Ще ми думаємо про ревнощі, які живуть у парі з любов’ю. Я знаю, наскільки дріб’язковим і невартим почуттям часто можуть бути ревнощі в жалюгідному людському серці. Ревнощі в нашому розумінні – це чистої води егоїзм. Ми настільки егоїстичні, що нізащо не бажаємо ділити своїх друзів з кимсь іще, і ніхто не зможе порахувати, скільки горя прийшло в родини через невиправдані ревнощі чоловіків, дружин, дітей або батьків. Різко засуджуючи ревнощі як прояв егоїзму і як рису, що має у своїй основі гріх, ми повинні розуміти, що існує зовсім інший вид цього почуття. Існують ревнощі чисті й святі, і хтось добре сказав, що любов залишається любов’ю доти, доки їй властиві ревнощі. Якщо чоловік «докотився» до того, що говорить: «А мені однаково, що моя дружина обдаровує своєю увагою інших; мені однаково, що вона зустрічається з іншими чоловіками; і взагалі, у мене настільки щедре серце, що готове ділити її з ким завгодно», – то це значить, що він не любить своєї дружини. І точно так само, якщо ви уявите собі дружину, яка говорить подібні речі про свого чоловіка, то ви зрозумієте, що в її серце більше немає любові – вона мертва.
Любов не просто «може бути», а «повинна бути» ревнивою, але давайте запам’ятаємо, що це ревнощі, в яких немає тупого егоїзму й необґрунтованих підозр. Коли ми думаємо про це почуття, пов’язуючи його з Богом, то згадуємо, що перше, що нам потрібно було вивчити напам’ять, це були Десять заповідей. Напевно, деякі з нас переживали суперечливі почуття, читаючи: «Я – Господь, Бог твій, Бог ревнивий, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене» (Вих. 20:5). Ми стискалися від страху, оскільки вже дуже звикли думати про ревнощі як про зухвалий прояв людської пристрасті й ніяк не могли уявити, що цією рисою може володіти Бог. Але якраз Він і має право бути ревнивим. Божі ревнощі настільки ж чисті, наскільки чиста і Його любов; і саме тому, що Він так ніжно любить нас, Він ревнивий. У чому ж полягає сутність Його ревнощів? Бог любить нас дуже сильно, і, знаючи, що своє щастя й благословення ми можемо знайти, якщо тільки будемо перебувати в близькому спілкуванні з Ним, Він не бажає, щоб ми колись відвернулися від Нього. Наш Господь не бажає бачити нас такими, що відходять від повноти радості Його любові й намагаються знайти її в чомусь невартому й низькому, що нам тільки нашкодить і, зрештою, приведе нас до вічної погибелі. Кінець подібних речей – смерть.
Звертаючись до коринтської церкви, Павло пише: «Бо пильную про вас пильністю Божою, заручив бо я вас одному чоловікові, щоб Христові привести вас чистою дівою» (2 Кор. 11:2). І далі він пояснює, на чому ґрунтуються його ревнощі: «Та боюсь я, – як змій звів був Єву лукавством своїм, щоб так не попсувалися ваші думки, і ви не вхилилися від простоти й чистості, що в Христі» (2 Кор. 11:3). Як ми бачимо, Павло був справжнім пастором. Він щиро любив народ Божий, паству Христову, і знав, що справжню радість вони можуть знайти лише в благодатному спілкуванні зі своїм Спасителем. Його серце розривалося на частини від святих ревнощів, коли він бачив їх захопленими світськими речами, коли вони потурали гріховним бажанням плоті або були піймані в пастку диявола. Кожен помазаний Богом пастор переживає подібні почуття.
Молоді віруючі іноді можуть вважати, що деякі служителі й пастори, покликані пасти Божу череду, надмірно строгі й невиправдано суворі. Вони вважають служителів черствими, нездатними співчувати й бути поблажливими, коли ті щосили намагаються переконати їх не захоплюватися принадами цього світу й пожадливістю. Вони говорять: «Та нічого він не розуміє, цей відсталий, старомодний проповідник. Я не сумніваюся в тому, що він удосталь повеселився, коли був молодим, а тепер, коли подібні речі його більше не цікавлять, він намагається переконати нас у тому, що веселощі – це погано».
Дозвольте мені розповісти вам щось, як говорив Павло, «у глупоті своїй», хоча я хочу зробити це для слави Божої. Я прийшов до Христа, будучи ще зовсім юним, у віці чотирнадцяти років. Перший урок, котрий я засвоїв, полягав у тому, що в цьому вбогому світі немає нічого, що могло б наситити серце, і милістю Божою я зміг легко відмовитися від нього заради Ісуса. Єдине, про що я жалкую сьогодні, це те, що в моєму житті все-таки були часи, коли я жив у гріху й був далеко від істини. Щоразу, коли це траплялося, на душі в мене залишалося неприємне почуття й відчуття розірваних відносин із Христом. Я не міг заспокоїтися й відчувати радість доти, поки гріх не був засуджений і не відновлялося моє спілкування з Господом.
Якщо іноді ми, старші служителі, й говоримо з молодими строго про гріх і шляхи цього світу, згадайте, що говорить із цього приводу Бог: «Вийди від них, відокремся; не доторкайся до нечистого». З пережитого досвіду ми можемо з упевненістю сказати, що люди, які ходять шляхами цього світу, ніколи не мають почуття справжньої радості й спокою; вони не знають, що таке справжнє щастя. Якщо ви хочете пізнати у своєму житті радість і блаженство, якщо ви хочете, проживши земні роки, зустріти смерть без страху, з радісним, вільним духом, тоді я благаю вас: ходіть тільки тими шляхами, якими ходив наш благословенний Господь Ісус. Давайте ніколи не будемо ухилятися або сходити з них, маючи в серці чисті Божі ревнощі.
