«Радуйтеся з тими, хто радується, і плачте з тими, хто плаче» (Рим. 12:15). Це наскільки треба бути відкритим до болю і радощів іншої людини, щоб виконати веління Апостола…
Зазвичай людина сприйнятливіша до бід оточуючих людей, і те щоб подумати: «добре, що я не на її місці» (тобто порадіти), а іноді ловить себе на злорадних думках, за які буває самій соромно (хоча не усім і не завжди). Але це шлях заздрісників і пропащих егоїстів. Коли іншим радісно, ним від цього тужливо; коли інші стогнуть, вони підбадьорюються. Це і є життя в гріху, рабство гріху. («Людина, що живе тільки для себе, є навіть не нуль, вона є негативна величина в людстві». Д. Андрєєв. «Троянда світу»).
В іншому місці (Флп. 2) Апостол робить ще один заклик: «Не про себе тільки кожен турбуйся, але кожний і про інших». І тут же говорить про умову, при якій досягається це: «Бо у вас повинні бути ті самі почування, як і в Христі Ісусі». Який Христос, розповідати не треба. Якщо Він живе в нас, то Його відчуття стають нашими, і тоді ми здатні щиро радіти з тими, хто радіє. Вікно душі – те, що було тьмяне і крізь яке чуже горе і веселощі було диявольськи спотворені, – омивається сльозами покаяння і стає прозорим як сльоза.
