Франциск народився в 1182 році в маленькому італійському містечку Ассізі. Його батько Пьєтро Бернардо був процвітаючим торговцем сукном і мріяв, що син стане помічником. Юний Франциск освоїв дуже швидко торгове ремесло. Він привертав клієнтів вишуканістю манер і чарівливістю і нічим не нагадував купця-користолюбця. Батько заробляв гроші, щоб їх накопичувати, а син – щоб тринькати.
Франциск любив шумні гулянки з друзями, ігри і розваги з міською молоддю. Він захоплювався рицарськими турнірами, марив військовими походами і мріяв про славу на полі битви.
У ті часи міжусобиці стрясали землі Італії. Франциск з усім запалом серця бере участь у війні Ассізі з Перуджі, вирушає на захист свободи Сицилії.
Але одного разу він відчув, що якась невідома сила ламає його честолюбні плани. Дорогою до місць битв його несподівано охоплювали важкі хвороби, і він чув певний внутрішній заклик, що повелівав йому негайно повернутися в Ассізі.
Уродженого поета Франциска завжди тягнуло до природи, особливо він любив живописні околиці Ассізі. Одного разу під час нічної прогулянки квітучими ланами Франциск уловив важкий запах гниття. Перед ним край дороги стояв прокажений. Франциск сплигнув з коня, палко обійняв нещасного, поцілував його знівечені руки і дав декілька монет. З наступного дня Франциск став відвідувати місцевий лепрозорій. Він омивав і перев’язував хворим виразки, покірливо і терпляче доглядав за ними.
Переможець рицарських турнірів, перший заводій відчайдушної молоді перетворюється на лицаря добра, любові і миру. «Оскільки я перебував у гріхах, мені здавалося надто гірким бачити прокажених, – писав згодом Франциск своїм братам у Христі, – і Сам Господь привів мене до них, а потім через певний час я залишив світ». Зустріч з прокаженим стала для Франциска моментом сердечного навернення до Христа.
Він знову витрачає багато грошей. Але тепер уже не на задоволення і забави, а на богоугодні діяння, на допомогу бідним.
Назріває неминучий конфлікт з батьком. Розлючений, він веде Франциска на суд до єпископа. «Я звав батьком Пьєтро Бернардо, тепер я слуга Господній», – заявив син перед великими зборами.
Франциск змінив модний вишуканий одяг на поношений плащ мандрівника, підперезаний простим мотузком. Він вирішує в точності виконати слова Христові: «Не беріть з собою ні золота, ні срібла, ані міді у пояси свої, ні торбини на дорогу, ні двох одежин, ні взуття, ані посоха» (Мф. 10:9-10).
Франциск не залишився наодинці. Його долю і вище покликання розділили найближчі друзі і однодумці.
Коли він проповідував у Сан-Руфіно, серед його постійних слухачів знаходилися юні представниці знатного сімейства Офедучі: Клара, Катерина і Беатріче. У Клари під впливом набожної матері склався піднесений стан душі. Вона була абсолютно байдужа до світських забав і задоволень, незмінно переривала розмови рідних про заміжжя. У душі юної дівчини народжувалася незвичайна любов до Бога, вона шукала мету життя, яка виходила б за межі земного буття. Цю піднесену мету вона ясно побачила, коли почула проповіді Франциска, і пристрасно побажала жити для Бога.
Приклад Франциска надихнув Клару, і вона зважилася на відважний вчинок. Пізно вночі, потайки від рідних сімнадцятилітня дівчина покинула родовий замок.
Клара втекла в монастир, де чекав її Франциск та інші брати. Там біля вівтаря вона прийняла чернечу обітницю і молитовно присвятила себе служінню Господу. Клара змінила дорогу оксамитову сукню і атласні туфельки на плащ з грубого сукна з поясом з мотузка і дерев’яні черевики. У такому покритті вона і увійшла до братства Христового.
Палкі родичі вирушили в гонитву за утікачкою. Декілька днів поспіль вони облягали монастир, де ховалася Клара, обсипаючи прокляттями його мешканців. Найбільш гнівні докори обрушилися на голову Клари: «Якщо захотіла в черниці, невже не можна було обрати орден, гідний твого благородного походження?» – шаленіли родичі. Але усі зусилля виявилися безуспішними: Клара була повна рішучості йти за Христом, присвятити себе Божій справі. Монастир витримав і другу облогу родичів, коли туди за два тижні втекла шістнадцятирічна сестра Клари Катерина. Клара, впавши на коліна, благала Господа зупинити збожеволілих людей. І переслідувачі відступили. Віра восторжествувала.
За наполяганням Франциска дівчат перевели з бенедиктінського монастиря в храм Сан-Даміано. Він став оплотом жіночого ордену, заснованого Франциском Ассізьким. Спочатку в жіноче братство увійшли подруги і родички Клари. З часом у Сан-Даміано прийшли мати Клари і сестра Беатріче.
Незмінним духовним наставником і опікуном ордену був Франциск. Він же дав йому і назву – «Бідні Пані». Чому не «менші сестри» з аналогії з «меншими братами»? Проте Франциск виявив рицарський підхід. Назва мала свідчити, що в найпростішому, біднішому житті ці жінки покликані відчувати себе паннами, нареченими Христовими. Відмовившись від матеріальних благ, члени ордену набули багатства душі в Христі. Франциск всіляко підтримував у них палання духу. Збереглися декілька його листів до Клари. В одному з них він писав: «Я, менший брат, Франциск, хочу наслідувати і життя, і убогість великого Господа нашого Ісуса Христа і бути вірним цьому до кінця. І тому прошу вас, сестри і панни мої, і даю вам настанову, щоб ви завжди перебували в цьому святійшому житті і убогості. Будьте ж пильними і уважними, щоб за чиєюсь намовою або порадою не віддалилися від цього, поки живете на світі».
Однодумниці Франциска в усьому намагалися наслідувати свого духовного наставника. Їх побут був вкрай невибагливий. Здорові спали на соломі, хворі – на матрацах, трапезували сестри за грубо збитим столом, використовували найпростіший посуд. Убога обстановка не принижувала гідності сестер. Клара часто спала на голій землі або на підстилці з хмизу, носила старий одяг, але незмінно зберігала осанку і манери герцогині. У 1215 році під духовним керівництвом Франциска Ассізького вона узяла опіку над орденом. Клара ніколи не наказувала, не повелівала своїм підопічним, а тільки прислуговувала для них. Вона вибирала для себе найменш зручне місце і найчерствіший хліб. Франциск часто направляв сестрам прокажених. Вони дбайливо лікували і годували нещасних, допомагали убогим і знедоленим. Клара керувала художньою майстернею, де сестри вишивали для бідних церков. Але передусім вона намагалася так поставити духовне життя сестер, щоб підтримувати в них дух радості і веселощів, виховуючи уміння перемагати спокуси і невпинно молитися. Франциск Ассізький з усіма братами і сестрами мандрував містами і селищами як уособлення Божої любові і Божого прощення.
Клара називала себе лише «травичкою» або «квіточкою» Франциска. Але ця скромна «квіточка» зачарувала безліч благородних душ не лише в Італії, але і в інших країнах. Образ сподвижниці привернув до жіночого ордену витончених аристократок Європи – Ізабеллу Угорську, Гертруду Брюгську, Бланку Кастильську. Духовна дочка Франциска не втомлювалася відкривати для шукаючих душ шлях, освітлений любов’ю до Бога і ближнього. Клара і Франциск стояли біля витоків так шанованого нині руху християнок за духовне оновлення світу.
