У попередньому розділі ми розглядали тільки земні характеристики Тисячолітнього царства. Тому необхідно розглянути також і його небесний аспект, як він представлений нам у Новому Єрусалимі. Звернувшись до розділу 19 книги Одкровення, ми побачимо, що, починаючи з вірша Одкр. 19:8 і до вірша Одкр. 21:8, нам представлена серія послідовних подій. Вона починається з приходу Господа Ісуса, за яким йде воїнство, що знаходилося на небесах, щоб судити, і потім – знищення, як вже розглянули, звіра, лжепророка і їх воїнств, зв’язування сатани, тисяча років, звільнення сатани, Великий білий престол і вічність. Відразу ж після цього нас відправляють назад (див. Одкр. 19:9) до опису Нового Єрусалиму, який триває до розділу 22, і в цьому уривку нам представлений характер міста в період Тисячолітнього царства і його положення відносно тисячолітньої землі.
Іоанн говорить: «І прийшов до мене один з семи ангелів, у яких було сім чаш, наповнених сімома останніми покараннями, і сказав мені: піди, я покажу тобі жону, наречену Агнця. І возніс мене в дусі на велику й високу гору, і показав мені велике місто, святий Єрусалим, який сходив з неба від Бога. Він має славу Божу. Світило його подібне до коштовного каменя, ніби каменя яспису кристаловидного» (Одкр. 21:9-11).
Перше, що вражає читача, це підкреслений контраст між цим уривком Писання і тим, що в тексті: «І прийшов один з семи ангелів, які мали сім чаш, і, говорячи зі мною, сказав мені: підійди, я покажу тобі суд над великою блудницею, яка сидить на водах многих» (Одкр. 17:1). У цьому розділі нам представлений Вавилон, у розділі 21 книги Одкровення – Новий Єрусалим. Перше – це місто людей, друге – місто Боже; перше є вираженням того, ким є людина, друге – досконалістю Божих думок, втілених у славу Божу. Нехай читач сам уважно поміркує над контрастом і вивчить ці божественні уроки.
Ще одне слід зазначити, що місто – це «жона, наречена Агнця». Це визначає його характер. Це – Церква, яку Христос зараз поставив «перед Собою славною Церквою, яка не має плями‚ чи вади, чи чогось подібного, але щоб вона була свята і непорочна» (Еф. 5:27), прикрашена Його власною красою і має славу Божу. Слід також звернути увагу на її положення. Як у вірші Одкр. 21:2, так і у вірші Одкр. 21:10 ми бачимо, що вона сходить від Бога з неба; але порівняння двох текстів Писання покаже нам місце, яке місто займає упродовж тисячі років. У вірші Одкр. 21:10 ми бачимо, що воно сходить з неба від Бога після подібного ж твердження у вірші Одкр. 21:2. Іоанн чує проголошення: «Ось, скинія Бога з людьми» (Одкр. 21:3), що означає, що місто спустилося тепер на нову землю і розташувалося там.
Висновок, який ми можемо зробити і який абсолютно підтверджується іншими місцями Священного Писання, полягає в тому, що, виходячи з вірша Одкр. 21:10, місто сходить у напрямку до тисячолітньої землі, але розташовується над нею, над земним Єрусалимом. Розташований таким чином – над земним містом, – він буде видимим об’єктом світла і слави, і це, ймовірно, може пояснити слова, з якими пророк звертається до Єрусалиму: «Не буде уже сонце служити тобі світлом денним, і сяйво місяця – світити тобі; але Господь буде тобі вічним світлом, і Бог твій – славою твоєю» (Іс. 60:19).
Тепер ми можемо вивчити певні характеристики Нового Єрусалиму.
1 Він божественний за своїм походженням і небесний за своїм характером. Він сходить від Бога з неба.
2 «Він має славу Божу. Світило його подібне до коштовного каменя, ніби каменя яспису кристаловидного» (Одкр. 21:11). Його світло, тому, – це віддзеркалення слави, в якій він розташовується; бо яспис є символом слави Божої (Одкр. 4:3). Церква прославлена з Христом у славі Божій, і саме такою представлена тут. Стіна його зведена з ясписа, і основа першої стіни також з ясписа (Одкр. 21:18-19). Слава Божа таким чином – це стабільність і безпека, так само як світло і краса небесного міста. Усе, що є в стіні, відповідає славі Божій.
3 «Він має велику і високу стіну, має дванадцять брам і на них дванадцять ангелів; на брамах написані імена дванадцяти колін синів Ізраїлевих: зі сходу три брами, з півночі три брами, з півдня три брами, із заходу три брами. Стіна міста має дванадцять підвалин, і на них імена дванадцяти апостолів Агнця» (Одкр. 21:12-14). Необхідно обов’язково відмітити, що усе це стосується стіни міста, і її відмітна характеристика це – число дванадцять: дванадцять ангелів, дванадцять колін і дванадцять апостолів.
Як хтось сказав: «Біля стіни дванадцять воріт. Ангели стали добровільними вахтерами великого міста, результату спокутної Христової жертви. Це також відмічає, що тепер місто управляється людиною, прославленою людиною, якій дароване вище місце в творінні, визначене Богом, і яким до цього управляли ангели. Дванадцять воріт – це повнота людського управління і адміністративної влади. Ворота були місцем суду. Дванадцять, як ми часто бачимо, вказує на досконалість і управлінську владу. На її характер вказують імена дванадцяти колін. Бог управляв ними. Вони не були основою, але характер влади був закладений там. Там було дванадцять підвалин; але ці підвалини вже були дванадцятьма апостолами Агнця. Своєю працею і служінням вони стали заснуванням міста. У небесному місті зібрані разом люди, визначені Ієговою, і Сам Бог правитиме там. Ці збори, якими вони були засновані в Єрусалимі при дванадцяти, – організований центр для небесної влади, нова і тепер небесна столиця Божого правління».
4 Далі місто вимірюється (Одкр. 21:15-17), вказуючи на те, що Бог володіє ім. Навряд чи варто говорити, що розміри теж є символами – символами Богом даної досконалості. Отже, місто – це куб з рівними сторонами – обмежена досконалість.
5 Потім описані матеріали, з яких зведено місто і його підвалини. І знову звернемося до висловлювань іншої людини: «Місто було створене, за своєю природою, у божественній праведності і святості – золото, прозоре як скло. Те, що зараз Слово робить у людині і застосовує в ній тут внизу, було самою природою цілого місця (пор. Еф. 4:24). Коштовне каміння або різні прояви природи Бога, Який є світло у зв’язку з творінням (це світло видиме в творінні (Єз. 28)), тепер описуються як прикраса заснування міста в постійній славі. Ворота мали моральну красу (кожні ворота були з однієї перлини), яка притягала Христа в зібрання. Те, по чому люди ходили, замість того щоб привнести небезпеку осквернення, було саме по собі праведним і святим; вулиці, усе, з чим людина контактувала, були праведністю і святістю – золото, прозоре як стекло».
6 У місті не було храму. «Храму ж я не бачив у ньому, бо Господь Бог Вседержитель – храм його, і Агнець» (Одкр. 21:22). Храм свідчить про укриття або особливе місце, де Бог виявляв Себе тим, хто наближався до поклоніння. Але усе це – минуле. Навіть зараз, коли ми тут, у нас є свобода доступу у Святе святих (Євр. 10); більше того, наше місце – у світлі, як і Бог у світлі. У небесному місті таким чином Бог повністю явлений.
7 Немає необхідності в створеному світлі. «І місто не має потреби ні в сонці, ні у місяці для освітлення свого, бо слава Божа освітила його, і світильник його – Агнець» (Одкр. 21:23). Якщо Бог повністю не був би явлений, це було б неможливо. Коли Він стоїть неприхований, Його слава освітлює місто, і Агнець – світло його.
