Голос сумління

Хоча Небесний Суддя в притчі про Страшний суд (а, точніше, його описі) не згадує про віру, проте вона має місце в ньому. Де? – У тому, що цей опис Страшного суду багатьом вказав, що найбільше, що цінує Бог – це справи милосердя. Це у свою чергу породило в людей, які повірили цьому, відповідне ставлення до ближніх. От вам і віра.

Загалом, лише віра в люблячого Бога, Якому ми, пропащі люди, цілком не байдужі, лише вона може породити відповідне почуття любові до ближнього, згідно слів Христових: «Заповідь нову даю вам: щоб ви любили один одного; як Я полюбив вас» (Ін. 13:34). Лише преображаюча любов Христова може спонукати людину до благородних вчинків, що навіть можуть шкодити їй, заради ближнього. Лише слова Христові: «Істинно кажу вам: зробивши це одному з цих братів Моїх менших, Мені зробили» (Мф. 25:40) або ж: «Отже, все, чого бажаєте, щоб вам робили люди, так і ви робіть їм» (Мф. 7:12), – дійсно можуть заставити людину допомагати ближнім, часто малознайомим або ж взагалі незнайомим людям, чи, принаймні, не шкодити їм.

Так що дієва віра, тобто віра, яка підкріплена реальними справами, і була в основі вчинків, які Господь припише на Свою адресу на Страшному суді. Між іншим, «Страшним» цей суд назвали люди, але зовсім не Небесний суддя: для Нього цей суд – лише підсумок життя кожної окремої людини, а загалом, всього людства, яке в результаті буде розділене на дві категорії: які за свого земного життя повірили Ісусу, і, відповідно, не повірили. А вчинки (або ж їх відсутність) будуть свідченням цієї віри. Залежно від цього і буде оголошений вирок: чи успадкувати «Царство, уготоване… від створення світу» або ж іти «у вогонь вічний, уготований дияволу і ангелам його» (Мф. 25:35,41).

– Це все чудово, – може сказати багато хто, – проте, що стосується людей, які за земного життя не чули Благої звістки? – «Бо Бог не дивиться на особу… бо коли язичники, що не мають закону, з природи законне чинять, вони, не маючи закону, самі собі закон: вони показують, що справа закону написана у них в серцях, про що свідчить їхня совість і думки їхні, які то звинувачують, то виправдовують одна одну‚ у той день, коли, за моїм благовістям, Бог буде судити таємні діла людей через Ісуса Христа» (Рим. 2:11,14-16).

Всі ми створені за образом та подобою Божими (див. Бут. 1:26), і як би не була далека людина від Бога в земному житті, у ній все рівно залишається хоча б найменша частка від цього образу та подоби, її все рівно час від часу докорятиме сумління, підказуючи їй чи правильно вона вчинила чи ні. І чим більше людина слухатиметься голосу свого сумління, тим більше вона наближатиметься до Господа ще в цьому, земному житті. І ця довіра голосу свого сумління є справжньою вірою в Бога, Якого людина поки особисто не знає, проте обов’язково дізнається при першій зустрічі: чи в цьому житті, чи в житті майбутнього віку.

Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
docГолос сумління

Попередній запис

Не відповідність

Фарисеї питають Ісуса, Джеймс Тіссо «І сказав Ісус: на суд Я прийшов у світ цей, щоб ... Читати далі

Наступний запис

«Бісівська віра»

Розпочавши розмову чи точніше, знову згадавши про віру, слід уточнити, що у світі часто плутають віру – явище суто особистісне, ... Читати далі