Тисячолітнє царство завершує довгий перелік часових періодів. Божі стосунки із землею, будь то по благодаті, милості або в суді, тепер завершені; і тому земля і небеса зникають від імені Того, Хто зайняв Своє місце на Великому білому престолі (Одкр. 20:11). Останній суд відбувається між кінцем Тисячолітнього царства і початком вічного стану; але до цього відбувається подія величезної важливості і значущості, опущена в тому місці Священного Писання, на яке ми щойно посилалися.
Це знищення землі і небес вогнем. Петро так говорить про це: «Прийде ж день Господній, як тать уночі, і тоді небеса з шумом перейдуть, а стихії, розпалившись, зруйнуються, земля і всі діла на ній згорять… якими слід бути у святому житті і благочесті вам, що чекають і бажають пришестя дня Божого, коли розпалені небеса зруйнуються і розпалені стихії розтопляться?» (2Пет. 3:10-12). День Господній, слід зазначити, охоплює увесь період у тисячу років. Він приходить як злодій, початок його в явленні Господа; і при його завершенні станеться поглинання вогнем землі і небес. Тому Петро каже «і тоді», бо це включено в день Господній, хоча відбувається наприкінці.
Ця та ж сама подія, про яку каже Іоанн: «…від лиця Якого втікали небо і земля» (Одкр. 20:11), утверджуючи тільки факт, не наводячи способу їх зникнення. Але, як пише Петро, вогонь – Богом обраний інструмент для руйнування цього нинішнього світу. Потім слідує Великий білий престол; останній суд, тому станеться після того, як будуть знищені земля і небеса. Характер того суду вимагає детальнішого вивчення.
Перше, що стосується Судді. Як може здатися з тексту Одкр. 20:12, що Бог Сам – Суддя: «І побачив я мертвих, малих і великих, що стояли перед Богом». Проте, слово «престол» можна поставити замість слова «Бог», і абсолютно ясно з інших уривків Священного Писання, що Господь Ісус займає його, Той, Який сидітиме на Великому білому престолі. Він Сам сказав: «Бо Отець не судить нікого, а весь суд віддав Синові, щоб усі шанували Сина, як шанують Отця» (Ін. 5:22-23). І ще: «Бо як Отець має життя в Самому Собі, так і Синові дав мати життя в Самому Собі. І дав Йому владу суд творити, бо Він є Син Людський» (Ін. 5:26-27).
З цим також співзвучні слова апостола Павла, коли він каже, що кожне коліно схилиться, і всякий язик сповідує, що «Господь Ісус Христос у славу Бога Отця» (Флп. 2:10-11). Той, Хто був одного разу на цій землі, але був відкинутий і розіп’ятий, є Той, Хто сяде в суді над тими, Хто відкинув Його як Спасителя і Господа; бо Отець бажає, щоб усі люди шанували Сина, як Вони шанують Його Самого. Тому в Його володінні цим суддівським троном Бог публічно підтримує Христа в присутності людей і ангелів, і представляє Його як Того, Хто гідний усієї слави і честі; так, щоб тепер всяке коліно, яке відмовилося визнати Його в день благодаті, повинне, принаймні, схилитися перед Ним у визнанні Його панування і верховенства. Сидячи на Великому білому престолі, Він стає Верховним Суддею вічної долі усіх Його ворогів.
Престол, на якому Він сидить, описується як «великий» і «білий». Він великий, бо відповідає гідності того, Хто сидить на ньому; і він білий – як символ характеру судів, які будуть проголошені, кожен з яких буде здійснений відповідно до святості природи Божої. Цей суд здійснюється над людьми, не над речами, і тільки над невіруючими. Іоанн свідчить: «І побачив я мертвих, малих і великих, що стояли перед Богом, і книги розкриті були, й інша книга розкрита, яка є книга життя; і судимі були мертві за написаним у книгах, згідно з ділами своїми. Тоді віддало море мертвих, що були в ньому, і смерть і пекло віддали мертвих, які були в них; і судимий був кожен за ділами своїми. І смерть і пекло ввергнуті в озеро вогненне. Це смерть друга. І хто не був записаний у книзі життя, той був кинутий в озеро вогненне» (Одкр. 20:12-15).
Якщо досліджувати прямі висловлювання уривка Священного Писання, буде зрозуміло, що немає сліду жодного вірного в цій величезній і незліченній множині перед престолом. Насправді, як вже було показано в попередніх розділах, усі вірні піднесені на хмари, щоб зустріти Господа в повітрі під час Його другого пришестя. Окрім тих, хто залишився в могилах при Його поверненні, залишається ще два класи людей – тисячолітні святі і тисячолітні невіруючі або бунтівники. Але тисячолітні святі не помиратимуть; і оскільки цей уривок включає тільки мертвих (Одкр. 22:12), ті, хто стоїть перед Його престолом, – це саме ті, хто провадив нечестиве або невіруюче життя.
До цього висновку можна дійти й іншим способом. Перед нами відкриті два види книг як основа для суду. Існують книги справ, і існує книга життя; і сказано, що «судимі були мертві за написаним у книгах, згідно з ділами своїми» (Одкр. 22:12). Вони судяться, фактично, на двох підставах – позитивній і негативній. Їх справи представлені як свідоцтво проти них; і відсутність їх імен у книзі життя показує, що в них немає права на милість або прихильність; бо «хто не був записаний у книзі життя, той був кинутий в озеро вогненне» (Одкр. 20:15). Немає жодної згадки хоч би про одного, чиє ім’я було б там, і їх справи, тому, стають основою їх вироку. Ми знаємо, що «ділами закону не виправдається перед Ним ніяка плоть» (Рим. 3:20).
Як хтось сказав: «Ще одна деталь представлена нашій увазі. Суверенна благодать одна спасала відповідно до мети Божої. Там була книга життя. Хто не був записаний у ній, був кинутий в озеро вогненне. Але це було остаточне завершення і сцена для розділення усього людства і цього світу. І хоча всяка людина була судима відповідно до своїх справ, проте, тільки суверенна благодать звільняла будь-кого; і хто не був записаний у книзі благодаті, був кинутий в озеро вогненне. Море віддало мертвих, що знаходилися в ньому; смерть і пекло віддали мертвих, що знаходилися в них; і тому ці назавжди знищені судовим порядком». Останній ворог, смерть, тепер знищена; бо Христу «належить царствувати, доки покладе всіх ворогів під ноги Свої» (1Кор. 15:25).
