Початок Нового часу в історії Європи зазвичай пов’язують з епохою Відродження. Всілякі науки, різні мистецтва, віра християнська зазнавали тоді незвичайний підйом і пожвавлення. «Назад – до витоків!» – це гасло стало знаменням епохи. Першими його проголосили християнські гуманісти. Про які ж витоки тлумачили всюди? Спадщина греко-римської культури, книги Старого і Нового Завітів, праці Отців і учителів ранньої Церкви – от той різноманітний масив древніх першоджерел, якими серйозно зацікавилися мислячі люди епохи Відродження.
Рух у засвоєнні цієї найбагатшої спадщини задавали християнські гуманісти. Піднесені ідеали античності, ідеали Євангелія і першоапостольської Церкви вони хотіли відродити і застосувати до оновлення сучасного життя. Рух християнського гуманізму представляли в основному три відомі особи: Джованні Піко делла Мірандола, Еразм Роттердамський і Томас Мор. «Цю людину слід вважати одним із чудес Божих, так піднесений її дух і її вчення», – так відзивався про Мірандола флорентійський проповідник Савонарола. Не менш значним і популярним ученим був Еразм Роттердамський. І нарешті, найвищим уособленням християнського гуманізму став англієць Томас Мор.
Мор народився в 1478 році в Лондоні. Юний Томас отримав прекрасну освіту. Він вчився в граматичній школі, був кращим студентом Оксфордського університету. Саме в Оксфорді проявився в нього глибокий інтерес до вивчення класичної культури, древніх біблійних мов і латині. Духовним наставником Мора став англійський реформатор Джон Колет. У своїх публічних виступах Колет вказував на духовну кризу в середовищі служителів церкви, сміливо закликав реформувати весь лад і структуру Церкви на основі Євангелія. При соборі Апостола Павла в Лондоні Колет відкриває школу, в якій велику увагу приділяє скрупульозному вивченню Священного Писання.
Любов до дослідження біблійних текстів і вивчення богослов’я Томас Мор перейняв від Джона Колета.
Неперевершеним фахівцем Томас Мор був і у сфері права та практичної юриспруденції. Завдяки своїм винятковим здібностям, широкій витонченій освіті і вишуканому вихованню Томас Мор робить стрімку політичну кар’єру. Відомий лондонський адвокат, потім спікер Палати громад і незабаром – лорд-канцлер короля Генріха VIII.
Такий блискучий кар’єрний зліт анітрохи не позначився негативним чином на християнському настрої душі Томаса Мора. Оточення не переставало дивуватися з щирої віри і благочестя вищого королівського сановника. Він щодня є присутнім на богослужінні, ревно молиться, співає в церковному хорі, вечорами відвідує бідні квартали, відкриває великий притулок для дітей, хворих і престарілих. Коли в околицях Лондона влаштовували спеціальні церковні ходи і молитовні збори про послання урожаю, Мор відмовлявся їхати на коні, що відповідало його посаді. «Як можу я слідувати на коні за Учителем моїм Христом, Який майже завжди ходив пішки?» – пояснював організаторам ходи лорд-канцлер.
У будинку Мора завжди панувала життєрадісна біблійна атмосфера. Він регулярно молиться і читає Біблію разом зі своєю сім’єю. Будинок Мора відрізнявся християнською гостинністю і невибагливим затишком. Еразм Роттердамський не раз користувався гостинністю Мора. Ось які штрихи до портрета свого найближчого друга він накидав: «Середнього зросту, білолиций, з легким рум’янцем, з темно-золотистою шевелюрою і дуже виразними блакитнувато-сірими очима. Обличчя його завжди дружньо привітне, добра посмішка видає схильність до гумору. Мова напрочуд чиста і некваплива. Мор дуже скромний і простий у своїх життєвих звичках. Невибагливий в їжі, він всяким ласощам віддає перевагу простій їжі. Так само простий і скромний він і в одязі, і в поведінці».
Палкий прибічник жіночої освіти, Мор на прикладі своєї сім’ї показував, що «різниці статі в сенсі ученості значення немає». І дружину, і трьох своїх дочок Мор навчав і виховував у дусі піднесеного християнського гуманізму. Членам сім’ї він прищеплював любов до Біблії, до природних і гуманітарних наук.
Виявившись близьким радником короля, Томас Мор сподівався благотворно впливати і на англійського монарха. Проте на цьому терені його чекали гіркі розчарування і трагічні наслідки. Генріх VIII спочатку прихильно і навіть дружньо ставився до свого мудрого і освіченого канцлера. Зовні він теж вважав себе гуманістом, займався поезією і трохи богослов’ям. Папа Римський навіть присвоїв йому титул «захисника віри». Але усе це не міняло його владолюбного характеру і не заважало робити зовсім не гуманістичні, «круті віражі» у внутрішній і зовнішній політиці. Заради політичної вигоди Генріх затіває шлюборозлучний процес з Катериною Арагонською, маючи намір укласти шлюб з Анною Болейн. Папа Римський не дає санкції на це. Тоді Генріх шукає усілякі обхідні шляхи, підкуповуючи юристів. День за днем він стає усе більш підступним, егоїстичним і владолюбним.
Прагнучи узаконити свої особисті амбіції і домагання, король видає в 1532 році «Акт про спадкоємність» і «Акт про верховенство». Несподівано для усіх своїх підданих Генріх VIII офіційно проголошує себе «єдиним захисником і верховним головою англійської Церкви».
Дізнавшись про це, Томас Мор, внутрішньо протестуючи проти дій короля, особисто йде у відставку. Тепер він приватний громадянин, та до того ж без всяких заощаджень і якихось постійних прибутків. Усі кошти віддані бідним і родичам. Тепер у нього навіть не завжди вистачає дров, щоб розтопити камін.
На запрошення брати участь у коронації Анни Болейн Мор відповідає відмовою. Нова королева, отримавши звістку про це, зненавиділа Мора.
Через два роки за королівським указом усі піддані були зобов’язані підтвердити присягою свою згоду з «Актом про спадкоємність» і «Актом про верховенство». У середовищі духовенства від принесення присяги відхилився один єпископ і декілька ченців-відлюдників. З кола світських осіб в усій Англії відмовився дати присягу один лише Томас Мор.
Незалежного громадянина і гуманіста тут же поспішили заарештувати і відправили до замку Тауер, лондонської в’язниці. Проти цієї м’якої і доброзичливої людини висунули звинувачення в заколоті. За допомогою погроз, наклепу і лестощів його намагаються змусити принести присягу, визнати свою провину. Мор залишається непохитним.
Там, у тюрмі народжуються його кращі богословські і філософські трактати. Один з них він назвав: «Про розраду в нещастях», а другий: «Роздуми про страждання Христові». Томас Мор тяжко роздумує над томлінням Христа в Гефсиманії напередодні Голгофи. Роздумуючи про Хресний шлях Ісуса, Мор переживає свою особисту Гефсиманію. Він відчуває страх, пов’язаний не лише з очікуванням тортур і фізичних мук. Мора більше страхає інше. Він боїться засмутити Господа невірним уявленням про християнське мучеництво, турбується про те, як би його шлях і прагнення до мучеництва не виявилися перед Богом вираженням суто людської гордині і зарозумілості. Після напружених молитов і роздумів Томаса Мора раптом відвідала ясна і тверда упевненість у тому, що Господь не дасть йому бути випробуваним понад сили, Бог хоче, щоб він, не страшачись, йшов Христовими слідами.
Під час судового процесу Томас Мор стійко і мужньо доводив суддям свої переконання в тому, що людина світська, будь навіть королем, не може стояти на чолі Церкви і диктувати свою волю духовенству і простим вірним.
Незважаючи на вагомі аргументи, підкуплені судді ухвалили Томасу Мору смертний вирок. Приреченого на смерть чекала страшна страта через попередні тортури і четвертування. Волею короля тяжку страту замінили відсіканням голови. 6 липня 1535 року Томас Мор був обезголовлений.
І смертний вирок, і саму страту Томас Мор зустрів як свідок Ісуса Христа. Без щонайменшого почуття озлоблення і помсти. Його останнє слово після оголошення вироку було надзвичайним: «Апостол Павло, як вам відомо, схвально дивився на смерть Стефана і навіть охороняв одяг тих, хто побивав його камінням, але проте зараз Павло і Стефан разом перебувають на небесах. Так і я воістину сподіваюся і старанно молюся про те, щоб ми з вами, пани судді, що засудили мене до смерті, могли досягти вічного спасіння і, тріумфуючи, разом зустрілися на небі…»
Томас Мор залишив світу шістнадцять томів своїх творів. Богослови, філософи, політики, соціологи знаходять у них багато поживи для роздумів. Але, мабуть, найціннішим вкладом Томаса Мора в історію людства і прикладом для нащадків був подвиг його життя і смерті. Земним шляхом він пройшов як гуманіст і мученик. А справжній християнський гуманізм у тому і полягає, щоб людина за допомогою Господньої благодаті відновила в собі Образ Божий і виросла, за словом Апостола Павла, «до міри зростання в нас повноти Христової» (Еф. 4:13).
