Саме з цього моменту Стародавня книга квітів детально описує історію про Тюльпана. Хто він і як з’явився у Великому Саду, для квітів тоді було таємницею.
Насправді жодної таємниці не було. Тюльпан народився і виріс у будинку Садівника і жив там іще до заснування Великого Саду. Він був дуже доброю, життєрадісною квіткою і з самого дитинства всім корінням увібрав добру атмосферу, яка панувала в домі. Садівник так його полюбив, що вирішив із ним не розлучатися й залишив його у своїй кімнаті на підвіконні. Тюльпан теж дуже любив Садівника, і вони часто проводили час разом. Садівник заварював чай, умощувався в зручному кріслі перед вікном і розмовляв зі своєю квіткою на різні теми. А Тюльпан ставив запитання й намагався вчитися тієї мудрості Садівника, про яку всюди ходили легенди.
Тюльпан, звичайно ж, знав про дивну хворобу, яка вразила всі квіти в Саду, і хвилювався за них разом із Садівником. Щодня він із надією чекав його повернення із Саду та журився з того, що все залишалося без змін.
Цього дня Садівник прийшов раніше, ніж звичайно, і був дуже серйозним. Він підсунув до вікна своє крісло, але не заварив чай, і Тюльпан зрозумів, що він чимось стурбований.
– Я нарешті дізнався, що відбувається з квітами.
Тюльпан подався вперед:
– І що це? Якась серйозна хвороба?
– Дуже серйозна.
– Невже немає ліків, які можуть допомогти їм розкрити бутони?
– Ні, ні, проблема не в тому, що їхні бутони не розкриваються, справа в тому, що вони самі не хочуть їх розкривати.
– Самі не хочуть? – вражено запитав Тюльпан. – Але чому?
– Вони образилися на мене за те, що я не радився з ними, на яких клумбах і в якому порядку їх розсаджувати, де ставити лавки тощо… І оголосили мені бойкот.
Тюльпан якийсь час мовчав, намагаючись прийти до тями від подиву, розчарування та інших почуттів, що його переповнювали.
– Але це ж абсолютна дурість, яка, до того ж, може коштувати їм життя, – нарешті вимовив він. – Звідки в них з’явилися такі самовбивчі ідеї?
– Ці ідеї народилися в корінні Херувима!
– Херувима? Чи не того, цибулину якого ти доглядав на цьому самому підвіконні, і ми потім довго непокоїлися, що вона не розпускає паростків?
– Саме того, – із сумом відповів Садівник і розповів Тюльпану про все, що сталося в Саду. – І тепер він хоче стати царем квітів і навіть вимагає, щоб я визнав його владу.
– Нечувано, – Тюльпан був настільки вражений, що знову на якийсь час замовк. – Але, якщо погодитися на його умови, це ж буде страшенно несправедливо й неправильно, а якщо не погодитися – то квіти помруть! Що ж робити, Садівнику?
– Погодитися на його умови не тільки несправедливо, але й безглуздо, – відповів Садівник. – Херувим не розуміє, як улаштовані квіти, і вважає, що їм достатньо почати розкривати бутони і все владнається.
– А хіба ні? Адже, наскільки я зрозумів, фізично квіти не хворі?
– Тепер уже хворі і фізично, бо їхні бутони часто закриті й у них не потрапляє сонячне проміння. Але не в цьому справа.
– А в чому ж тоді?
– Квітка – це ж радісне створіння, яке приносить радість і всім навколо. Ненависть, злість, заздрість, роздратування суперечать самій природі квітки. Вона не може довго жити з такими почуттями, від цього висихають корені, і саме це і сталося з усіма квітами, коли вони повірили в горді ідеї Херувима.
– Жах! – скрикнув Тюльпан.
– Ось тому безглуздо приймати ультиматум Херувима, – продовжував Садівник. – Навіть якщо вони розкриють бутони, хвороба в їхньому корінні залишиться, бо це хвороба не тіла, а душі. Втім, тіло вона з часом теж убиває.
– Але невже їм ніяк не можна допомогти?
– Є один спосіб, і в мене є навіть план, якщо ти на нього погодишся, бо допомогти їм можеш тільки ти, Тюльпане!
– Я? Я на все готовий! Але що я можу зробити?
– Ти можеш відкрити їм правду! Адже ти теж квітка, і від тебе вони не будуть закривати бутони. Завтра на світанку я віднесу тебе в Сад і посаджу посеред них на клумбі, а сам у Сад приходити не буду, щоб вони не закривали бутони. Я знаю твою мудрість, чесність і щиру любов до квітів і не сумніваюся, що ти знайдеш слова, аби переконати їх розкаятись і повернутися до здорового глузду. Іншого способу врятувати ці квіти я не бачу…
– І ти ще питаєш про мою згоду, Садівнику? Звичайно, що я згоден!
– Я в тобі не сумнівався! Що ж, мій вірний друже, виспися гарненько, бо перед світанком я тебе розбуджу.
