Подоба дев’ята (продовження)
VI
І ось після певного часу я побачив, що йде велика кількість мужів і всередині муж такого великого зросту, що він перевищував саму вежу; оточували його шість мужів, які керували будівництвом, і всі ті, які будували цю вежу, і, крім них, ще дуже багато славних мужів. Діви, що охороняли вежу, поспішили до нього назустріч, поцілували його і стали разом ходити навколо вежі. І він так уважно оглядав будову, що випробовував кожен камінь: по кожному каменю він ударив тричі тростиною, яку тримав у руці. Деякі камені після його ударів зробилися чорними як сажа, деякі шорсткими, інші – тріснули, інші – стали коротшими, деякі – ні чорними, ні білими, інші були нерівними і не підходили до інших каменів, деякі покрилися безліччю плям. Такими різноманітними були камені, знайдені непридатними для будівлі. Господар повелів прибрати їх всіх із вежі і залишити біля вежі, а на їхнє місце принести інші камені.
І будівничі запитали його:
– З якої гори накажеш принести камені і покласти на місце викинутих?
Він заборонив приносити з гір, але звелів носити з найближчого поля. Вони розорали поле і знайшли блискучі і квадратні камені, а деякі навіть були круглими. І всі камені, скільки їх було на цьому полі, були принесені і дівами пронесені через двері; з них квадратні обтесали і поклали на місце викинутих, а круглі не використали для будівлі, бо їх було важко і довго обсікати. Їх залишили біля вежі, щоб потім обсікти і застосувати для будівлі, тому що вони були дуже блискучими.
VII
Закінчивши це, величний муж, господар цієї вежі, призвав пастиря і доручив йому камені, які були не дозволені для будівництва і покладені біля вежі.
– Ретельно очисти ці камені, – повелів він, – і поклади для будівництва вежі ті, які зможуть приєднатись до інших, а невідповідні відкидай далеко в бік.
Наказавши це, він віддалився зі всіма, з ким прийшов до вежі. Діви ж залишилися біля вежі охороняти її.
І я запитав пастиря:
– Яким чином ці камені знову зможуть бути використаними для будівництва вежі, коли вони вже виявились непридатними?
Він відповідав:
– З цих каменів я більшу частину обсічу і використаю для будівництва, і вони приєднаються до інших.
– Господарю, – сказав я, – яким чином обсічені камені зможуть зайняти те ж саме місце?
– Ті, які виявляться малими, підуть у середину будівлі; а великі ляжуть зовні і будуть їх утримувати.
Потім він сказав:
– Підемо і через два дні повернемось та, очистивши ці камені, покладемо їх у будівлю. Бо все, що знаходиться біля вежі, повинно бути очищеним, а то раптом випадково з’явиться господар і побачить, що біля вежі нечисто, і розсердиться; тоді ці камені не будуть використані для будівництва вежі, і він вважатиме мене недбайливим.
Через два дні, коли ми прийшли до вежі, він сказав мені:
– Оглянемо всі ці камені і побачимо, які з них можуть йти в будівлю.
– Оглянемо, господарю, – відповів я.
VIII
Спочатку ми розглянули чорні камені. Вони були такими ж, якими були відкладені від будівлі. Він наказав віднести їх від вежі і покласти окремо. Потім він оглянув шорсткі камені і багато з них звелів обсікти, і дівам взяти їх, і покласти в будівлю; і вони, взявши їх, поклали всередину вежі. Решту ж він повелів покласти з чорними каменями, бо і вони виявилися чорними. Потім він розглянув потріскані камені і багато з них обсік, і повелів через дів віднести в будівлю: вони були покладені зовні як міцніші; решта ж через безліч тріщин не могли бути обробленими, і тому були відкинуті від будівлі вежі. Далі він розглянув короткі камені; багато з них були чорними, а деякі з великими тріщинами, і він звелів покласти їх з тими, які були відкинуті; решту ж, очищену і оброблену, він повелів використати, і діви, взявши їх, поклали всередину будівлі вежі, бо вони були не такими міцними. Потім він розглянув камені, які були наполовину білими і наполовину чорними: багато з них були чорними, і він велів їх перенести до відкинутих. Решта ж каменів, які виявились білими, були взяті дівами і покладені зовні, будучи міцними, так що змогли утримувати камені, розміщені всередині, бо їх не обсікали. Потім він розглянув нерівні і міцні камені. Деякі з них відкинув, бо внаслідок твердості їх не можна було обробляти; решта ж – була обсічена і покладена дівами всередину вежі як слабші. Далі він розглянув камені з плямами, і з них небагато стали чорними і були відкинуті до інших; решта ж були білими – вони повністю були використані дівами для будівництва і покладені зовні.
Потім він став розглядати білі та круглі камені і запитав мене, що з ними робити.
– Не знаю, господарю, – відповів я.
– Отже, ти нічого не можеш придумати щодо них?
– Господарю, я не каменяр і не володію цим мистецтвом, та нічого не можу придумати.
І він сказав:
– Хіба не бачиш, що вони круглі? Якщо я захочу зробити їх квадратними, то потрібно дуже багато від них відсікати, але необхідно, щоб деякі з них увійшли до будівлі вежі.
– Якщо необхідно, – сказав я, – то чому ти вагаєшся і не вибираєш, які хочеш, і не прилаштовуєш їх у цю будівлю?
І він вибрав великі та блискучі камені і обсік їх; а діви, взявши їх, поклали в зовнішню частину будівлі. Інші ж були віднесені на те ж поле, звідкіля взяті, але не відкинуті.
– Тому що, – пояснив пастир, – ще кількох бракує для закінчення вежі; Господу угодно, щоб ці камені були використані для будівництва вежі, оскільки вони дуже білі.
Потім були покликані дванадцять дуже гарних дів, одягнені в чорне, з оголеними плечима і розпущеним волоссям. Вони були схожі на сільських жінок. Пастир наказав їм взяти відкинуті від будівлі камені і віднести їх на гори, звідкіля вони були принесені, і вони з радістю підняли і віднесли всі камені, і поклали туди, звідки вони були взяті. Коли ж не залишилося біля вежі жодного каменя, він сказав:
– Обійдемо вежу і подивимося, чи немає в ній якогось дефекту.
Обійшовши вежу, пастир побачив, що вона прекрасна і побудована бездоганно, і дуже зрадів. І всякий замилувався б нею, бо не було видно жодного з’єднання і вежа здавалася висіченою з єдиного каменя.
X
І я, ходячи разом з пастирем, був дуже задоволений таким прекрасним видінням.
І він повелів мені:
– Принеси вапно і дрібну черепицю, щоб мені виправити вигляд тих каменів, які знову були вийняті з будівлі, бо все навколо вежі повинне бути рівним і гладким.
І я все приніс, як наказав він мені, і він додав:
– Послужи мені: це діло швидко закінчиться. Він виправив вигляд тих каменів і наказав навести порядок біля вежі. Тоді діви, взявши мітли, прибрали весь бруд і полили водою – і місце біля вежі стало красивим і веселим.
Пастир сказав мені:
– Все очищене; якщо Господь прийде подивитися на цю вежу, то не знайде нічого, за що б докорити нам, – і він хотів віддалитися, але я схопив його за край одягу і благав його Господом, щоб пояснив мені показане.
– Мені потрібно трохи відпочити, потім я все поясню тобі, – пообіцяв він. – Чекай мене тут.
– Господарю, що я буду тут один робити?
– Ти не один, – відповідав він, – всі діви з тобою.
– Господарю, – попросив я, – передай їм мене. І він покликав їх і сказав:
– Доручаю його вам, доки не повернуся.
Тому я залишився один з тими дівами. Вони були веселі і ласкаві зі мною, особливо ж чотири з них прекрасніші.
XІ
Діви сказали:
– Сьогодні пастир сюди не прийде.
– Що ж я робитиму?
– Почекай до вечора, можливо він прийде і говоритиме з тобою, якщо ж не прийде, побудеш з нами, доки прийде.
– Чекатиму його до вечора, – вирішив я, – якщо ж не прийде, піду додому і повернуся вранці.
Але вони заперечили:
– Ти доручений нам і не можеш піти від нас.
Тоді я запитав:
– Де я залишусь?
– З нами, – відповіли вони, – ти заснеш як брат, а не як чоловік, бо ти наш брат, і ми після цього житимемо з тобою, бо дуже тебе полюбили.
Мені ж соромно було залишатись з ними. Але та, яка з них здавалася головною, обійняла мене і почала цілувати. Та інші, побачивши це, теж почали цілувати мене, як брата, водити навколо вежі і грати зі мною. Деякі з них співали псалми, а інші водили хороводи. А я в мовчанні ходив з ними біля вежі, і здавалось мені, що я помолодів. З настанням вечора я хотів піти додому, але вони утримали мене і не дозволили піти. Тому я провів з ними цю ніч біля вежі. Вони постелили на землю свої полотняні туніки і уклали мене на них, самі ж нічого іншого не робили, тільки молилися. І я з ними молився безперервно і так же старанно, і діви раділи моїй старанності. Так залишався я з дівами до наступного дня. Потім прийшов пастир і запитав їх:
– Чи не заподіяли ви йому якоїсь образи?
І вони відповідали:
– Запитай його самого.
– Господарю, – сказав я, – я отримав велике задоволення тому, що залишився з ними.
– Що ти вечеряв? – запитав він.
Я відповів:
– Всю ніч, господарю, я живився словами Господа.
– Чи добре вони тебе прийняли?
– Добре, господарю.
– Тепер про що насамперед бажаєш почути?
– Щоб ти, господарю, пояснив мені все, що до цього показав.
– Як бажаєш, – сказав він, – так і поясню тобі, і нічого від тебе не приховаю.
