Про багатство і бідність (закінчення)

Теологія досягнення успіху

Земні справи, при всій їх важливості, не повинні загороджувати головного – спасіння для вічного життя. Шукати треба Царства Божого і правди Його (Мф. 6:33), і успіх у земних справах зовсім не завжди свідчить про те, що шукають правильно. Між тим прославляння багатства ні-ні та й дасть про себе знати. Проявилося воно і в так званій «теології досягнення» успіху, або «процвітання». Знаходяться церковні діячі, які запевняють, що Бог тільки тоді дасть багато матеріальних благ людині, коли і вона дасть Йому більше. А це означає – дасть церквам, які очолюють ці самі діячі. Посилаються на Новий Завіт, де сказано: «Що посіє людина, те й пожне». (Гал. 6:7). Отже, «посієте гроші» – гроші і отримаєте, тільки стократ. Головне, кажуть новоявлені теологи, – сильно захотіти, зосередитися на бажаному, викликати його «образ» у своїй свідомості, сформулювати прохання до Бога – і Він обов’язково дасть. Вони стверджують, що подібним же чином можна отримати в Бога здоров’я, звідси інше іменування цієї течії – health and wealth movement.

«Чому багато тих, що все-таки просять не отримують те, що просять?» – запитують у таких богословів. «А це тому, – відповідають вони, – що в підсвідомості в таких невдах склався образ Ісуса як Людини бідної». Насправді ж, запевняють вони, Він був багатий – не випадково за Його одяг кидали жереб і – тут новоявлені богослови явно переходять грань блюзнірства – у наші дні Він неодмінно носив би костюми від Армані і годинник «Ролекс». І закликають зрозуміти, що Бог усім бажає багатства.

Тут явне протиріччя із заповіддю Христовою: «Не збирайте собі скарбів на землі…» (Мф. 6:19), але це мало бентежить апологетів багатства. Самі вони не соромляться здобувати його. Деякі «теологи процвітання» заходять так далеко, що бідність і хворобу оголошують вірним свідоцтвом того, що ця конкретна бідна і хвора людина в чомусь глибоко провинилася перед Богом, за що і несе покарання. Далі, як мовиться, їхати нікуди.

Ще «теологи процвітання» напирають на те, що Бог обіцяв: «Чого б ви не захотіли, просіть, і буде вам» (Ін. 15:7). Забувають тільки інші слова з Нового Завіту: «Просите – і не одержуєте, тому що просите не на добре, а щоб ужити для пристрастей ваших» (Як. 4:3). Від прагнення до багатства Христос застерігав абсолютно недвозначно: «При цьому сказав їм: глядіть, остерігайтеся користолюбства, бо життя людини не залежить від багатства її маєтку» (Лк. 12:15).

Мудрий управитель

Більшість віруючих вважають, що земля і її багатства дані людству в управління: «Поставив його над творінням рук Твоїх; все підкорив під ноги його: овець і волів усіх, ще й звірів польових; птахів небесних і риб морських, що ходять стежками морськими» (Пс. 8:7-9). Але належить усе Богу, Він Один справжній Власник: «…Господня земля і те, що наповнює її» (1Кор. 10:26). Людині лише доручено управляти нею впродовж її земного життя. І управляти потрібно розумно, збільшуючи багатство, а не марнуючи: «Багатство від суєтности виснажується, а той, хто збирає працею, примножує його» (Прит. 13:11).

Усе, що ми маємо – не наше, але Боже. І Господь чекає від нас примноження довіреного нам багатства, що особливо ясно виражене в притчі про таланти, які потрібно примножувати. «Увійти до радості господаря» дано тільки тим, хто збільшив довірене. А той, хто просто зберіг талант, нічого не додавши до нього, почув такий вирок: «…А негідного раба вкиньте у пітьму непроглядну: там буде плач і скрегіт зубів. Сказавши це, проголосив: хто має вуха слухати, нехай слухає!» (Мф. 25:30). Кому треба – почули. Нічого не робити, не додавати до довіреного Господом «таланту» так само погано, як марнувати і розкрадати його.

Це не означає, що додавати можна будь-яким способом. Тільки чесна і добросовісна праця – єдине джерело праведного багатства. Мартін Лютер казав: «Хочеш бути багатим – працюй!» Ідеал – «людина, що зробила себе сама», self-made man, а не людина, яка отримала багатство, наприклад, у спадок. Праведне багатство має здобуватися працею, власними зусиллями, а не за правом народження. Не випадково найбагатші люди сучасної Америки своїм багатством зобов’язані передусім самим собі, а не батькам. Не випадково в деяких західних країнах введений такий податок на спадок, що отримувати його стало не дуже вигідно.

Багатство, хай і праведне, жодним чином не є метою життя людини і її трудів. Воно має бути засобом досягнення чогось вищого, служити цьому вищому. Звичайно, є немало жадібних людей, які прагнуть тільки до наживи, але не раз відзначалося: самими процвітаючими підприємцями стають не ті, хто ставить кінцевою метою досягти успіху, а ті, хто переслідує вищі цілі, – тільки тоді вони виходять на перші місця. «А хто має достатки на світі, але, коли бачить брата свого в нужді, зачиняє від нього своє серце, то як може перебувати в такому любов Божа?» (1Ін. 3:17). Апостол Павло писав Тимофію: «Багатих у нинішньому віці наставляй, щоб вони були невисокої думки про себе і надіялись не на багатство непевне, а на Бога Живого, Який дає нам усе щедро для насолоди; щоб вони благодіяли, багатіли добрими ділами, були щедрі і радо ділилися, збираючи собі скарб, добру основу для майбутнього, щоб досягти життя вічного» (1Тим. 6:17-19).

Спокуса багатства в наш час так само велика, як і за часів Христа і апостолів. До того ж з’явилися нові способи збагачення, раніше невідомі, – гра на біржі, купівля акцій процвітаючих підприємств і тому подібне. Але непорушною залишається заповідь: «Не збирайте собі скарбів на землі, де черв і тля точать і де злодії підкопують і крадуть. Збирайте ж собі скарби на небі, де ні черв, ні тля не точать і де злодії не підкопують і не крадуть, бо де скарб ваш, там буде й серце ваше» (Мф. 6:19-21).

Але чи означає це, що людина і справді не повинна «збирати»? С. М. Булгаков пише: «…У тому ж шостому розділі Євангелія від Матвія ми знаходимо і молитву Господню, в якій поряд з універсальними, усеосяжними проханнями безпосередньо стоїть: хліб наш насущний дай нам сьогодні. Це вище освячення господарської турботи, включення її в молитву молитов… Молячись про насущний хліб, ми просимо благословення на нашу господарську діяльність і господарську турботу, на все народне господарство».

Варто відмітити, що в реальному житті «розумне управління» довіреними нам Богом ресурсами виходить не у всіх і не завжди. Судячи з деяких даних, помісні церкви не так вже рідко вчиняють дуже необачно.

Церквам потрібні гроші, вони вимушені займатися цими питаннями, і займатися ними краще з розумом. Висунена теза: чим більше грошей, тим більше служіння. Вона має певні підстави: гроші і справді допомагають розширювати служіння (соціальне, євангелізаційне, місіонерське – будь-яке). І все-таки не гроші головне, головне – Дух Святий, головне – Христос, без Якого нічого не можемо. Але, покладаючись на Бога, не можна виходити з того, що Він усе зробить за нас. Треба вміло вести земні справи. На Заході подекуди в церквах практикують «фінансове служіння», учать парафіян розумно розпоряджатися своєю власністю (як купити будинок у кредит, як надійно застрахувати майно, куди вкласти гроші і т. п.), причому консультації дають досвідчені в таких справах парафіяни.

Така позиція «розумного управління» багатьма вірними сприймається як найправильніший спосіб розпоряджатися земними благами. Усі вони належать не нам, а Господові, і Він строго запитає з нас за управління довіреними нам «талантами». І не приведи Господи почути: «…лукавий рабе і лінивий!» (Мф. 25:26), не приведи Господи бути кинутим у пітьму непроглядну за лінь і недбальство!

Автор: професор, д-р Ігор Подберезський

Попередній запис

Про багатство і бідність

Часто стверджують, що православна етика «вважає гріхом накопичення багатств. Тоді як на Заході панує протестантська етика, яка вважає: раз людина ... Читати далі

Наступний запис

Бо де скарб ваш, там буде й серце ваше

"Бо де скарб ваш, там буде й серце ваше" (Мф. 6:21) В Ін. 18:36 Ісус сказав дуже важливі для нас ... Читати далі