Проповідник благодаті

Чарльз Гаддон Сперджен (1834-1892)

Благодать – це душа Євангелія. Без неї воно мертве. Благодать – це музика Євангелія, і без неї воно беззвучне і невтішне. Чарльз Сперджен

Чому ім’я цього проповідника було таким популярним за життя і після смерті?

Вже в самому юному віці Чарльз промислом згори був покликаний сповіщати Євангеліє благодаті Божої. Якось захоплений лютою зимовою бурею юнак забіг у маленьку церкву методистів. Престарілий пастор говорив не дуже грамотно і майстерно, але щиро, від душі. Помітивши юного відвідувача, він звернувся до нього просто, по-батьківськи, із словами: «Хлопче, ти будеш нещасний, якщо від щирого серця не увіруєш у Христа і не станеш служити Йому».

Так у маленькій групі літніх людей сталося навернення Сперджена. Цей день був дійсно поворотним у його житті. Не раз він згадуватиме і свідчитиме про те, що створив з його душею Господь. «Мені здавалося, що я ось-ось вистрибну з крісла, в якому сидів, і закричу разом з найгучнішими братами з методистів: Я прощений! Я прощений! Ще один пам’ятник благодаті зведений сьогодні – ще один грішник, спасенний Кров’ю Христовою!» – писав він у своїй автобіографії.

Рішуче послідувавши за Христом, Сперджен пробує себе на терені християнського педагога. Залишивши рідну домівку в Кальведоні, невеликому селищі графства Есекс, де прийшов у світ 19 червня 1834 року, він переїжджає в Кембридж, щоб служити учителем недільної школи. Не лише учні, але і його колеги-учителі із захопленням слухали уроки юного наставника. Окрім роботи в школі, Сперджен приєднався до мандруючих проповідників. Вони обійшли усі села в околицях Кембриджа. Місцеві жителі, забуваючи про час, слухали натхненне слово прямо на полі або в сарайчиках.

Абсолютно несподівано дев’ятнадцятирічний Чарльз отримує запрошення з Лондона стати пастором однієї столичної баптистської церкви. Ця церква явно помирала. Кількість членів її і відвідувачів зменшувалася з року в рік. Сперджен вимовив тут серію проповідей, і незабаром приміщення, розраховане на тисячу місць, стало тісним від масового припливу нових людей.

Приймається рішення – кафедру проповідника перемістити в концертні зали. Виявилось, що і багатотисячні зали не можуть вмістити усіх охочих слухати Сперджена. Але де успіх, там – заздрість. На одному із зібрань пролунав голос якогось злостивця: «Пожежа! Пожежа!» Зал охопила паніка, народ кинувся до виходу. Від натиску натовпу рухнула верхня галерея. Хтось загинув, були багато поранених. Проповідник захворів від сильного душевного потрясіння. Через певний час приміщення відремонтували, сили проповідника відновилися, і він знову з’явився на кафедрі. Кожен недільний ранок від десяти до дванадцяти тисяч слухачів йшли до нього слухати проповідь. А вечорами Сперджен проповідував у церковній будівлі для членів общини.

Не лише Лондон, але практично уся Англія і Шотландія швидко стали аудиторією Сперджена. Його запрошують звідусіль.

Проповідницьке служіння Сперджена розгорнулося на хвилі великого духовного пробудження. Наприкінці 50-х років XIX століття воно спалахнуло в Америці і незабаром поширилося в багатьох районах Британії. «Часи трепетної освіжаючої Божої присутності лягли і на нашу землю», – відмічав Сперджен. Англійські церковні історики назвали 1859 рік «істинним роком Божої благодаті». Оцінюючи феномен «року благодаті», кореспонденти газет писали: «Від днів Веслі і Вайтфілда Англія нічого подібного не бачила. Незвичайний підйом віри і духовне пожвавлення повсюди».

Сотні тисяч душ навернулися до Бога через проповіді Сперджена. У величезних залах, де він проповідував, явно відчувалося віяння Духа Святого. Достаток духовних плодів він не приписував собі, своїм талантам і здібностям. «Я проповідував Євангеліє в простоті, я проповідував у щирості. А якщо щось у мене виходило, то виходило завдяки благодаті Божій. Якщо я досяг успіху, то цьому є лише одне пояснення – благодать».

Широко відомий Сперджен і як наставник проповідників. Його популярна книга «Добрі поради проповідникам Євангелія» – один з найкращих практичних підручників з гомілетики, з мистецтва церковного красномовства. Автор не повчає звисока, а веде невимушену бесіду зі своїми молодими побратимами про найважливіше і важке служіння – проповідь Євангелія. «Проповідник євангельської благодаті передусім має бути сам гідний її. Жоден вчений ступень не може означати божественного покликання до проповідування. Справжнє істинне життя в Богу – от неодмінна умова його», – підкреслював він.

Дуже важко переживав Чарльз Сперджен проникнення ліберальних і модерністських ідей у богослов’я і церковну практику. Так зване «нове богослов’я» стало заявляти про себе під впливом твору Чарльза Дарвіна «Походження видів» і наростаючої критики Біблії. Модерністські богослови безсоромно проводили ревізію Священного Писання, викидаючи з нього усе надприродне, недоступне для наукового пояснення. Заперечувалися біблійні чудеса, Христове воскресіння, божественна природа Христа ставилися під сумнів. Такі підходи вели до занепаду духовного життя, викликали прагнення деяких церковних служителів перетворювати богослужіння на розважальні шоу. З церковних кафедр проголошувалося Євангеліє моралі, Євангеліє успіху, а Євангеліє Спокутування, Євангеліє Хреста скасовувалося.

Від Сперджена знадобилося немало мужності і стійкості для того, щоб публічно встати на захист незаплямованої модними дослідженнями справжньої Євангельської Звістки. «Наше століття кишить сумнівами, як стародавній Єгипет жабами. Ви стикаєтеся з ними всюди. Усі сумніваються в усьому, і не лише в релігії, але і в політиці, і в громадській економії, взагалі в усьому. Отже, браття, оскільки це століття сумнівів, то нам треба зупинитися і стояти спокійно там, де ми упевнені, що під нами правда», – переконував він студентів коледжу.

До кінця 80-х років Сперджен опинився в самому епіцентрі найгострішого конфлікту між прибічниками «нового богослов’я» і прибічниками традиційної віри. Коли Сперджен переконався в тому, що деякі відповідальні служителі Союзу баптистів Великобританії теж заразилися вірусом модернізму, він прийняв рішення вийти із Союзу. Цей крок і безкомпромісна позиція його стосовно тих, хто спотворював суть Євангелія Ісуса Христа, накликали на нього бурю обурення з боку табору ліберальних богословів і служителів.

Різноманітне служіння в різних сферах і нескінченні баталії з опонентами не могли не позначитися на стані і без того слабкого здоров’я Сперджена. Загострилися хронічні хвороби, а до них додалися нові. Чарльз Сперджен залишив цей світ 31 січня 1892 року.

Проповідницьке служіння Сперджена – це ціла епоха в історії духовної культури Англії. Його проповіді і бесіди мають не лише духовне і богословське значення, але і художнє, естетичне. Британці любили і продовжують любити палкого провісника Євангелія. Знаменитий дослідник Африки і місіонер Давид Лівінгстон завжди мав при собі збірки проповідей Сперджена. Письменник Чарльз Діккенс часто бував у колі зацікавлених і вдячних слухачів проповідника. Музей, присвячений життю і працям Сперджена, давно відкритий у корпусі лондонського Біблійного коледжу. На малій батьківщині Сперджена, у Кальведоні, у дні ювілейних дат завжди багатолюдно. Біля малої річечки, де Чарльз приймав хрещення, за традицією збираються місцеві школярі і гості з усієї країни, щоб згадати свого великого співвітчизника.

Попередній запис

Місіонер в Індії

Вільям Kepi (1761-1834) У центрі Лондона, у великому готичному соборі Кентерберійського абатства, серед пам’ятників великим державним ... Читати далі