Настали найскрутніші хвилини життя Спасителя. Хвилини самотності, побоїв, кепкувань, плювків і зради. Такі хвилини здаються вічністю…
Упродовж книги я намагався розкрити лише одну головну думку: Ісус – Йде. Він йде і спонукає інших встати і піти услід за Ним. І ось уперше в Євангелії ми бачимо Ісуса, що Він стоїть. Тільки зараз Він стоїть перед судом правителів світу цього. А разом з Ним, втім, осторонь – стоять учні. Здається, ніби весь світ застиг в очікуванні того, чим закінчиться ця історія з Месією Ісусом…
Євангеліє від Іоанна 18:18-25: «Тим часом раби і слуги, розпаливши вогнище, бо було холодно, стояли і грілися. Петро також стояв з ними і грівся. Первосвященик же запитав Ісуса про учеників Його і про вчення Його. Ісус відповів йому: Я говорив світові відкрито; Я завжди навчав у синагогах і в храмі, де завжди юдеї сходяться, і таємно не говорив нічого. Чого запитуєш Мене? Запитай тих, які чули, що Я говорив їм; ось ці знають, що Я говорив. Коли Він сказав це, один із слуг, що стояв близько, ударив Ісуса по щоці, кажучи: так відповідаєш Ти первосвященикові? Ісус відповів йому: якщо Я сказав зле, то доведи, що зле, а коли добре, за що ти б’єш Мене? Анна відіслав Його зв’язаного до первосвященика Каяфи. А Симон-Петро стояв і грівся. Тут сказали йому: чи не з учеників Його і ти? Він відрікся і сказав: ні».
«Було холодно, стояли і грілися». Петро також стояв з ними і грівся… Варто було тільки зупинитися, як відразу ж стало холодно. Варто було тільки встати чимдалі від Нього, як Петро тут же почав замерзати…
Після вечері у верхній світлиці… Після прогулянки до саду Гефсиманського… Після сну під час Ісусової молитви в маслиновому саду… Після усього, що, здавалося, зігріло душу Петра, після усього цього раптом стало холодно… А усе через те, що Ісус зупинився, а Петро стояв від Нього далі, ніж зазвичай. Напевно, уперше за три роки найбільш ревний послідовник не міг знаходитися поряд з Месією.
А в цей час у будинку первосвященика було по-справжньому жарко. Гнів учителів закону так загорівся на Ісуса з Назарету, що один із служителів не витримав і ударив Його по щоці! І як не намагався Він охолодити їх запал, вони продовжували підливати олію у вогонь своєї ненависті і горіли бажанням виконати волю первосвященика Каяфи: убити Одного, щоб врятувати увесь народ (Ін.11:50).
Особисто в мене, коли я читаю рядки про Христові страсті, пробігає холодок по спині. Мені завжди були неприйнятні будь-які форми насильства. А найнестерпнішим для мене є звук удару по обличчю, і неважливо – ляпас це або удар кулаком… Але зараз я не про це хочу сказати.
Поки Ісус знаходився в палаючому горнилі страждань, Петро стояв і грівся біля багаття. Йому було холодно. Може, тому він і зрікся, що мороз так пробрав його до кісток, що він ні про що інше не міг і думати? А тому спочатку сказав служниці перше, що спало на думку, а потім і іншим оточуючим, – аби його не проганяли від вогнища?
Не знаю як ви, а я, коли замерзаю і не можу зігрітися, можу сказати не те, що треба. У цей момент вогонь моєї віри згасає, і усі думки зосереджені лише на чашці гарячого чаю і полум’ї вогнища…
Того вечора Петро так і не зміг зігрітися. Усі його спроби закінчилися сумно: він зрікся Того, Кого визнав Месією і Кого вважав Своїм Учителем і Другом. А усе через те, що стояв вдалині…
Коли тобі стане холодно і вогонь віри перестане тебе зігрівати, відкрий Євангеліє і перечитай сторінки про страждання Спасителя. Тільки біля цього полум’я можна по-справжньому зігрітися, тільки тут знову займеться вогонь віри… Підійди… Не стій вдалині…
