«Що зробимо нашій сестричці..?» Пісня над піснями 8:8
Це питання ставить наречена своєму нареченому, відчувши всю повноту радості в потоці тих ніжних почуттів, які він вилив на неї. Він зустрів її, коли вона була пастушкою й пасла свої отари на горбистих пасовищах. Він полюбив її й скорив її серце, коли вона переживала час випробувань, коли почувала себе знехтуваною й нікому не потрібного. Він привів її у свій царський палац і назавжди поєднався з нею узами шлюбу. Оточена його ніжністю й турботою, насолоджуючись повнотою його щирої любові, вона все одно не переставала згадувати про свій маленький будиночок у горах, який їй довелося покинути.
Дівчина часто згадувала про свою стареньку матір, яка дала їй життя й одна піклувалася про неї після смерті батька – здається досить очевидним, що вона була вдовою, і тому вся родина була змушена працювати в царському винограднику, щоб забезпечити себе. Дівчина згадувала свою молодшу сестричку, напевно, набагато молодшу за неї, яка не користувалася тими благами, якими тепер насолоджувалася вона сама. Думаючи про це, вона говорить собі: «У мене є прекрасний наречений, мій цар, який, полюбивши мене, обдарував мене усіма цими благами… Але, здається, йому зовсім немає справи до моєї родини, до мого будинку; я маю спробувати сама попросити його зробити щось для моєї сестри…».
Вибравши підходящий момент, дівчина підходить до свого коханого царя й найбільш ніжним і ласкавим голосом говорить: «Ти знаєш, у мене є молодша сестричка, зовсім ще маленька, там, у винограднику. Я так хвилююся за неї… Чи не можна щось зробити для неї? Чимось допомогти?». Цар відразу ж відгукується на ці слова: «Якщо вона мур, – забороло із срібла збудуємо на ній, а якщо вона двері – обкладемо кедровою дошкою їх» (П. Пісн. 8:9). Якби ми спробували замінити тут східний стиль, то вийшло б приблизно наступне: «Мені так приємно, що ти заговорила зі мною про свою молодшу сестру; я радий, що ти не забула про неї. Звичайно ж, я з радістю ще раз доведу свою любов до тебе, зробивши щось для неї». Використовуючи образи стіни й дверей у своїй мові, цар тільки підкреслює свою готовність допомогти. Він, фактично, говорить: «Якими б не виявилися обставини її життя, її труднощі й проблеми, я готовий послужити їй у них, і я хочу зробити це через тебе».
Мені здається, така позиція є одним з найбільш очевидних ознак єднання з Христом. Щойно ми самі одержуємо спасіння і починаємо радіти в пізнанні Христа як нашого Відкупителя, то пізнаємо Його як свого Коханого, прекрасного Небесного Нареченого. Тоді ми відразу ж згадуємо про тих, хто позбавлений усіх цих переваг і втіх. Наші серця відчувають смуток, і ми з болем запитуємо: «А як же моя молодша сестра? І що буде з моїм братом? Як допомогти тим, хто все ще живе в гріху й глибокій-глибокій бідності, не розуміючи незрівнянної Божої любові, яка так багато значить для мене?». Сам Дух Святий заклав це почуття жалю до людей, які гинуть, у наші душі, так що ми не можемо залишитися байдужими до їхньої долі. Інакше кажучи, кожний справжній християнин має у своєму серці почуття, яке спонукає його до місіонерського служіння.
А як щодо вас? Ви спасенні? І що ви розповідаєте Господу про свою молодшу сестру або про безтурботного братика? Можливо, це ваші брат і сестра, з якими ви навіть ніколи не зустрічалися; можливо – як би дивно це не звучало, – у них навіть інший колір шкіри. Можливо, ця ваша сестричка – молоденька вдова з далекої Індії, нещасна пригноблена жінка, яка живе в Центральній Африці чи в преріях Південної Америки. Проте, вона залишається вашою сестрою, бо ми читаємо: «І ввесь людський рід Він з одного створив, щоб замешкати всю поверхню землі…» (Дії 17:26). І якщо вам раптом захочеться сказати: «Але вона така грішна й негідна!» – будь ласка, згадайте, що й ви самі теж були грішними й негідними, і благодать, що вилилася у ваше життя, прийшла з Його люблячого серця. Він дуже хоче вилити Свою благодать на негідних, і якщо ваша «молодша сестричка» відчуває потребу, то це значить, що ви повинні клопотатися за неї перед Господом.
Наречена, про яку ми читаємо в цьому тексті, насправді молиться за свою сестру. А чи часто ви самі йдете до Господа з молитвою про своїх «сестричок»? Можливо, це брат. Мій друже, ти, котрий знайшов радість в Ісусі Христі, чи часто ти згадуєш про свого нещасного, грішного, занедбаного й усіма забутого брата, який донині живе в густій темряві, провадячи своє жалюгідне життя десь у брудних нетрях великого міста, не знаючи Христа? Чи приходив ти вже до свого Господа, щоб поговорити про цього нещасного? Хтось сказав: «Егоїстичний християнин – це взагалі не християнин». Проте, ми чуємо, як часто люди говорять про егоїстичних християн. Саме християнство покликане явити світові життя в любові Христа; і любов, яку Він вилив одного разу у ваше життя, тепер ви повинні виливати в життя інших, ще неспасенних людей. Прекрасна картина постає перед нами, чи не так?
На самому початку Євангелія від Івана ми читаємо, як Господь почав відкривати Себе людям, і кожен, хто доторкнувся до цього Божественного об’явлення, незабаром приводив із собою ще когось. Кожен із них говорив: «У мене є брат, друг, близька мені людина, яка живе в бідності, і я маю піти до нього й розповісти про Ісуса, про те, що я знайшов Його». Благословення, благодать, які Бог дає нам у Христі, не даються тільки для нас самих. Стосовно цього можна сказати, що ми можемо або використати те, що Він нам дав, або втратити це. «Що? – можливо, заперечите ви. – Ти хочеш сказати, що ми можемо загинути після того, як по-справжньому покаялися?». Ні, мова йде про благословення. Ваша душа – це ви, і, звичайно ж, вона не загине, якщо була спасенна. Я повністю погоджуюся з тим фактом, що, маючи життя вічне, ви ніколи не загинете, але я веду мову про ті благословення, які Бог виливає на вас день у день. І це саме те, чим ви повинні ділитися з іншими. Чи можете ви сказати про себе, що саме так і чините?
Мені б хотілося, щоб ви подумали про три речі. По-перше, як багато свого часу ви використовуєте з метою благословити інших? Коли я зустрічаю християн, які дуже сильно піклуються про фізичний відпочинок і зовсім мало часу присвячують спасінню душ, мені досить важко їх зрозуміти. Якось мені довелося розмовляти з одним хлопцем. Я запитав його: «Що ти робиш для того, щоб приводити людей до Христа?». Він відповів: «Мені б хотілося працювати в цьому напрямку, але я не відчуваю, що це моє покликання. Я важко працюю весь тиждень, і коли настає субота, мені необхідно виїхати кудись і позайматися фізично». Я думаю, його «фізичні вправи» обмежувалися закиданням підковок на маленький кілочок. «А ти ніколи не думав про те, що було б набагато краще взяти стосик брошур і пройтися по сільських вуличках, заходячи в кожен дім і розповідаючи людям про спасіння? Прогулянка пішки була б чудовою “вправою”», – не вгамовувався я. «Але, бачите, – заперечив хлопець, – мені доводиться думати про багато серйозних речей протягом всього тижня, і я не можу бути серйозним ще й у суботу після опівдня».
Час – занадто коштовний подарунок, і ми повинні розглядати його з позиції вічності. Звісно ж, я згоден, що нам необхідно займатися спортом і відпочивати, але ви будете почувати себе просто прекрасно, віддаючи більше свого часу Богові. Ваш час належить Господу Ісусу, і Він дав вам його для того, щоб ви допомагали й служили благословенням для інших. «Нехай кожен дбає не про своє, але кожен і про інших» (Флп. 2:4).
У минулому я знав одного дуже дорогого мені чоловіка, який завжди був у чудовій фізичній формі й дуже гарно себе почував. Він працював на трамвайних коліях, і працювати йому доводилося дуже важко. Мені траплялося бачити його на колінах, коли він заварював сталеві рейки, закриваючи обличчя великою темною маскою від іскор, що розлітаються віялом. Прокинувшись у суботу вранці, він брав пачку брошур і йшов «на прогулянку», шукаючи «по долинах і пагорбах» загублені душі. Іноді це могла бути місцева лікарня, іноді – в’язниця або якась бідна родина. Коли він чув про якусь бідну самотню хвору людину, то вирушав відвідати її. І, знаєте, у нього була досить своєрідна манера проповідувати Євангеліє. Він, приміром, міг покласти п’ятидоларовий чек біля ліжка хворого, якщо бачив, що в того немає грошей. У неділю він міг сказати: «Ну й утомився ж я вчора, але це був такий прекрасний день, що я зовсім не відчуваю втоми!» Ця людина жила для інших.
- Допоки живеш на землі, про інших старайся дбати,
- І все, що ти маєш, спіши для ближніх віддати, –
і тоді ти відкриєш для себе секрет по-справжньому щасливого християнського життя. Ти повинен присвятити свій час служінню Христу, благословляючи інших, допомагаючи «молодшій сестричці» й «нещасному братові».
