«Поклади ти мене, як печатку на серце своє, як печать на рамено своє, бо сильна любов, як смерть, заздрощі непереможні, немов той шеол, – його жар – жар огню, воно полум’я Господа! Води великі не зможуть згасити кохання, ані ріки його не заллють! Коли б хто давав за любов маєток увесь свого дому, то ним погордили б зовсім!» Пісня над піснями 8:6-7
У цьому уривку такими піднесеними й прекрасними словами описується любов нареченого до своєї нареченої. Щось подібне ми зустрічаємо протягом усієї цієї біблійної оповіді, починаючи з того самого дня, коли пастух уперше побачив пастушку і перші почуття до неї зародилися в його серці, і до того часу, коли вони поєдналися в шлюбі. Це воістину прекрасна картина, що відображає спочатку любов Христа, яка змогла відшукати нас у глибинах наших нещасть, а потім те чудове єднання з Ним, котре одного разу завершиться шлюбною вечерею Агнця. Тепер ви можете почути наречену, яка вигукує: «Поклади ти мене, як печатку на серце своє, як печать на рамено своє…» (П. Пісн. 8:6).
Печатка завжди свідчить про щось постійне й незмінне. Приміром, ми складаємо якісь документи, завіряємо їх печаткою, і після цього вони мають юридичну чинність. Щось подібне відбувається між Христом і Його улюбленими, коли вони вступають у цей вічний союз любові, і Христос запечатує його Святим Духом. Ми «…в Нього й увірували, запечатані стали Святим Духом обітниці…» (Еф. 1:13-14). Ця печатка є запорукою Його любові, і ви можете зауважити, що в наступному описі про любов говориться чотирма різними способами, або, принаймні, тут ми маємо чотири особливості любові.
По-перше, тут іде мова про силу любові: «Сильне кохання, як смерть». По-друге, любові властиві ревнощі: «…заздрощі непереможні»; ця істина дуже часто застосовна й до людської любові. Так, ревнощі дійсно можуть бути лютими й безжалісними, але слово, вжите в цьому вірші, у грецькому оригіналі означає «непохитний», або «непорушний». Тому ця фраза може звучати так: «Заздрощі непереможні, немов той шеол». «Його жар – жар огню, воно полум’я Господа!». Вираз «полум’я Господа» у єврейському тексті дослівно звучить як «полум’я Яхве», зі згадуванням одного з імен Бога. Тут ми зустрічаємося з витривалістю й терпінням, властивими любові: «Води великі не зможуть згасити кохання, ані ріки його не заллють!» І нарешті, ми читаємо про незрівнянно високу ціну любові як такої: «Коли б хто давав за любов маєток увесь свого дому, то ним погордили б зовсім!» (П. Пісн. 8:7).
Отже, давайте поміркуємо спочатку про силу любові. І це буде, звичайно ж, любов нашого Бога, виявлена в нашому Господі Ісусі Христі, оскільки саме Христос і є Нареченим нашої душі. «Сильне кохання, як смерть» – ця істина уже доведена Спасителем. «Христос полюбив Церкву, і віддав за неї Себе» (Еф. 5:25). Те, що Він «віддав Себе», означає, що Він прийняв смерть, щоб відкупити тих, хто належить Йому.
«Сильна, як смерть, любов…» – у цьому випадку ми могли б навіть сказати, що вона сильніша за смерть, оскільки смерть не змогла погасити любові Христа. Він пережив смерть і переможно встав із мертвих, щоб назавжди зробити нас Своїми – про це ми нагадуємо щоразу, коли збираємося на Вечерю Господню; і це саме те, що Він заповів нам цінувати понад усе, по-особливому, коли ми збираємося «на спомин про Нього». Він знає, якими забудькуватими ми можемо бути; Він знає, як легко найбільш повсякденні речі можуть захопити нас; інколи ми навіть можемо настільки сильно захопитися служінням Йому, що забуваємо про ту ціну, яку Йому довелося заплатити за наше відкуплення. У такі хвилини Йому доводиться звернутися до нас і запросити усамітнитися в такому солодкому і разом з тим урочистому спілкуванні й поміркувати про велич Його любові, котра «сильна, як смерть». І ніщо не може змусити Його звернути з вибраного шляху.
У Євангелії ми читаємо, що Ісус Христос «постановив піти в Єрусалим» (Лк. 9:51). Коли Він проходив через одне із самарянських сіл, там люди не прийняли Його. Вони зрозуміли, що цього разу Він не збирається зупинятися в них; вони бачили, що цього разу Його шлях лежить в Єрусалим, і тому сказали: «Добре, якщо Він бажає йти в Єрусалим і не хоче залишитися з нами, то ми й зовсім не будемо прислухатися до Його проповіді. Нас узагалі не цікавлять Його заяви й промови». Ці люди так і не змогли зрозуміти, що те, що Христос спрямував Свої кроки в Єрусалим, було важливо для них тією самою мірою, що й для євреїв, які жили в Юдеї. Якби Він не пішов у це місто й не віддав Себе добровільно на смерть на хресті, тоді ні самаряни, ні юдеї, ні язичники не одержали б спасіння. Але наскільки сильна Його любов! Він не дозволив, щоб щось стало на Його шляху до тієї мети, заради якої Він прийшов на землю з небес.
Залишаючи небесну славу, Він говорить: «Ось іду, – в звої книжки про Мене написано, щоб волю чинити Твою, Боже!» (Євр. 10:7). У цьому випадку виконання Божої волі для Нього означало віддати життя на хресті заради нашого відкуплення. Чи досить часто ми згадуємо про це? Чи присвячуємо ми свій час молитвам і роздумам про це? Чи перебуваємо ми в любові Христа, любові, завдяки якій приходить пізнання? Чи часто ми говоримо собі: «Син Божий полюбив мене й віддав за мене Своє життя»? О, яка велична Його любов!
