Завжди будьте мудрими в спілкуванні з людьми. Особливо спочатку, коли люди тільки приходять. Треба зрозуміти, що вони усі недосконалі, тому багато що в них вам може не сподобатися. Але ваше завдання – покрити їх своєю любов’ю. Не треба вказувати їм, що вони роблять неправильно, навіть якщо ви упевнені, що кажете їм правду. Не кваптеся. Необхідно зрозуміти, що вони тільки прийшли зі світу, вони ще «поранені». Вони потребують вашої любові і допомоги. Вони можуть їсти так, як вам не подобається, від них пахнутиме так, як вам не подобається.
Приміром, до нас один чоловік прийшов і каже: «Я черевики залишу за порогом». Я запрошую: «Заходьте, добродію», – але коли він заніс свої черевики, то дихати вже було неможливо. 40 хвилин ми потім провітрювали приміщення. Краще б він їх взагалі не знімав! Але цей чоловік так потребував любові! Для Бога його черевики не мали значення…
Іноді люди поводитимуться зухвало, і тоді у вас буде спокуса з лагідністю «поставити їх на місце». Не кваптеся з цим. Не чекайте, що вас відразу називатимуть пастором. Приміром, мене в Індії називають по-різному, і я абсолютно не реагую на це. Жителі Індії не знають слова «пастор», тому деякі називають мене «падре», деякі просто називають Олексієм. Від цього панібратського звернення відразу пропадає всяка манія величі. Ви маєте бути готовими до подібної перевірки свого честолюбства.
Можливо, у вашій рідній церкві вам носять сумку, а на новому місці вам доведеться за це платити. Ви повинні розуміти, що вони бачать вас зовсім не так, як бачите себе самі. Кожному місіонерові хочеться відразу слави і шани, хочеться, щоб його благословляли і шанували. Хочеться, щоб люди зрозуміли, хто тут «хазяїн». Не варто бути «хазяїном» спочатку – краще станьте рабом, просто маленькою людиною, – і тоді звеличиться у вас Господь.
