Пролог – Духовні падіння та надії ізраїльтян

Жертвопринесення дітей. Бовван всередині був порожнім, де й розводили багаття. Після того як бовван розжарювався, йому на руки клали дітей…

Плем’я юдейське осіло в районі гірського півдня, а інші коліна – на півночі. Та невдовзі з’ясувалося, що діти пустелі опинилися в становищі переможців, яким довелося скоритися культурі переможених. Цивілізація ханаанська, споріднена з фінікійською, була на той час високорозвиненою. Проте ханаанські культи зберігали древній бузувірський характер. У них практикувалися і людські жертви, і ритуальні вбивства дітей, і храмова проституція. Свята, пов’язані з родючістю, супроводжувалися у ханаанян почуттєвими обрядами та оргіями.

Під впливом народу, серед якого йому випало жити, Ізраїль почав швидко втрачати свою духовну самобутність. Ушанування ваалів та інших землеробських богів Ханаану непомітно ввійшло до побуту єврейських селян. Як свідчить Біблія, «сини Ізраїлю відхилилися від Господа свого».

Близько 1100 року на ханаанський берег зійшли воїни, які прибули з островів Егеїди. Це були филистимляни, які вже знали таємницю виплавляння заліза. Вони швидко заволоділи країною й від них вона згодом отримала свою грецьку назву – Палестина. Ізраїльтяни і ханааняни, що мали тільки бронзову зброю, не могли протистояти завойовникам.

Минуло майже півстоліття, перш ніж ярмо чужоземців усвідомили як кару за відступництво. І тоді з’явилися проповідники, які закликали повернутися до віри батьків. Вони розбудили народні сили і очолили повстання проти филистимлян.

Війна тривала довго і закінчилася перемогою та утворенням незалежної єврейської держави. Близько 1000 року за царя Давида вона об’єднала кілька племен і простяглася «від Нілу до Євфрату». Релігійною і політичною столицею Давид зробив ханаанську фортецю Єрусалим, куди за його наказом перенесли ковчег. Пророк Нафан провістив цареві, що його відданість вірі буде винагороджена і один з нащадків Давида стане засновником вічного царства.

За звичаєм Сходу, коли людину проголошували монархом, священик виливав на його голову келих єлею. Єлей – олію маслини, вважали символом міцності. Обряд «намащення» нагадував про те, що влада дарується від Бога, Дух якого віднині перебуватиме на Обранцеві.

Самуїл помазує Давида, Ян Вікторс

Тому кожен володар Ізраїлю (а іноді й пророк) називався Помазаником, Месією (по-грецькому – Христом). Та з часом цей титул почали вважати лише титулом великого Царя прийдешнього.

Для ізраїльтян обітовання про Месію зливалося із загальною надією на здійснення невідомих задумів Божих. Ця надія була характерною ознакою Старого Завіту. Вона народилася ще в часи Авраама; потім вимріяною метою стала «земля обітована», куди вказав шлях Мойсей, і, нарешті, пророцтво Нафана дало новий напрям народним сподіванням.

Не треба, однак, думати, що духовне життя Ізраїлю було в ті часи нескаламученим. У кожному розділі біблійної історії є драматичні сторінки, які розповідають про боротьбу і спокуси, падіння і відступництво. Слабкодухість і пристрасті, потяг до чужих культів і розрахунки політиків не раз хитали віру.

Після Давида зв’язки з Фінікією і Єгиптом посилили вплив язичництва. Хоча в храмі, який спорудив цар Соломон, не було зображення Бога (тобто виконувалася заповідь Мойсея), але поруч з ним розмістилися капища іновірців. Коли ж у 922 році царство розпалося на Північ і Південь – на Ізраїль та Юдею, загроза ідолопоклоніння стала ще гострішою. Скрізь зводилися вівтарі на честь ваалів і Астарти, здавалося, ще крок – і язичництво буде визнане другою офіційною релігією Ізраїлю.

Духовна криза супроводжувалася соціальною. Самодержавство монархів, які щораз більше поширювали свої привілеї, зростання майнової нерівності, безправ’я і розорення селян, величезні податки, проникнення в країну фінікійської розкоші – усе це не могло не тривожити людей, які вірили в місію Ізраїлю і жахалися його падіння. Їх погляди були звернені до ідеалів Синаю, до чистої віри патріархальної старовини.

Зі середовища цих опозиціонерів і вийшли пророки – Божі посланці, які закликали народ збудитися зі сну. Звичайно, вони проповідували в храмі. Не маючи наміру створювати нову релігію, пророки намагалися відродити успадковану з часів Мойсея. Пророки відмовлялися в ім’я неправильно трактованого патріотизму лестити натовпові і без вагань почали переоцінювати весь лад національного життя.

Пророк Михей, Гюстав Доре

Найнезбагненніше в пророках – таємниця їхнього натхнення. Вони не будували гіпотез, абстрактних систем: Бог безпосередньо через них сповіщав Свою волю. Промова пророків зазвичай починалася словами: «Так каже Господь». Дух Господній оволодівав ними – і люди слухали їх голос як голос Неба. Це диво бентежило самих пророків. Іноді їм було навіть важко охопити розумом усе, що відкрилося. Пророки чітко усвідомлювали себе знаряддями, провісниками і посланцями Всевишнього. Але одночасно вони не були схожі на язичницьких пророків на кшталт піфій, які пророкували, перебуваючи в несвідомому трансі. У досвіді біблійних провидців просвітлений людський дух передував Сущому, який відкривався як Особистість. Господь розмовляв зі світом і чекав на його відповідь. Таким чином у пророках здійснювалось єднання творіння з Творцем, здійснювався той Завіт, який був основою віри Ізраїлю. Пророки не тільки переживали зустріч з Богом у глибині свого єства, але бачили Його руку в житті народів. Це було одкровенням, унікальним серед інших релігій.

Спостерігаючи незмінні ритми природи – світанки і присмерки, зміну пір року, рух планет – більшість древніх філософів збагнула циклічний характер буття. Все, гадали вони, мчить по колу, все, що сталося, повторюється знову і ніщо докорінно не змінюється. Народжуючись, помираючи і виникаючи знову, всесвіт і людина приречені на вічний кругооберт. Усупереч цьому переконанню, Біблія вчить про творіння, яке спрямоване увись, до досконалості. І хоча одночасно з добром зростають і злі сили, вони врешті будуть переможені. Світові відкриється вільний шлях до Царства Божого. Одним словом, пророки стали першими, кому відкрилися напрям і сенс історії.

Попередній запис

Пролог - Релігія народу Ізраїлю

Єрусалимський храм Чим же відрізнялася ця релігія від інших? Відповісти на це запитання можна, лише заглибившись ... Читати далі

Наступний запис

Пролог - Божі пророки

Пророк Єремія, Юліус фон Каролсфельд Завдяки пророкам учення Мойсея, всупереч старим, суто національним культам, набрало рис ... Читати далі