У самому центрі Саду росла дуже красива квітка на ім’я Херувим.
Садівник посадив її однією з перших на невеликому пагорбі, тому її добре було видно з усіх боків.
Коли нові молоденькі квіти вперше розкривали свої пуп’янки, то відразу ж бачили Херувима. Його не можна було не помітити, таким він був великим і красивим. Його п’янкий аромат, здавалося, розливається навколо всього пагорба.
Усі квіти вважали його старожилом і виявляли йому особливу повагу. Та й на своїй клумбі, яка була найбільшою в Саду, він був центром композиції.
З кожним днем Херувиму щоразу більше подобалося загальне шанування, і поступово він почав усвідомлювати, що є особливим.
«Звичайно ж, – міркував він, – мене створено для особливої долі. Як же інакше? Адже абсолютно очевидно, що я набагато красивіший за інші квіти! І вся ця клумба, на якій росте безліч достойних квітів, служить обрамленням для мене. Я – у центрі композиції! Заберіть мене, і все перетвориться на хаос!»
Це зараз кожна билинка розуміє, що не варто пишатися своєю зовнішністю, ніби ти сам себе таким придумав і створив. Та й навіщо величатися своїм місцем на клумбі? Адже тебе садять у певне місце в залежності від твого кольору й сорту, а це, як відомо, від тебе не залежить. А тоді все лише починалося, і квіти тільки вчилися розмірковувати над такими складними питаннями.
Треба визнати, Херувим був кмітливою квіткою і досить уміло викладав цікаві думки. Він міркував про сонце й вітер, про властивості ґрунту і взаємини між квітами, а також про багато інших розумних речей. Іноді він висловлювався такими красивими новими словами, що деякі молоденькі квіточки навіть забували закрити на ніч свої бутони і стояли так до ранку з широко розкритими від захоплення пелюстками. І це Херувиму особливо подобалося.
Спочатку він дійсно давав багатьом квітам розумні поради, але з кожним днем жадав усе більше слави й популярності, отож усі його міркування та розмови стали слугувати цим бажанням. Херувим справді став дуже популярним, принаймні його клумба підтримувала його беззастережно.
Із плином часу та ростом популярності в бутоні Херувима почала зароджуватися нова, абсолютно незвичайна думка, яка йому дуже сподобалася. Та що там сподобалася! Вона його просто окрилила! І нарешті він цілком усвідомив свою місію – він має стати царем усього Саду.
Ця думка наповнила його життя новим змістом, і свіжі ідеї почали народжуватися одна за одною. Тепер Херувим розумів, що він – не проста квітка і Садівник недарма посадив його першим у Великому Саду, і не випадково він росте на пагорбі в самому центрі великої клумби. Колись обов’язково настане час, коли він стане царем Великого Саду!
Він мріяв про це ночами в глибині закритого бутона, і майже завжди ці мрії перетікали в сни, які були такими ж приємними. Чого в них тільки не було… Іноді він бачив свою майбутню коронацію – захоплені хори птахів, феєрверки нектару й натовпи тріумфуючих квітів, які кидали пелюстки до його стебла. А часом – мав важливі наради із Садівником, коли всі квіти притихали й шанобливо прикривали свої бутони.
Із кожним днем його місія ставала для нього дедалі очевиднішою, мрії – все сміливішими, а сни – щораз приємнішими. Єдине, що починало його турбувати, – це мовчання Садівника. «Якщо мене створено для такої великої мети, то чому Садівник не скаже мені про це прямо?» – розмірковував Херувим.
І тут його наче осяяло: «Садівник хоче, щоб я виріс як звичайна квітка. Він готує мене до великої місії, щоб потім, коли буду правити Садом, я розумів почуття й бажання своїх підданих».
Ця думка видалася Херувиму такою благородною, що він досить довго насолоджувався своєю новою позицією таємного принца. Однак час ішов, а Садівник усе мовчав, тож у квітки почали здавати нерви.
