Перед самим світанком Садівник приніс Тюльпана в Сад і посадив на клумбі серед квітів. Вони цього навіть не помітили, адже їхні бутони були закриті.
Коли зійшло сонце і Садівник вийшов із Саду, квіти почали розкривати бутони. Деяким це давалося вже насилу, бо вони дуже ослабли.
До чого ж цей ранок не був схожий на ті щасливі пробудження у Великому Саду, до яких ми зараз так звикли, коли цілі хори співучих птахів виспівують радісні гімни, дерева розправляють могутні плечі, квіти, вмиваючись росою, граціозно потягуються, а дітвора весело пищить, оббризкуючи одне одного прохолодними краплями!
Ні, це був зовсім інший – важкий і невеселий ранок. Квітам не хотілося прокидатися, бо новий день не обіцяв їм нічого хорошого. Щастя й радість залишили Великий Сад.
– О-ох, – простогнала Роза, – як я змарніла, навіть дивитися на себе не хочеться. А якби ви знали, як я жахливо почуваюся, неначе земля піді мною перетворилася на камінь! Херувим каже, що це Садівник поливає нас якоюсь гидотою, щоб зламати опір. Та ще й ці ромашки! Відчуття таке, що їх щоранку стає вдвічі більше! Ну, просто квіткова сарана – всі соки із землі висмоктують!
– Ой, ой, ой! Велика річ, пані знайшлася! – вищирилися ромашки.
– Так, пані! – гордо відповіла Роза. – А ви взагалі не садові квіти, голота безрідна!
– Це ми голота? – образилися ромашки. – Та ти на себе подивися, реп’ях облізлий!
– Ха-ха-ха! – засміялися всі навколо.
– Це я реп’ях? – зойкнула ображено Роза. – Та один мій кущ коштує дорожче п’яти полів, засіяних таким набродом, як ви.
– О-хо-хо, тримайте нас, один її кущ! – продовжували реготати ромашки. – Бачила б ти себе збоку! Зараз кактус у порівнянні з тобою – просто писаний красень!
– А ви на себе подивилися б! – не залишалася в боргу Роза. – Сарана натуральна! Як сухі стручки, із землі стирчите!
Цього разу квіти почали сміятися над ромашками.
– О-хо-хо! Сарана натуральна! В яблучко влучила Роза!
Ромашки відразу почали огризатися на всі боки, і по всьому Саду пішла сварка, поки в неї не втрутились Гладіолус і Нарцис.
– Припиніть, квіти, ми всі зараз в однаково важкому становищі, але, сподіваємося, що незабаром усе повернеться до ладу. Садівник вислухав наші вимоги і скоро дасть на них відповідь.
– Вислухав вимоги? – загомоніли квіти. – Коли?
– Учора наш Старший Брат передав вимоги Садівникові!
– І що Садівник?
– Він дуже розлютився й погрожував Херувиму, але наш вождь не злякався і твердо наполіг на дотриманні наших прав.
– А що з Херувимом? Чому він сам нам усе не розповість, а стоїть із закритим бутоном?
– Старший Брат спить, він усю ніч працював над планами розвитку Великого Саду і дуже втомився.
– Щось він щоразу більше працює над цим розвитком, а в Саду нам усім стає тільки гірше й гірше, – не стрималася Роза.
– Що я чую, Розо?! – Херувим глянув на Розу спопеляючим поглядом.
Виявляється, він не спав, а слухав, що говорять про нього квіти за його спиною.
– Ти ж посадова особа, я зробив тебе регентом усього Великого Саду! Ти не забула, що наш день має починатися зі співу гімну? Чому ти замість цього лаєшся з ромашками і я мушу нагадувати тобі про твої обов’язки?
– Пробач, Херувиме, – покірно схиливши бутон, відповіла Роза. – Я сьогодні погано себе почуваю, – вона повернулася до квітів і підняла листя, прийнявши позу диригента. – Заспіваймо гімн!
- Прагнімо, браття, до свободи!
- Стебло до стебла, листок до листка…
Квіти мляво підхопили гімн і проспівали його так, ніби виконували нудний, але необхідний, обов’язок.
Коли нарешті пролунали останні ноти, всі спрямували погляд на Херувима.
– Ви, напевно, чекаєте розповіді про те, як я говорив із Садівником і передав йому наш ультиматум?
– Звісно, – загомоніли квіти, – ми ж усі погано себе почуваємо, а не лише Роза. Розкажи нам, що відповів Садівник, і коли ми зрештою повернемося до колишнього життя?
– Як вам уже повідомили мої заступники, Садівник намагався мені погрожувати, але з цього, звичайно ж, нічого не вийшло. Я твердо стояв на своєму, і в нього не залишалося іншого вибору, як прийняти наш ультиматум.
– Справді? – пожвавилися квіти. – Він прийняв ультиматум, і ми можемо знову розкривати бутони?
– Ні, ні, бутони поки розкривати не можна, і з Садівником говорити не можна, поки він не створить раду для керування Садом. Але чекати залишилося недовго, Садівникові діватись немає куди, отож славна перемога не за горами.
– Ну, нарешті, – радісно зітхнули квіти.
