Євангеліє від Іоанна 19:25-30: «Біля хреста Ісуса стояли Мати Його і сестра Матері Його, Марія Клеопова, і Марія Магдалина. Ісус, побачивши Матір і ученика, що тут стояв, якого любив, говорить до Матері Своєї: Жоно! Це – син Твій. Потім каже ученикові: це – Мати твоя! І з цього часу ученик взяв Її до себе. Після того Ісус, знаючи, що вже усе звершилося, щоб справдилося Писання, говорить: пити! Стояла тут посудина, повна оцту. Воїни, намочивши оцтом губку і настромивши її на тростину, піднесли до уст Його. Коли ж спробував оцту Ісус, сказав: звершилось! І, схиливши голову, віддав дух».
Про смерть завжди читати важко. Про Його смерть – важче в багато разів.
Упродовж усього Євангелія, написаного улюбленим учнем, ми бачили Ісуса, що Він йде. Ми не раз відмічали, що ті, хто зустрічав Його, теж починали йти. Здавалося, ніщо не може зупинити ні Спасителя, ні Його послідовників. Ніщо, окрім смерті…
Ви помітили, читаючи текст, що як тільки Ісуса прибили до хреста, усі навколо зупинилися? Створюється відчуття, що саме сюди, на гору Голгофу, йшов і вів за Собою Христос. Але скільки б я не перечитував цей уривок, я ніяк не можу змиритися з тим, що йти більше нікуди. Усе. Голгофа – мета, фінал, крапка… І останнє слово Спасителя: «Звершилось!» – тому підтвердження…
До речі, стосовно «звершилось!» Нещодавно мені в руки потрапила книга Мадлен Олбрайт «Релігія і світова політика» (в англійському варіанті «The Mighty and the Almighty» – «Можновладці і Всемогутній»: приголомшлива гра слів у назві, яку лише частково вдалося відбити при перекладі). Так от, один зі своїх розділів про тероризм і проблеми Близького Сходу колишній держсекретар США закінчує наступними словами:
«Закінчення холодної війни широко освітлювалося телебаченням. Сидячи у своєму кабінеті, я дивилася по телевізору, як студенти танцюють на розвалинах Берлінської стіни, як у столицях країн Центральної і Східної Європи натовпи людей голосно святкують перемогу, вітаючи народження свободи. Особливо порадували мене кадри, що транслвалися з Вацлавської площі Праги, де Вацлав Гавел та інші герої «оксамитової революції» відгукнулися на заклик мас очолити рух Чехословаччини до незалежності і свободи. «Ось воно! Звершилось! – сказала я собі. – Слава Богу!»
Чим же закінчиться наше протиборство з терором? Цілком можливо, що на нас чекають захоплюючі події. Не виключено, що ще до того, як ця книга буде опублікована, Бен Ладен, нарешті, буде спійманий і знищений. В Іраку Аль-Заркаві, можливо, скоро стане вчорашньою новиною. Напади, арешти і різні інциденти, звісно, триватимуть. Дуже маловірогідне проте, що ми побачимо урочистості, подібні до тих, які відбувалися на Вацлавській площі. Не думаю, що колись ми включимо телевізор і скажемо про повну перемогу над тероризмом: «Ось воно! Звершилось!» (стор. 232-233)
Читаючи ці рядки, починаєш по-іншому дивитися на Євангельське оповідання про розп’яття Спасителя. Розумієш, що воно за своєю значимістю стоїть набагато вище за усі наші людські досягнення. І якщо люди так радіють падінню комуністичного режиму або перемогам у боротьбі з терором, то цікаво було б побачити їх реакцію на закінчення того протистояння, яке триває вже не одну тисячу років між Богом і дияволом!
Тоді, на Голгофі, було не до радості… Навпаки, багато хто гадав, що битва програна. Єдиний, хто знав, що це не так, – воскресне на третій день, щоб сповістити про це світу… Хіба для нас, християн, це не привід для радості? Адже Голгофа – це початок нового шляху для людства, шлях перемоги над гріхом і сатаною. Ось що означає: «Звершилось!»
