У Новому Заповіті є одне місце, котре дуже тривожить деяких із наших сестер. У розділі 11 Першого послання до Коринтян говориться про те, що жінка-християнка, свідкуючи, поклоняючись або молячись Богові разом з іншими святими в публічних місцях, має покривати свою голову. Але чому? Біблія каже, що «покривало» – це влада. Чи не дивно це? На сторінках Біблії ми знаходимо досить дивне пояснення цих слів; найімовірніше, воно було запропоноване чоловіками. Там говориться: «Тому жінка повинна мати на голові знака влади над нею, ради анголів» (1 Кор. 11:10). Але я не думаю, що це й усе пояснення. Мені здається, що текст П. Пісн. 5:7 може пояснити нам набагато більше. Покривало на голові нареченої – це її захист. В якому розумінні? Давайте спробуємо це з’ясувати. Отже, поки її голова була покрита вуаллю, вона мала захист, але коли міські сторожі побачили її, коли вона блукала по нічному місту, то помилково вирішили, що це непорядна жінка, і зняли з неї її вуаль. Жінка з непокритою головою могла бути сприйнята тільки як непорядна й легковажна, і навпаки, покривало на її голові свідчило про її добропорядність і цнотливість. У прочитаному тексті ми бачимо наречену, котра, втративши почуття присутності свого улюбленого, відразу ж починає сприйматися як грішна і порочна; нещасна піддалася цій ганьбі лише тому, що не відповіла негайно на заклик нареченого.
Коли настає ранок, вона звертається по допомогу до єрусалимських дочок, побачивши їх на вулицях міста: «Заклинаю я вас, дочки єрусалимські, – як мого коханого стрінете ви, що йому повісте? – Що я хвора з кохання!» (П. Пісн. 5:8). Або ж, інакше кажучи, скажіть йому, що моє серце нестримно прагне до нього; скажіть йому, що я каюся у своїй байдужості, у своїй холодності й апатії, і він потрібен мені більше за все. Якщо ти – християнин, то чи є ці слова словами твого серця? Можливо, ти спіткнувся чи впав. Чи пам’ятаєш ти ті часи, коли ти радів спілкуванню зі своїм Господом, коли життя з Ним було найсолодшим і найдорогоціннішим? Але, на жаль, ці прекрасні взаємини зруйнувалися, і ти говориш разом з Йовом: «О, якби то я знав, де Його я знайду..!» (Йов. 23:3). Чи говорить сьогодні твоє серце: «Скажіть Йому, що я знемагаю від любові; все моє єство рветься до Нього; я хочу, щоб Він відновив мене, щоб зцілив наші розбиті взаємини»?
Дочки єрусалимські відповідають: «Чим коханий твій кращий від інших коханих, вродливіша з жінок? Чим коханий твій кращий від інших коханих, що так заклинаєш ти нас?» (П. Пісн. 5:9). Той, про якого ти говориш, так багато значить для тебе, але чому ти думаєш, що він для тебе дорожчий, ніж інші юнаки для нас?! Це те, що нам каже світ: «Чому Христос для тебе дорожчий, ніж інші?» Справді, чому Ісус означає для нас незрівнянно більше, ніж усі інші речі, які ми з вами можемо знати в цьому світі? Єрусалимські дочки, фактично, кажуть: «Скажи нам, щоб ми могли піти пошукати його разом з тобою».
Наречена відразу починає вихваляти й звеличувати свого коханого. У прекрасній східній поетичній формі, багатою на порівняння й образи, вона починає славити його доброту, шляхетність, готовність прийти на допомогу, силу й ніжність. Вона вигукує: «Коханий мій… ви значніший він від десяти тисяч інших» (П. Пісн. 5:10). І коли вона продовжує вихваляти його таким чином, вони обертаються до неї знову й запитують: «Куди ж він пішов? Як же так трапилося, що ти втратила його, дозволила йому піти, якщо він справді такий дорогий для тебе?».
Наскільки справедливе питання, чи не так? Якщо Христос настільки дорогий для тебе, якщо Він так багато для тебе значить, як же ти можеш так легко дозволити розбитися вашим стосункам? Чому ти так просто дозволяєш іншим речам втручатися у вашу дружбу й заважати вашому єднанню? «Куди твій коханий пішов, о найвродливіша з жінок? Куди спрямував твій коханий? Бо ми пошукаємо його із тобою» (П. Пісн. 6:1). Почавши свідчити їм, вона вмить пригадує останні слова, які він сказав їй напередодні цієї насиченої подіями ночі: «Прийшов я до саду свого…» (П. Пісн. 5:1). Цим чудовим садом було її сповнене любов’ю серце. Тепер наречена знає, де його шукати: «Мій коханий пішов до садочка свого, в квітники запашні, щоб пасти в садках і збирати лілеї» (П. Пісн. 6:2). І він негайно відгукується, він дійсно знаходиться саме там. Він увесь час був там, вдивляючись у темряву, очікуючи, чи не з’явиться вона в тому місці, де зможе зустріти його, де знайде все для своєї душі. «Ти прекрасна, моя ти подруженько, мов та Тірца, ти хороша, як Єрусалим, ти грізна, як війська з прапорами!» – це ті слова, якими він зустрічає її (П. Пісн. 6:4). До кінця розділу 6 ми бачимо тільки те, якими піднесеними словами він описує свою наречену, висловлюючи їй свою вдячність так само, як раніше це робила вона.
У віршах 1-10 розділу 7 він використовує образи один кращий за інший, щоб описати, наскільки він втішається нею. Воістину прекрасно усвідомлювати, що Господь радіє нами набагато більше, ніж ми радіємо Ним. Одного разу настане день, коли ми втішимося Ним, насолодимося Його присутністю сповна, коли Він буде всім для нас. Але поки ми тут, на цій землі, ми не можемо до кінця усвідомити Його значимості, ми не вміємо цінувати Його так, як Він цінує нас.
Але ми бачимо, що наречена, вслухаючись у Його чудові слова про любов, повністю довіряє Йому; вона знову знаходить почуття спокою, їхні стосунки, колись порушені, знову відновлюються. Вона говорить: «Я належу своєму коханому, а його пожадання – до мене!» (П. Пісн. 7:11). Іншими словами, він не відвернувся від неї і, тим більше, не виступив проти неї. Коли ми відвертаємося від нашого Господа, то цілком логічно очікуємо, що у відповідь Він обернеться проти нас, але Він ніколи не робить цього. Якщо Він і дозволяє нам пройти через проблеми й труднощі, то це можна зрівняти з Йосипом, який випробовував своїх братів із метою переконатися, що вони дійсно від усього серця покаялися в гріху. Тричі в цій невеликій за обсягом біблійній книзі ми зустрічаємо один і той самий вираз: «Я належу своєму коханому, а його пожадання – до мене!».
У тексті П. Пісн. 2:16 ми читаємо: «Мій коханий – він мій, я ж його». Це щось надзвичайно дорогоцінне. Чи здатні ви сьогодні вимовити ці слова? Тобто, чи віддали ви себе Господу безроздільно? Чи довірилися ви Йому як своєму Спасителю? Якщо ви це зробили, то Він теж віддав Себе вам. Тієї самої миті, коли ви у вірі віддали своє серце Йому, Він віддав Себе вам і ввійшов у ваше серце, щоб жити в ньому. У цьому і є гарантія нашого спасіння. «Мій коханий – він мій, я ж його» (П. Пісн. 2:16). І далі вона знову говорить: «Я належу своєму коханому, а мені – мій коханий» (П. Пісн. 6:3). Це єднання люблячих сердець: «Я належу своєму коханому, а мені мій коханий». Ось чому нам так добре бути разом. І далі ми читаємо: «Я належу своєму коханому, а його пожадання – до мене!» (П. Пісн. 7:11). Будь-який сумнів і страх ідуть геть. «Найпрекрасніша з жінок» знайшла відраду у своєму другові, а він – у ній. Чи може бути картина, прекрасніша за цю?! І ще: залишиться вона для нас лише гарним образом чи стане реальністю нашого життя? Чи не буваємо ми у своїй вірі подібними до Суламіти?
Дуже часто ми буваємо глухими до голосу нашого Коханого. Ми буваємо занадто зайняті, іноді – навіть християнською роботою або служінням, і не маємо часу для Нього. Я можу так захоплено проповідувати, що в мене зовсім не залишиться часу для молитви. Я можу з такою наснагою працювати над проповідями та вченнями, що не можу знайти можливість усамітнитися з Його Словом, щоб наситити свою душу. «Але як можна підготувати проповідь, не звертаючись при цьому до Його Слова, не живлячись ним?» – можете запитати ви. Це зовсім різні речі – вивчати Біблію з метою підготувати вчення або проповідь, яку ви збираєтеся передати іншим, і просто сісти в тиші біля ніг Господа й сказати: «Благословенний Спасителю, я відкриваю цю Книгу, щоб почути Твій голос, який говорить до мого серця. Я хочу, щоб Ти говорив до мене, відкриваючи Себе. Дозволь мені почути від Тебе слова ніжної любові». Якщо я читаю Його Слово таким чином, то Він говорить з моєю душею; коли я підношу своє серце до Нього в молитві, то я говорю з Ним. Це і є благословенне спілкування.
Будь ласка, не задовольняйтеся знанням того, що ви спасенні; не задовольняйтеся тільки тим, що тепер вашій душі не загрожує погибель; не задовольняйтеся тим, що ви, можливо, служите Йому тією чи іншою мірою. Пам’ятайте, що є щось незрівнянно більше, ніж будь-яке ваше служіння, – це коли ви просто сідаєте біля Його ніг, і ваша душа знаходить утіху в Його любові. Прочитайте ще раз цей прекрасний опис спілкування люблячих сердець у розділі 6, і нехай воно нагадає вам про повноту блаженства, яке ми маємо в Христі.
