Подоба дев’ята (продовження)
XII
– Насамперед, господарю, – попросив я, – поясни мені, що означають камінь і двері.
– Камінь і двері, – сказав він, – це Син Божий.
– Яким же чином, господарю, – здивувався я, – адже камінь древній, а двері нові?
– Слухай, нерозумний, і розумій. Син Божий древніший за всяке творіння, бо був присутній на раді Отця Свого про сотворення світу. А двері нові тому, що Він з’явився в останні дні, став новими дверима для того, щоб ті, які бажають спастися, увійшли через них до Царства Божого. Ти бачив, що камені були пронесені в будівлю вежі через двері, а ті, які не пронесені через них, були повернені на своє місце. Так, – продовжував він, – ніхто не увійде до Царства Божого, якщо не прийме імені Сина Божого. Бо якби ти захотів увійти до якогось міста, оточеного стіною з одними тільки вратами, то не зміг би ти проникнути в це місто інакше, як тільки через ці врата.
– По-іншому і бути не може, господарю, – погодився я. – Тому в це місто можна увійти тільки через його врата, так і в Царство Боже не потрапить людина інакше, як тільки через ім’я Сина Божого возлюбленого.
– Чи бачив ти, – запитав він, – безліч тих, що будують вежу?
– Бачив, господарю, – говорю я.
– Всі вони, – сказав він, – славні ангели. Ними, як стіною, оточений Господь; двері – Син Божий, Який є єдиним проходом до Господа. Ніхто інакше не увійде до Нього, як тільки через Його Сина.
– Чи бачив, – говорить він, – тих шестеро мужів і всередині їх величного і достойного мужа, який ходив біля вежі і випробовував камені в будівлі?
– Бачив, господарю, – говорю я.
– Той достойний муж, – говорить він, – Син Божий; а шість мужів – славні ангели, що стоять біля Нього праворуч і ліворуч. Із цих славних ангелів ніхто без Нього не піднесеться до Бога. Тому хто не прийме Його імені, той не увійде до Царства Божого.
XIII
– Що ж означає сама вежа, – запитав я?
– Це, – говорить він, – є Церква.
– А хто цей господар і діви?
– Це, – каже, – святі духи; людина не може увійти в Царство Боже, якщо вони не зодягнуть її у свій одяг. Бо не буде тобі жодної користі, якщо приймеш ім’я Сина Божого, а разом з ним не приймеш від них одягу. Ці діви – сила Сина Божого; марно носитимеш ім’я Його, якщо не носитимеш Його сили.
– Чи бачив ти, – каже він, – ті камені, які були відкинуті? Це ті, які хоч і носили ім’я Боже, але не зодягнулись в одяг дів.
– Який же їхній одяг, господарю? – сказав я.
– Самі їхні імена, – говорить він, – означають їхній одяг. Кожен, хто носить ім’я Сина Божого, також повинен носити їхні імена, бо Сам Син Божий носить імена цих дів. Ті камені, які, як ти бачив, були передані їхніми руками і залишилися в будівлі, означають тих, які зодягнулися їхньою силою. Через це ти бачиш, що вся вежа зроблена немовби з одного каменя. Так і ті, які увірували в Господа через Його Сина і зодягнулися цими духовними силами, будуть мати один дух і одне тіло, і одяг їхній буде одного кольору; саме ці здобудуть місце у вежі, які носитимуть імена цих дів.
– Чому ж, господарю, – запитав я, відкинуті ті камені, які були забраковані, тоді як і вони були пронесені через двері і передані через руки дів до вежі?
– Оскільки, – говорить він, – ти старанний і все ретельно досліджуєш, то слухай і про ті камені, які відкинуті. Всі вони прийняли ім’я Сина Божого і силу цих дів. Прийнявши ці дарування Духа, вони зміцнилися і були в числі рабів Божих, і став у них один дух, одне тіло і один одяг, тому що вони були однодумні і чинили правду. Але через певний час вони захопилися тими красивими жінками, яких ти бачив одягненими в чорний одяг, з оголеними плечима і розпущеним волоссям; побачивши їх, вони забажали їх і зодягалися їхньою силою, а силу попередніх дів відкинули. Тому вони вилучені з дому Божого і віддані тим жінкам. А ті, хто не спокусився їхньою красою, залишилися в домі Божому.
– Ось тобі, – говорить він, – значення відкинутих каменів.
XIV
– А якщо, господарю, – продовжував я розпитувати, – ці люди покаються, відкинуть пожадання тих жінок і, знову навернувшись до дів, зодягнуться їхньою силою, то чи увійдуть вони в дім Божий?
– Увійдуть, якщо відкинуть діла тих жінок і знову здобудуть силу дів, і будуть чинити за їхніми ділами. Для того і зупинено будівництво, щоб вони покаялися і увійшли до будівлі вежі: якщо ж не покаються, то інші займуть їхнє місце, а вони будуть відкинуті назавжди. За все це я подякував Господу, що Він є милостивим до тих, хто призиває Його ім’я, і послав ангела покаяння до тих, що згрішили проти Нього, і відновив душі наші, що вже ослабли і не мають надії на спасіння, відновив нас до життя.
– Тепер, господарю, – сказав я, – поясни мені, чому вежа будується не на землі, але на камені і дверях?
– Ти запитуєш, бо нерозумний.
– Господарю, я змушений про все тебе запитувати, бо зовсім не можу нічого зрозуміти, адже все це так велично і дивно, що людям важко збагнути.
– Слухай, – сказав мені пастир, – ім’я Сина Божого велике і невимірне, і воно тримає весь світ.
– Якщо все творіння тримається Сином Божим, – запитав я, – то як ти думаєш, чи підтримує Він тих, які покликані Ним, носять ім’я Його і живуть за Його заповідями?
– Бачиш, Він підтримує тих, які від щирого серця носять Його ім’я. Він Сам служить для них оновою і з любов’ю тримає їх, бо вони не соромляться носити Його ім’я.
XV
– Відкрий мені, господарю, – попросив я, – імена дів і тих жінок, які зодягнені в чорний одяг.
– Слухай. Ось імена тих дів, які могутніші і стоять по кутах дверей: перша зветься вірою, друга – стриманістю, третя – міцністю, четверта – терпінням. Інші ж, які всередині, мають такі імена: простота, невинність, цнотливістю, радість, правдивість, розуміння, згода і любов. Хто носить ці імена і ім’я Сина Божого, той може увійти до Царства Божого. Слухай тепер імена жінок, одягнених у чорний одяг. Чотири наймогутніші: першу звуть віроломством, другу – непомірністю, третю – невірством, четверту – любострасністю. Імена наступних за ними: печаль, лукавство, похіть, гнів, неправда, безрозсудливість, лихослів’я, ненависть. Раб Божий, який носить такі імена, хоч і побачить Царство Боже, але не увійде до нього!
Тоді я вирішив дізнатися в пастиря, що означають камені, які підняті з дна для будівлі.
– Перші десять, – він відповів, – які покладені в основу, означають перший вік[1], наступні двадцять п’ять – другий вік мужів праведних; тридцять п’ять означають пророків і служителів Господа; сорок же означають апостолів і учителів благовістя Сина Божого.
– Чому ж, господарю, діви подавали і ці камені в будівлю вежі, пронісши їх через двері?
– Бо вони перші мали сили цих дів, і ті, і інші не відступали – ні духовні сили від людей, ні люди від сил; але ці сили перебували з ними до дня їхнього упокоєння; коли б вони не мали цих духовних сил, то не були б придатними для будівлі вежі.
XVI
І знову я попросив:
– Ще, господарю, поясни мені, чому ці камені були витягнені з глибини і покладені в будівлю вежі, тоді як вони вже мали цих духів?
– Їм було необхідно пройти через воду, щоб оживотворитися[2]; не могли вони інакше увійти до Царства Божого, як відкинувши мертвість попереднього життя. Тому ці померлі отримали печать Сина Божого і увійшли до Царства Божого. Бо людина до прийняття імені Сина Божого мертва; але наскільки швидко прийме цю печать, настільки вона відкидає мертвість і сприймає життя. Печать же ця є вода, у неї сходять люди мертвими, а виходять з неї живими; тому їм і була проповідана ця печать, і вони скористалися нею для того, щоб увійти до Царства Божого.
– Чому ж, – запитав я, – разом з ними взяті з глибини і ті сорок каменів, що вже мають цю печать?
– Бо ці апостоли й учителі, що проповідували ім’я Сина Божого, померши з вірою в Нього і з силою, проповідували Його тим, хто помер раніше, і самі дали їм цю печать; вони разом з ними сходили у воду і з ними знову виходили. Але вони сходили живими, а ті, які померли раніше за них, сходили мертвими, а вийшли живими; через апостолів вони сприйняли життя і пізнали ім’я Сина Божого, і тому взяті разом з ними і покладені в будівлю вежі; їх використали в побудові необсіченими, бо вони померли в праведності і чистоті, тільки не мали цієї печаті. Ось тобі пояснення цих каменів.
[1] Перший вік – вік існування перший старозавітних патріархів.
[2] Тобто воду хрещення. Тут розуміється не таїнство Церви у власному значенні.
