«Ярмо Моє – благо, і тягар Мій легкий» (Мф. 11:30)
Коли ми чуємо слова «ярмо», «тягар», ми пов’язуємо з ними уявлення про щось важке, що пригнічує нас, підриває наші сили.
Але є ярмо, яке Господь називає благим, і тягар, який легкий! Це – ярмо заповідей Христових. Це – тягар виконання волі Його в земному житті кожного з нас. Христос кличе нас: «Візьміть ярмо Моє на себе» (Мф. 11:29).
Це ярмо – благе, бо несення його наближає нас душею до святих Божих, ріднить із Самим нашим Спасителем.
Ярмо, під яке кличе нас Господь, – ярмо благе, бо приносить нам справжнє, вічне щастя; воно дає мир і спокій бунтівній людській душі. «Візьміть ярмо Моє на себе і навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим», – каже Спаситель.
Тягар Христовий – легкий тягар. Чому? Бо ніхто з нас, кого Христос кличе узяти ярмо Його на себе, не залишений Ним самотнім у несенні цього ярма. Господь оточує нас на усіх шляхах життя нашого допомогою Своєю. Жодні багатства і скарби землі, ні слава, ні шана, ні розум, ні краса, ні таланти – ніщо порівняно з тим щастям, яке дає безсмертній людській душі вічне життя з його радощами, заповіданими Господом кожному Його вірному, виконавцеві Його заповітів у земному житті, тому, хто живе з вірою і з нею помирає.
Тягар заповідей Господніх легкий тому, бо всі ці заповіді не є чимось чужим нашій духовній природі, тим, що накладається на неї зовні, але відповідають найпотаємнішим сподіванням і прагненням людського духу – бо вроджене в нас і складає насущну потребу нашої душі. Коли людині, що звикла до фізичної праці, потрібно буває працювати в галузі праці розумової, їй нелегко привчити себе до нового виду праці. І навпаки: для працівника розумової праці фізична праця може бути занадто важкою і, нерідко, зовсім непосильною. Але праця виконання заповідей Божих усім під силу, усім доступна і легка, бо вона складається саме з того, що вимагає наша природа: милосердя, незасудження, тілесна і духовна чистота, лагідність, правдивість, – адже саме цим хоче жити і дихати душа! Адже брехня, злість, гнів, розпуста, і тому подібне чужі нашому духу, їм опирається дух як тому, що опоганює і плямує його. Кожен з нас добре знайомий з муками докорів сумління після таких гріхопадінь.
Тому, хто узяв на себе тягар виконання волі Божої, і життєвий тягар легшає!
Будемо усі з любов’ю схилятися перед заповітом Господнім: «візьміть ярмо Моє на себе». Це ярмо, цей тягар приведе і нас до вічного життя, у сім’ю святих Божих.
* * *
«Ярмо Моє – благо, і тягар Мій легкий» (Мф. 11:30)
Йдеться не тільки про зовнішні поневіряння і труди, а про внутрішню працю: ярмі приборкування розуму, який, як ми добре знаємо, дуже неслухняний, норовливий, свавільний, гуляє де припаде, неприборканий нічим і ніким, єдино тільки – Божественною благодаттю, що притягається усвідомленням своєї немочі, гріховності, і повсякчасною молитвою.
Ось це внутрішнє ярмо Спаситель називає ще вузьким шляхом. Мало тих, хто обирає цей вузький шлях, що веде в Царство Небесне. Це є, очевидно, підкорення нашого допитливого розуму ім’ям Христовим. Ярмо є ім’я: «Ісусе Христе, помилуй мене». І ми покликані надіти на себе це ярмо, з тим щоб розум, як неприборканий мул, що постійно намагається кудись нас понести в країну далеку, мало-помалу змирився, втихомирився і перетворився на сумирну конячку, перебуваючи завжди під цим ярмом, і мало-помалу набув того спокою і тиші, про які говорить Спаситель.
А тягар, спочатку нестерпно важкий, а потім напрочуд легкий, що приходить услід за очищенням розуму, приборканням думки, є, звичайно, Христове упокорювання. Коли спочатку ми з чималими трудами примушуємо себе не ображатися, не дратуватися (чи каємося, якщо ображаємося, дратуємося), а потім, якщо буваємо постійними в наших зусиллях, приходимо в початкове упокорювання, коли стаємо мирними, усім задоволеними, дякуємо у відчайдушних обставинах, не зневіряємося і відчуваємо, що для нас настає нове життя: ми перебуваємо в Христові.
І це благе ярмо стає нескасованою, невід’ємною рисою душі. І тільки-но вона виходить з-під цієї світлої хмари, за звичкою втратить мир, розсердиться, словесно засудить, як відчуває, що з неї, душі, йде життя, і покаянням і молінням знову повертається в той стан, маючи який по благодаті, зберігає душевну рівновагу і навіть радість в усіх зовні неприємних, обмежених обставинах.
Господи, я визнаю, що намагаюся сам тягнути увесь тягар, і більше я так не можу. У мене немає сил, і я потребую того, щоб Ти пішов поряд зі мною і допоміг мені. Я готовий зробити усе, що від мене потрібне, але, щоб зробити це якнайкраще і довести справу до кінця, мені потрібна Твоя допомога. Тому сьогодні я прошу Тебе встати зі мною в «одну упряжку» і допомогти мені в моїй роботі, служінні, сім’ї та приватних справах. В ім’я Ісуса. Амінь.
Тлумачення на Євангеліє від Матфея
