Маленьке німецьке містечко Ейслебен 10 листопада 1483 року стало місцем народження великого реформатора.
Для позбавлення Церкви від духовного застою, засилля формалізму і зовнішнього поклоніння обрядам Бог обрав селянського сина. Його звали Мартін Лютер. Простонародне походження досить яскраво проявлялося в характері і діяннях реформатора. Селянська натура визначила неймовірну працьовитість Мартіна, практичний погляд на речі, стійкість і терпіння в перенесенні поневірянь і знегод. У ньому жила і дихала уся сільська природа з полями, землями, джерелами. Коли Лютер виступив на захист вчення Христового, у серці його вирувала і клекотіла народна стихія. Слово реформатора нагадувало ароматний свіжоспечений селянський хліб. Воно рясніло прислів’ями, приказками, іскрометним гумором, влучними народними виразами. Та і сам він, міцної статури, з грубуватим обличчям і палаючими очима, був втіленням духовної і фізичної сили.
Неповторюваний духовний шлях Лютера. Він явно спрямовувався Вищою волею. Успішно закінчивши Ерфуртський університет, Лютер несподівано, без згоди батьків йде в августинський монастир. Що спонукало його наважитися на такий крок? Одного разу в університетській бібліотеці він випадково наткнувся на Біблію. До цього поняття Лютера про релігійне життя носили поверхневий, уривчастий характер. Але читання Біблії схвилювало його, змусило глибоко замислитися про Бога і життя. У той час несподівано, майже на очах помер один з університетських друзів Лютера. Було і ще одне сильне потрясіння, яке він зазнав. Якось страшна гроза наздогнала Мартіна у відкритому полі. Оглушливі удари грому лунали, як гарматні залпи. Сліпуча блискавка ударила в декількох кроках від подорожнього. Потужна ударна хвиля повітря збила Лютера з ніг.
«Що буде зі мною, якщо я раптом з’явлюся перед Всемогутнім Богом?» – думка ця невідступно терзала душу. Вона повела Лютера в межі монастирських стін. Заради досягнення духовної досконалості новий чернець виснажував себе голодом, холодом і тривалими молитвами. За його власними словами, він щиро мав намір «нападом узяти Царство Небесне». Проте не було упевненості, що його подвиги угодні Богові. Душа Лютера як і раніше залишалася в замішанні і занепокоєнні. І тут на допомогу змученому ченцеві прийшов генеральний вікарій ордену ченців-августинців Йоганн Штаупіц. Він став першим духовним отцем Лютера. Спокійні бесіди з мудрим наставником допомогли Лютеру краще зрозуміти Біблію і відкрити Бога в іншому світлі. Бог завжди уявлявся Мартіну в образі грізного Судді. Але тепер Лютер дізнався Бога любові і милосердя. Віра в Ісуса Христа як Люблячого Господа, виявляється, і є той рятівний канат, за який можна вхопитися. «Праведний вірою живий буде» – ці слова пророка Аввакума неодноразово в різних варіаціях відтворив у своїх Посланнях Апостол Павло. Вони ж запали і в душу Лютера, стали крилатою фразою Реформації і основною доктриною богослов’я протестантизму.
Лютер спочатку не подумував про якусь провідну роль у справі Реформації. Вона з’явилася перед ним абсолютно несподівано. Жителі Віттенберга, де Лютер служив священиком, одного разу заговорили про приїзд ченця Йоганна Тецеля. Цей чернець направо і наліво продавав індульгенції, тобто папське відпущення гріхів. Тецель безсоромно вселяв простодушним городянам, що достатньо заплатити певну суму грошей і твої гріхи автоматично прощаються. А якщо хочеш не лише собі, але і своїм родичам забезпечити містечко в Царстві Небесному, то внось і за них грошики. «Ледве тільки твої гроші дзвякнуть у моїй касі, як душа твого грішного татка миттю випурхне з чистилища», – запевняв німців спритний комерсант від релігії.
Кричущі зловживання обурили Лютера. Він привселюдно заявив, що продаж індульгенцій і подібні коментарі до торгівлі ними – грубе спотворення біблійного вчення про спасіння душі. У палких зверненнях до народу Лютер закликав до сердечного покаяння, скрухи і відрази до гріхів. Тільки таким шляхом можна набути прощення в Бога.
Прийнято вважати, що з 31 жовтня 1517 року починається широке поширення знаменитих 95 тез Лютера. День цей і понині в країнах Європи і Америки відзначають як Свято Реформації. Тези Лютера проголошували свободу совісті, авторитет Біблії, засуджували зовнішню набожність і церковні зловживання. «Бо благодіяннями примножується благодать і людина стає кращою; за допомогою ж індульгенцій вона не стає кращою. Слід учити християн: той, хто, бачачи жебрака і нехтуючи ним, купує індульгенції, не папське отримає прощення, але гнів Божий накличе на себе».
По всій Німеччині і суміжним країнам разом з тезами поширюються статті і памфлети Лютера. Він виступає проти крайнього аскетизму і чернецтва, відкидає традицію поголовної безшлюбності священиків. І сам, незважаючи на пересуди, укладає шлюб з колишньою черницею Катериною. Усі обряди і священнодії Лютер зводить тільки до двох – Хрещення і Причастя. Він прибирає вівтарні перегородки в храмах, підкреслюючи тим самим рівність усіх вірних перед Богом. Не церква, не обряди і не священики спасають душі, а тільки Господь. І свідома, жива, плідна віра в Нього.
Рим був украй стурбований новаторськими діяннями Лютера. У Віттенберг приходить папська булла з відлученням ревного проповідника від Церкви. Це не збентежило Лютера, а, навпаки, надало йому більше сили і сміливості. Він скликає народ на площу і на очах у всіх кидає папську буллу в багаття.
Затятий прибічник папи молодий імператор Карл V вирішив зломити непокірного реформатора. Заради цього він призначає собор у Вормсі. Туди під посиленою охороною привозять Мартіна Лютера. У резиденції єпископа вищі церковні і державні сановники. Поряд з імператором сиділи герцоги, архієпископи, князі, графи. Вказуючи на стіл, де лежали твори Лютера, головуючий запитав: «Чи готові ви зректися усіх писань ваших?». «Неправедно робити щось проти совісті. На тому стою і не можу інакше. Допоможи мені Бог!» – після недовгих роздумів вимовив Лютер історичні слова.
Вормський рейхстаг оголосив Лютера поза законом, а книги присудив до знищення.
Під конвоєм солдатів імператора Лютер повертається у Віттенберг. І тут трапляється несподіване. З лісових хащів раптом вискочив загін озброєних вершників. Вони відтіснили конвой, вправно схопили Лютера, відправивши полоненого до гір Тюрінгії, у замок Вартбург. Там Лютера переодягнули і перейменували в «лицаря Георга». Його захоплення і ув’язнення влаштував один з прибічників і доброзичливців, впливовий князь Фрідріх Саксонський. А в народі промайнув слух про вбивство Лютера. Скорботу народу прорекли вуста художника Альбрехта Дюрера: «О Боже, якщо Лютер мертвий, хто віднині так ясно викладатиме нам Святе Євангеліє? О Господи, що б він міг ще написати нам за десять або двадцять років! О ви, християни, допоможіть мені гідно оплакати цю людину, сповнену Духа Божого».
Між тим у замку Вартбург особливе натхнення осяяло Лютера. Із запалом душі він взявся за переклад Біблії німецькою мовою. Відомо, що на початку XVI століття вже існувало досить багато перекладів Священного Писання німецькою. Чому саме переклад Лютера став особливо історичним і культурним явищем? Колишні переклади були «калькою» з Вульгати (латинського перекладу), а Лютер скористався греко-латинським виданням Нового Завіту Еразма Роттердамського. Важливе значення мало те, що Лютер чудово знав і прекрасно володів живою народною мовою. Він дуже тонко відчував усі її багаті відтінки. Беручись за переклад Священного Писання, Лютер зміг в усій повноті виразити могутній дух Біблії, її красу, музичність і поетичність. І до того ж, завдяки його наполегливій праці, Біблія увійшла до кожного дому. «Проста дочка мірошника, якщо вона вірує, може її правильно розуміти і тлумачити», – стверджував Лютер.
Серед численних дарувань не останнє місце займають музичні таланти Лютера. Вже за життя він уславився батьком церковного співу. Колись у ранній юності він заробляв співом духовних віршів перед вікнами городян. Пізніше, під кінець дня з розкритих вікон будинку Лютера лилася музика і пісні. За вдачею він був веселою і товариською людиною. «Ти можеш дозволити собі всяку радість у світі, якщо вона не гріховна, – говорив він. – Велелюбному Богові приємно, коли ти від глибини душі радієш або смієшся». Лютер часто співав, грав на лютні, влаштовував концерти із залученням дітей і студентів богослов’я. Займаючись церковними реформами, він не побоявся ввести в богослужіння народні пісні. На основі пісенного фольклору Лютер створив протестантський хорал, підготував і опублікував збірку з 23 духовних співів. У дусі реформаторських діянь Лютера розцвіла творчість Йоганна Себастьяна Баха. Цілі школи видатних світових композиторів виросли в церквах Реформації. У дні Лютера лунали голоси, які вимагали прибрати художній спів з храму. У Лютера ж був інший погляд. «Я не дотримуюся думки тих, хто гадає, що Євангеліє знищить усе мистецтво, як вважають деякі святенники, – стверджував він. – Але я дуже хотів би бачити мистецтво, і особливо музику, на службі в Того, Хто їх створив і дав нам».
В історію європейської громадської думки і культури Мартін Лютер увійшов як реформатор системи освіти, що висунув на перший план розвиток інтересу до предметів, що вивчалися, намагався ввести викладання тих дисциплін, які збагачували б душу і розум корисними знаннями. Переконуючи жителів німецьких міст будувати школи, Мартін Лютер писав: «Де на побудову міст, фортець, пам’ятників, арсеналів витрачається одна золота монета, там треба витратити сто золотих монет на правильну освіту одного юнака, який, змужнівши, може показувати шлях іншим до усього чесного. Адже добрий і мудрий чоловік є дорогоцінний скарб усієї держави; він має більше значення, ніж блискучі палаци, купи золота і срібла, мідні ворота і залізні засуви».
Починаючи з 1522 року Реформація вже йшла не одним шляхом, а декількома течіями. Серед реформаторів з’являються дуже впливові лідери: Ульріх Цвінглі, Жан Кальвін. Утворюються три окремі гілки: лютеранство, кальвінізм, анабаптизм. У шлейфі Реформації з’являється багато негативних явищ. Сильну тривогу і постійне занепокоєння викликали в Лютера і його найближчих сподвижників звістки про повстання селян, про неправильно зрозуміле вчення про виправдання вірою частиною простого люду. «Селяни через Євангеліє стали тепер неприборканими, гадаючи, що можуть робити усе, що завгодно, – писав Лютер. – Вони не бояться і не страшаться ні пекла, ні чистилища; вони кажуть: «Я вірую, тому буду спасенний». Соратник Лютера Філіп Меланхтон теж дуже хвилювався із приводу грубо спотвореного втілення євангельської проповіді: «Мене охоплює жах, коли я роздумую про стан теперішнього часу. Ніхто так не ненавидить Євангеліє, як ті, хто хоче здаватися нашим прибічником».
Звичайно, причиною розбещеності устоїв було не лише вкрай спотворене сприйняття Євангелія, але і війни, і різні соціальні катаклізми. Найчастіше любителі розбещеного життя просто прикривалися вченням Лютера та інших реформаторів про євангельську свободу.
Що стосується богослов’я, то разом з негативними течіями, що принесли багато шкоди християнській справі, протестантське богослов’я має неоцінимі заслуги, важливість і значення яких виходить далеко за межі самого протестантизму і з належною об’єктивністю визнається також православним і католицьким світом.
Взявшись за ґрунтовну розробку біблійного богослов’я і прямуючи до ідеалів первинного християнства, вожді Реформації не лише утворили нову гілку у світовому християнстві, але і здійснили найсильніший вплив на духовне оновлення католицизму. Католицькі монастирі очистилися від аморальних осіб і стали перетворюватися на джерела богословської науки, центри милосердя і добродійності. Суттєво змінився на краще і сам вигляд католицького духовенства.
У Мартіна Лютера, визнаного вождя Реформації, був складний характер. Не менш складною була сама епоха і її дух: постійні міжусобиці, зіткнення різних релігійних груп і політичних співтовариств. Останні роки Лютер працював як пастир, богослов і університетський професор. «Ось вам дивна книга, – говорив він студентам про Біблію на лекціях. – Дай вам Бог після мене кращих учителів, а я вже втомився, не можу більше, нехай уділить Він мені добру блаженну кончину». Кончина настала 18 квітня 1546 року в рідному Ейслебені, куди він приїхав з місією примирення для вирішення суперечки в графському домі Мансфельдів. Перед смертю Лютер молився вголос і дякував Богові за те, що Він відкрив йому Свого Сина, Якого він сповідував і любив. «Господи Ісусе, прийми душу мою в руки Твої, – казав він. – Залишаючи це тіло моє, знаю, що я в Тебе житиму вічно». Після молитви він триразово вимовив золотий вірш Біблії: «Бо так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне» (Ін. 3:16)
Друзі Лютера, Іонас і Целій, звернулися до вмираючого з питанням: «Чи залишаєтеся ви незмінно з Христом і вченням, вами викладеним?» «Так», – відповів він, і це було останнім словом великого реформатора.
Бурхливе життя Мартіна Лютера було подібне до палаючого факела. Де ж черпав він силу і мужність у боротьбі за просування Євангелія? «Якби хтось постукав у мої груди, – зізнався він одного разу, – і запитав, хто тут живе, я б не сказав: Мартін Лютер, я б відповів: тут живе Ісус Христос».
