На самому початку, коли наш Великий Сад був тільки в задумах Садівника, на його місці простягався величезний пустир. У ті часи ще не народився жолудь, з якого на північній околиці виріс добрий велетень Хак, а про квіти й говорити нема чого. Не було навіть Могутніх струмків, хоча зараз вони здаються вічними.
З усіх, кого ми зараз знаємо, тоді були тільки Садівник і Тюльпан. Садівник був таким же добрим і так само любив квіти, як і зараз.
Одного разу він проходив повз пустир. Там панував жахливий хаос. Усе було настільки завалено камінням і сміттям, що навіть бур’яни не мали де рости.
«Яке брудне звалище, – подумав Садівник. – Потрібно дізнатися, чи не продають цю ділянку. Вона чудово годиться для саду. Це місце вкриють прекрасні квіти й тінисті дерева. Вони даруватимуть тінь, радуючи мене й одне одного, а також усіх, хто буде тут проходити».
Так Садівник задумав наш Великий Сад, а ми знаємо: що задумав Садівник – неодмінно здійсниться.
Спочатку він прибрав камені та сміття. Потім прокопав канали й спрямував русла трьох Могутніх струмків, а пізніше пустив у них воду з Джерела. Розбив клумби, виклав доріжки й посадив широколисті дерева, що дають тінь.
Щойно все було готово, Садівник зайнявся своєю улюбленою справою – почав садити квіти. Лілії, гладіолуси, троянди, ромашки – клумби заселялися новими прекрасними мешканцями, і околицями розливався чудовий аромат.
У новий сад відразу ж прилетіли золотисті бджоли й почали працювати, запилюючи квіти. Гарні птахи сіли на гілках і заспівали так само захоплено, як і зараз, коли ми вранці розкриваємо бутони.
Садівник радів ділу своїх рук, бо Сад був дуже гарним. Він гуляв у тіні дерев, розмовляв із квітами, й усім їм було дуже весело.
Так вони й жили деякий час, у гармонії та мирі. Але одного разу цю гармонію було порушено, а сталося це так…
