В інтерв’ю журналу Esquire Майкл Джексон трохи відкрив секрети свого успіху. Зокрема, він поділився з читачами особистим сприйняттям себе як музиканта: «Я став музичним ветераном, коли ще був дитиною. Усі, хто став зіркою в дитинстві, проходять через одне й те ж переживання: в якийсь момент ти вже не та чарівна дитина, яким був зовсім нещодавно, ти ростеш, і це не подобається тим, хто навколо тебе. Бо вони хочуть, щоб ти був маленьким вічно».
Подібну кризу відчував не лише прославлений співак. Щось подібне відчував і Спаситель під час життя на землі (заздалегідь хочу сказати, що я в жодному разі не ставлю на один щабель Майкла Джексона і Христа – просто, на мій погляд, вони пережили щось однакове). У житті короля поп-музики це було пов’язано з періодом особистого дорослішання. А в житті царя Небесного – із сприйняттям учнями Його як Особи. Спробую прояснити свою думку.
У Господньому житті настав момент, коли Йому належало «стати іншим», «вирости» і перестати «бути чарівним» в очах Своїх учнів. І через це підняти їх на новий рівень сприйняття Його місії на землі. Він хотів, щоб вони зрозуміли, Хто Він насправді. Зрозуміли, що Він не просто Чудотворець або Мудрець. Ось що пише євангеліст Іоанн:
Євангеліє від Іоанна 16:28-32: «Я зійшов від Отця і прийшов у світ; і знову залишаю світ і йду до Отця. Ученики Його сказали Йому: ось тепер Ти говориш просто, і притчі не кажеш ніякої. Тепер бачимо, що Ти все знаєш і не потребуєш, щоб хто питав Тебе. Тому і віруємо, що Ти від Бога зійшов. Ісус відповів їм: тепер віруєте? Ось настає час, і вже настав, коли ви розійдетесь кожний до свого і Мене залишите одного».
Учням явно не дуже подобався метод проповіді Спасителя! Навіщо розповідати притчі і історії, якщо можна сказати прямо? Нарешті настав момент, коли вони зрозуміли усе, що Він сказав. А найголовніше, вони подумали, що настав момент, коли Ісус зрозумів, що треба говорити простіше. Та вже, дійсно, як можна виразити алегорично сенс останніх годин земного життя Ісуса: «Залишаю світ і йду до Отця», – і: «…розійдетесь кожний до свого і Мене залишите одного»?
Простота і ясність висловлювань стала для учнів свідоцтвом Месіанства Ісуса і спонукала їх повірити в Нього. Так невже весь цей час вони не вірили? Невже для них було мало чудес і зцілень?
Подібне питання поставив і Христос: «Тепер віруєте?» Тільки тепер уже пізно. Раніше треба було вірити, зараз настав час показати свою віру і відданість Учителеві.
Але дозвольте, як же тоді бути з визнаннями учнів на початку Євангелія? Коли і Андрій, і Петро, і Филип, і Нафанаїл побачили в Ньому Месію? Виходить, що весь цей час вони ходили за Ним, проте в їх душах постійно звучало питання: «Він чи не Він?» Виходить, весь цей час вони жили із сумнівами і нерозумінням? Не знаю… Можливо…
Але найсумніше в іншому. Зрозумівши, що Ісус від Бога зійшов, що Ісус – це обіцяний Месія, зовсім скоро учні підуть не услід за Ним… Ісус каже, що вони розсіються кожен у свій бік… Уперше за три роки вони розстануться один з одним… Уперше за три роки вони разом не йтимуть за Спасителем…
Хоча зараз, на шляху в Гефсиманію, ніхто з них про це навіть не здогадується. Ніхто з них не може уявити собі, що Христос встав на шлях страждань, а вони – на шлях до розсіяння. І лише Він передбачав усе це… І, можливо, від цього Йому було набагато важче йти на смерть… Можливо…
Єдине, що утішало Його, – це довгождана зустріч з Отцем. Вже Він точно чекав повернення Свого Сина як ніхто інший. У Його очах, пройшовши шлях земних страждань, Син виріс і повернеться до Нього абсолютно іншим… Можливо, лише це напередодні смертних страждань утішало Спасителя.
До речі, в інтерв’ю журналу Esquire Майкл Джексон, продовжуючи розмову про свою музичну кар’єру, підсумував її абсолютно несподіваним чином: «Мій батько був геніальним менеджером. А я хотів, щоб він просто був батьком». На щастя, у житті Ісуса було по-іншому. Його Отець – Творець і життєдатель всесвіту – був, є і назавжди залишиться Отцем. Втім, не лише для Ісуса, але і для кожного з нас Він може стати таким. Треба лише залишити світ і піти до Нього… Просто піти…
