XVIII століття в історії християнства деякі історики називають століттям холодного розуму. Це була епоха, коли наростав конфлікт між вірою і розумом, між наукою і релігією. Священне Писання стало зазнавати різкої критики. З біблійних істин приймалися тільки ті, які укладалися в рамки людського розуму. Христос в уявленні багатьох виявлявся лише Учителем моралі, а Божественне Одкровення або зовсім заперечувалося, або відсовувалося на другий план як несуттєвий чинник. Поширення подібних поглядів викликало глибоке зубожіння духовного життя і призвело до повсюдного занепаду устоїв у країнах Європи.
Англійські церковні служителі майже зовсім перестали проповідувати Слово Боже. З церковних кафедр зрідка вимовлялися лише загальні релігійно-філософські міркування і тьмяні, позбавлені життя і духу повчання. Простий люд рідко заглядав у храми, а більше любив проводити час в азартних іграх, брати участь у влаштуванні видовищ з боєм биків, ведмедів, лисиць і півнів.
Несподівано настав час, коли суспільство, уражене легковажністю і охолодженням віри, раптом відчуло небувале духовне пробудження. В епіцентрі цього надприродного феномену стояв Джон Веслі, засновник руху за повернення до біблійного благочестя і святості.
Джон народився в 1703 році і був п’ятнадцятою дитиною з дев’ятнадцяти дітей Самуеля і Сюзани Веслі. У п’ятирічному віці Джона дивом врятували від загибелі в пожежі, що охопила церковну будівлю. Він не раз говорив згодом, що «Господь врятував його, як головешку з вогню». Батько Джона, священнослужитель і голова парафії в Епворті, виховував дітей в атмосфері строгого благочестя і пуританської дисципліни.
Джон був зарахований до Лондонської школи, потім – довгі роки навчання в Оксфордському університеті. Там він отримав ступінь магістра мистецтв, був рукопокладений у священики і став членом вченої ради.
На якийсь час він виїжджав до батька, допомагав йому нести пастирське служіння і знову повертався в Оксфорд.
Разом зі своїм братом Чарльзом і п’ятнадцятьма студентами Джон організовує незвичайне співтовариство. Це був релігійний гурток для спільного вивчення Біблії і молитви. Крім того, члени гуртка відвідували хворих і ув’язнених. Світська молодь сміялася над християнським завзяттям Джона і його друзів. Їх гурток охрестили «Святим Клубом» і без кінця придумували різні смішні прізвиська. Спочатку юних ревнителів благочестя називали «Біблійною міллю», оскільки вони нібито живляться Біблією, як міль одягом. А врешті-решт за групою закріпилося прізвисько «методистів». Джон Веслі з однодумцями не відкинули його, а постаралися утілити в життєву практику якнайкраще. «Методизм», з одного боку, означав відповідність строгим методикам університетського навчання, а з другого – «духовний методизм» наслідував принципи і методи, засновані на біблійному віровченні.
У 1735 році Джон і Чарльз Веслі вирушили в місіонерську подорож за океан, в Америку для проповіді Євангелія індіанцям.
Корабель потрапив у шторм. Найсильніша паніка, жах і страх охопили мандрівників. Переляканий Джон звернув увагу на маленьку групу людей. Серед загальної паніки, на подив Джона, вони одні залишалися спокійними. Буря, на щастя, минула. Познайомившись з незвичайними пасажирами, він дізнався, що це віруючі з церкви моравських братів. Джон подружився з ними, довго розмовляв, розпитуючи нових друзів про переможне життя в Христі. Моравські брати підкреслювали необхідність повного навернення до Христа і закликали остаточно відійти від віри в обряди.
Джон багато роздумував про погляди моравських братів, нещадно аналізуючи свій духовний стан.
Місія в Америку виявилася невдалою. «Я поїхав в Америку навертати індіанців. Але хто наверне мене? – засмучувався Джон. – Хто позбавить мене самого від злого серця і невіри? Хто забере усі страхи і сумніви з моєї душі?»
Повернувшись у Лондон, Джон відшукав общину моравських братів і став відвідувати їх зібрання. І ось одного разу під час слухання читання передмови до «Тлумачення Послання Апостола Павла до римлян» Мартіна Лютера Джон Веслі відчув «дивну теплоту в серці». До нього несподівано прийшло чітке усвідомлення того, що Христос звільнив його повністю від закону гріха і смерті.
Духовне народження Джона Веслі сталося 24 травня 1738 року. Як тут не згадати слова Джонового батька, вимовлені незадовго до смерті: «Внутрішнє свідоцтво, сину, внутрішнє свідоцтво – от найсильніший доказ істинності християнства».
Проповідувати спасіння в Христі, сповіщати Божу любов до людства – таку обітницю дав Богові Джон Веслі. 11 червня 1738 року в Оксфордському університеті Джон вимовив свою знамениту проповідь на тему: «Спасенні через віру благодаттю Божою».
«Спасати душі – моє покликання, а моя парафія – весь світ» – ці слова стали життєвим кредо невтомного проповідника.
Палке горіння духу євангеліста не знайшло розуміння і належного відгуку в традиційних церквах Англії. Двері багатьох церков демонстративно закривалися перед проповідником Євангелія. Навіть у рідному місті Епворті Джона не допустили до церковної кафедри. Тоді він вирішив оголосити духовні збори на території церковного двору.
У призначений час увесь двір і прилеглі вулиці були заповнені народом. Джон вирішив використовувати незвичайну кафедру. Він піднявся на гробницю батька, і над багатотисячним натовпом, що принишкнув, рознеслися перші слова проповіді: «Царство Боже не їжа і питво, але праведність, мир і радість у Святому Дусі…»
Коли Джон ділився своїми хвилюваннями з престарілою і хворою матір’ю, розповідаючи про проповідь у дворі, Сюзана раділа і дякувала Господові за те, що син її прийняв духовну естафету від батька. «Батько твій усе життя чекав великого духовного пробудження, і ось Господь послав його через Джона», – сказала перед кончиною Сюзана.
Окрім дару проповіді в Джона Веслі проявився незвичайний дар організатора. По всій Англії, Ірландії і Шотландії Джон відкрив безліч товариств методистів. Ці товариства розділялися на класи або дрібні групи по п’ять-дванадцять людей. Веслі розробив детальні правила для діяльності зборів і класів. Методистам строго наказувалося «не купувати, не продавати в неділю, не пробувати ні ковтка будь-якого виду спиртного, якщо це не наказано лікарем; не обговорювати помилок будь-кого за його спиною».
Методистам не дозволялося носити прикрас або ж потурати своїм слабкостям. Методисти, за статутом Джона, «мають бути в церкві щонеділі і на кожних зборах групи, бути присутніми на молитві щоранку, якщо не перешкоджає відстань, справи або хвороба, молитися щодня особисто і з сім’єю». Усі п’ятниці в році методисти дотримували як дні посту і стриманості.
Особливо суворі правила були написані Джоном Веслі для роз’їзних проповідників. Від них була потрібна спартанська дисципліна. «Ніколи, ні на мить не бути без діла, ніколи не займатися дурницями, – учив Веслі проповідників. – У поїздках ніколи не гаяти часу і в жодному місці не проводити часу більше, ніж треба. Ваша мова і одяг не має бути блазенськими».
Незважаючи на постійні конфлікти з духовенством, Джон Веслі і його найближчі співпрацівники ніколи не робили спроб офіційно відокремитися від англіканської церкви. Джон не знімав із себе сану священика і залишався в ньому до самої смерті. «Я ніколи не мав задуму відділятися від Церкви, – неодноразово повторював Джон. – Я живу і помру як член Церкви Англії». Таким чином, усі товариства методистів за життя Веслі були свого роду «церквою в церкві».
Пробудити духовно націю і Церкву – ось до чого неухильно прагнув Джон Веслі.
За п’ятдесят років служіння Джон Веслі перетнув чверть мільйона миль на дорогах Англії, Шотландії, Ірландії. Безперервні подорожі здійснювалися верхи на коні до вісімдесятисемирічного віку. «Я маю бути наїзником усе життя, якщо хочу бути здоровим», – казав він.
Під час місіонерських мандрів Джон Веслі вимовив сорок дві тисячі запальних проповідей.
Найближчим помічником Джона був його рідний брат Чарльз. Він мав дар поета і співака і став «батьком методистського співу». Чарльз написав приблизно шість тисяч духовних гімнів. Деякі з них донині складають золотий фонд пісенної спадщини євангельських церков.
Невід’ємною частиною християнського життя Джон Веслі вважав соціальне служіння, широку добродійність. «Методистом є той, хто має любов Божу, що вилилася Духом Святим», – підкреслював Джон. Він заклав центр добродійності в Лондоні, Брістолі, Ліверпулі та інших містах. Там, де з’являлися громади методистів, відразу налагоджувалося регулярне відвідування хворих, допомога бідним і нужденним. Джон Веслі будував школи для бідних дітей, збирав кошти знедоленим. Майже увесь свій спадок він роздав біднякам.
Джон Веслі діяльно піклувався про загальну духовну і інтелектуальну освіту бідних верств населення. Він писав і видавав освітні трактати для народу, популярну історію Риму, Англії, оповідання з історії Церкви, біблійні коментарі. Джон Веслі склав Англійський словник, опублікував двадцять три збірки духовних гімнів.
Універсальний місіонер також займався медичною практикою, написав книжку з медицини, відкрив першу амбулаторію для бідняків.
Міцне здоров’я не покидало Джона багато років. На питання друзів про те, як йому вдається зберігати відмінне здоров’я до літніх років, Джон вказував на джерела підтримки його фізичної сили. Це сила Божа, що призвала його на служіння, подорожі по чотири-п’ять тисяч миль на рік, здатність засинати в будь-який час дня і ночі, щоденні проповіді о п’ятій ранку.
Восьмидесятишестирічний Джон вимовив сто проповідей у шістдесяти містах за дев’ять тижнів. Майже до самої смерті тривало проповідницьке служіння Джона Веслі на відкритому повітрі в парках, скверах і на полях при великому скупчені народу.
2 березня 1791 року завершився довгий і плідний земний шлях провісника Божої правди. «Істинна цінність пана Веслі доведена тим, що він помер, не залишивши речей, – писали газети. – Це показує, що вплив, який він набув у численних громадах, не використовувався ним у корисливих цілях. Убогість такої людини збагачує її славу».
Джон Веслі не залишив після себе матеріальних благ, але його духовна і культурна спадщина незмірна. Веслі домагався заборони рабства, покращення утримання ув’язнених, вплинув на розвиток руху недільних шкіл.
Життя нижчих верств Англії було перетворене світлом євангельської проповіді. Жива віра, благопристойність і моральні цінності знову встановилися в серцях простого народу. Найбільший історичний феномен, пов’язаний з духовним пробудженням і діяльністю Джона Веслі, врятував Англію від назріваючої руйнівної революції, відновив Церкву і дав особистий приклад самовідданої любові до Бога і до людей.
