«Гордість людини принижує її» (Прит. 29:23).
Одного разу в одній аудиторії я поставив риторичне питання, зовсім не чекаючи почути відповідь: «Чи існують люди, позбавлені гордості?» І на свій величезний подив, почув вигук із залу: «Я!» Подив миттєво змінився твердим переконанням, що ця людина не цілком адекватна, як воно і виявилося насправді. А чи може бути інакше? Хто при своєму розумі і пам’яті може в голос заявити про своє цілковите упокорювання?
Звісно, зброя, що напевно знищує гордість, – це упокорювання, але за відсутністю її можна накинути вузду на гордість за допомогою розуму. Гордість особливо проявляється, коли ущемляють і уражають себелюбство, яке каже (не завжди справедливо), що «я» в результаті чогось там виглядає нібито смішним або непривабливим, і людина намагається провести контрудар, щоб захистити своє постраждале «я». Ось тут за відсутності вузди-розуму індивід здатен допустити купу помилок, внаслідок чого виглядатиме ще більш смішно і неприйнятно, тобто ефект буде протилежним.
Зустрічав такі приклади, коли людина цілком нешкідливі випадки зі свого минулого через роки – зовсім марно – сприймала як такі, що принижують і порочать її сьогодні, і всупереч відомій багатьом свідкам істині, заперечувала або перекручувала її, чим вже дійсно принижувала і порочила себе. Напевно, не від великого розуму…
