Прадавнє італійське місто Флоренція в усі віки притягувало мандрівників. Багатьох з них, за зауваженням Стендаля, вражав «синдром краси». Від неохопної громади палаців, соборів і численних скульптурних композицій насправді віє значною красою.
Але в цій красі є присутнім дух похмурої суворості і навіть трагізму. Виходячи з вузьких вуличок на площу Синьйорії, мандрівник може випадково наткнутися на темну плиту. Напис на плиті свідчить: «Тут 23 травня 1498 року був спалений Джироламо Савонарола».
Особа Савонароли досі є загадкою. Про нього сперечаються політики, богослови, філософи, історики. Одні вважають його святим, пророком, ученим. А другі бачать у ньому фанатика, екзальтованого проповідника, ворога науки і мистецтва.
Такі суперечливі оцінки, поза сумнівом, пов’язані з надзвичайною долею цієї людини. Юний Джироламо, вихований у строгій християнській сім’ї, сильно обтяжувався атмосферою беззаконня, розбещеності, нестримного користолюбства. Така атмосфера панувала не лише у світському товаристві, але і в церковних колах, серед духовенства. У перших юнацьких віршах Савонарола таврує корупцію, користолюбство, викриває недбайливих священиків. Представляючи Церкву в образі чистої Діви, він звертається до неї з питанням: «Де твої учителі? Де чисте вчення? Де милосердя і первинна чистота?» У відповідь Діва веде його в печеру і каже: «Коли я побачила, що гордість і владолюбство проникли в Рим і усе там осквернили, я пішла і залишилась у цьому місці, де і провожу життя в плачі».
У душі Савонароли зріє бажання присвятити себе повністю служінню Богу. Все ясніше він виявляє в собі покликання до чернечого життя. На остаточне рішення вплинули слова проповідника, випадково почуті їм у церкві: «Залиш землю свою і дім батька твого, йди в ту землю, яку я тобі вкажу».
Савонарола буквально втік з рідної домівки, ні з ким не попрощавшись. З Феррари він прямує в Болонью і там поступає в домініканський монастир, пізніше в листі пояснивши батьку свій вчинок: «Перша причина, що спонукала мене обрати чернече життя, така: найбільша безславність світу і ганьба людей… Усвідомивши, що мене закликає Бог і що Він не погребував стати рабом серед нас, низьких черв’яків, я відчув, що не можу не підкорятися Йому, коли Він звертається по-батьківськи: «Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені».
У монастирі Савонарола з головою занурюється у вивчення Священного Писання і християнського богослов’я. Донині в храмі Євангеліста Марка у Венеції зберігається Біблія, густо поцяткована позначками Савонароли.
За рішенням Ради настоятелів молодого викладача богослов’я і проповідника в 1482 році переводять у Флоренцію. Там Савонарола починає викладати богословські науки у відомому монастирі святого Марка.
Молодий проповідник мав незвичайний вплив на людей. Якось він подорожував судном річкою По. З ним разом опинилися вісімнадцять солдатів, які поводилися дуже грубо і агресивно. Савонарола попросив їх приділити йому півгодини уваги. Солдати разом затихнули, змирилися перед Богом, і одинадцять з них у сльозах впали на коліна, благаючи Бога простити їх за злі вчинки.
Один з друзів проповідника блискучий вчений Джованні Піко делла Мірандола згадував, що, слухаючи проповіді Савонароли, він відчував ворушіння волосся на голові і мороз по шкірі. Спираючись на Священне Писання, проповідник прорікає сміливі пророцтва. Він попереджає жителів Флоренції про нашестя французів, передбачає кончину князів, чуму, мор і голод. На кожній проповіді Савонароли були присутніми до п’ятнадцяти тисяч слухачів. У кафедральному соборі звели додаткові помости для розміщення народу. Палке слово Савонароли з вірою слухали не лише прості городяни, але і люди високоосвічені. Серед них Піко делла Мірандола, Марсиліо Фічіно, Михайло Триволис, відомий у нас як Максим Грек. Цей вчений чернець не раз наводив у приклад самовіддане служіння мужнього проповідника-домініканця.
Пророцтва Савонароли збувалися. У 1494 році до Італії увійшли французькі війська. Король Карл VIII обложив Флоренцію. Замість захисту міста натовпи, що розбушувалися, кинулися влаштовувати погроми. Розпалені жаданням легкої наживи, бунтівники були зупинені дієвим словом Савонароли. Проповідник утримав народ від кровопролиття. Йому вдалося навіть пробратися в табір французького короля. «Ти – знаряддя в руках Господніх, – звернувся виснажений чернець до володаря. – Якщо ти не станеш шанувати Флоренцію і її свободу, то Господь накладе на тебе Свою гнівну правицю і гамуватиме тебе страшними покараннями». Грізне умовляння посланця Господа розладнало плани Карла VIII. Він став подумувати про укладання союзу з Флоренцією.
На хвилі смути, міжусобиць, громадського безладу Савонарола несподіваним чином опинився в гущі політичного життя. Під час чергової проповіді на площі він, тримаючи розп’яття в руках, звернувся до народу: «Флоренцію, ось Цар Всесвіту, Він хоче бути і твоїм Царем! Чи бажаєш ти мати Його?». «Так»! – одним духом вибухнула площа.
Ставши фактично біля керма республіки, Савонарола, проте, рішуче відмовлявся від ведення державних справ. Виконуючи волю Господню, він хотів бути лише народним радником за прикладом біблійних пророків. І все-таки відмежуватися остаточно від складання політичних програм Савонарола не зміг.
Проповідник виявив себе мудрим законодавцем. Він навіть написав трактат про державний устрій Флоренції, заклав основи республіканської форми правління, встав на захист прав флорентійського народу. Усе життя міста Савонарола хотів перетворити на християнських початках.
Найуспішнішою виявилася так звана «дитяча реформа» Савонароли. Діти Флоренції, а до них відносилася молодь підліткового віку, здивували весь тодішній християнський світ. Вони принесли урочисті клятви про відмову від ігрищ, пов’язаних з бійками і побоїщами. Виконуючи поради Савонароли, молодь організувала загони милосердя, влаштовувала релігійні свята, народні карнавали із співом християнських гімнів.
І, звичайно, найпершою турботою Савонароли була турбота про покращення церковного життя. Він рішуче вимагає позбавити Церкву усіх матеріальних багатств і повернутися до простоти і бідності перших віків. Савонарола розпродав усі маєтки і цінності монастиря святого Марка, а виручені гроші роздав бідним. Викриваючи зніжених і недбайливих пастирів, проповідник намагається викоренити формальне виконання обрядів. «Ви кинули народ цій у труну обрядовості, труну цю треба розбити, бо Христос хоче воскресити Церкву Свою в Дусі», – невпинно проповідує він. Савонарола не лестив нікому. Сповіщаючи Істину, він батожить вади світських вельмож і високопоставлених церковних ієрархів. «Я бачу, як зруйнований весь світ, як безнадійно полишені чесноти і добрі устої. Благоденствує тільки той, хто живе грабунком, живиться кров’ю ближнього, оббирає вдів і сиріт», – безбоязно твердить проповідник.
День від дня множаться вороги Савонароли. На чолі їх двір Медичи і тодішній папа Олександр Борджіа. Папа намагається гамувати запал проповідника пропозицією кардинальського капелюха. «Збережи мене Бог від такого капелюха, – відповів Савонарола. – Якщо мені судилося носити червоний капелюх, то нехай він буде пофарбований моєю кров’ю, кров’ю мученика».
Папа придумав інший хід. Він проголосив відлучення Савонароли від Церкви. «Несправедливе відлучення не має жодної сили», – сміливо заявив опальний проповідник.
Непохитна позиція Савонароли ще більше підігріла ненависть і підступність ворогів. У народі посилено поширювався мерзотний наклеп проти нього. Слуги двору Медічів підкуповували народ, штовхаючи його до безладів. А тут ще спалахнула чума. Розгорівся черговий бунт. Озлоблених городян кинули на штурм монастиря святого Марка. Савонарола покірливо віддав себе в руки лиходіїв. Його закували в ланцюги, заточили у в’язницю, піддаючи нелюдським тортурам.
Савонаролі і його двом друзям, Доменіку і Сильвестру, був ухвалений смертний вирок. Напередодні страти Савонарола співав слова псалму: «Господь – Просвічення моє і Спаситель мій, кого убоюся?»
Перед Святом Вознесіння, 23 травня 1498 року в’язнів повели на площу Синьйорії для страти. Нескорених Христових свідків на очах тисячного натовпу повісили, потім спалили, а попіл кинули в річку Арно.
