«…Кипри із нардами, нард і шафран, пахуча тростина й кориця з усіма деревами ладану, мирра й алое зо всіма найзапашнішими пахощами…» (П. Пісн. 4:13-14). Деякі зі згаданих рослин поширюють приємний аромат, коли подує вітер або ж після дощу, інші ніжно пахнуть під зігріваючими променями сонця. Деякі здаються взагалі непоказними й зовсім не пахнуть, поки їх не проколють і зі стеблинок не виступить сік. Це так схоже на наше життя! Іноді нам необхідно пройти через багато труднощів, перш ніж ми навчимося віддзеркалювати благодать Христову у всіх своїх учинках, радуючи Його. Крім цього, ми повинні також піклуватися про те, щоб служити Йому, звіщаючи про Його благодать загубленому світу.
Далі ми читаємо: «…ти джерело садкове, криниця живої води, та тієї, що плине з Ливану!» (П. Пісн. 4:15). Давайте спробуємо розглянути цю картину повніше. Перед нами Ліван – гірський ланцюг, що простягається в Палестині, з засніженою вершиною гори Ермон на півночі. Потоки, що сходять з гір, просочуються в землю, а потім то тут, то там у долинах і гаях пробиваються джерелами. Їхня життєдайна волога напоює спраглу землю. Жива вода, як ми вже знаємо з Євангелія від Івана, символізує благословенного Духа Святого. Наш Господь Ісус сказав: «“Коли прагне хто з вас – нехай прийде до Мене та й п’є! Хто вірує в Мене, як каже Писання, то ріки живої води потечуть із утроби його”. Це ж сказав Він про Духа, що мали прийняти Його, хто ввірував у Нього. Не було бо ще Духа на них, – не був бо Ісус ще прославлений» (Ів. 7:37-39).
Коли Дух Святий, виходячи з небес, наповнює наше єство, тільки тоді ми маємо в собі потоки, що течуть у життя вічне. Наші серця обновляються й наповнюються радістю, і жива вода повноводною рікою виливається з них, несучи благословення загубленому світу навколо нас. Чи не прекрасна це картина, мій брате, моя сестро? Що ти знаєш сьогодні про життя в повноті Святого Духа? Занадто вже часто ми буваємо задоволені тим, що наші гріхи прощені, і ми маємо надію жити в небесах, обґрунтовану на деяких свідченнях, отриманих зі Святого Письма. Але існує щось набагато більше. Ми не повинні обмежуватися лише впевненістю у власному спасінні; ні, ми всі без винятку повинні стати напоєним водою садом, з якого течуть живі потоки, несучи спасіння в життя людей, що гинуть навколо нас.
Якою мірю ваше життя має вплив на інших? Якою мірою Бог може використати вас у справі придбання душ для Христа? Якщо ви зараз змушені визнати, що ніколи не мали честі придбати хоча б одну душу для Христа, якщо ваше свідчення не привело жодної душі до Бога, то візьму на себе сміливість припустити, що у вашому житті існує перешкода, яка заважає текти живій воді. Можливо, величезні валуни любові до земного, егоїзму, гордості, похоті, грішних звичок або жадібності перегородили шлях життєдайному потоку у вашому серці, і лише тоненький струмочок пробивається там, де має текти повноводна ріка? Якщо це так, почніть шукати ці перешкоди й розберіться із ними віч-на-віч. Нехай піде геть пристрасть до земного, нехай зникне гордість.
Хто я такий, щоб пишатися? Чим я можу пишатися? «Що ти маєш, чого б не взяв?» (1Кор. 4:7). Геть усяку пожадливість, геть корисливість; нехай умре бажання жити лише для себе й надалі все життя буде присвячене лише Йому, Тому, Хто пролив Свою дорогоцінну Кров за мене й відкупив мене для Себе. Якщо я в такий спосіб усуну зі свого серця все, що заважає текти потокам живої води, то відкрию для себе зовсім новий, дивовижно прекрасний і благословенний світ, і тоді моє свідчення стане благословенням для інших, а життя почне пахнути для Господа.
Читаючи текст П. Пісн. 4:16, ми повинні з’ясувати, кому належать слова його першої частини. Абсолютно очевидно, що останнє речення вірша вимовляє наречена, а ось чиї слова записані трохи вище? «Прокинься, о вітре з півночі, і прилинь, вітре з полудня, – повій на садок мій: нехай потечуть його пахощі! Хай коханий мій прийде до саду свого, і нехай споживе плід найкращий його» (П. Пісн. 4:16). Якщо ці слова промовляє наречений, тоді ми бачимо, як він просить вітер повіяти на його сад, тобто на серце його нареченої, щоб вона стала ще прекраснішою для нього. Якщо ж ці слова вимовляє наречена, – до чого я особисто схиляюся більше, – то це показує найглибше бажання нареченої стати для коханого найпрекраснішою і найбажанішою.
Дороге дитя Боже, чи є таке бажання у твоєму серці? Чи прагнеш ти стати таким, яким бажає тебе бачити Христос? Чи ти все ще водишся егоїзмом і світськими звичками, які перешкоджають твоєму спілкуванню з Ним? Прислухайся ще раз до цих слів: «Прокинься, о вітре з півночі…». Це холодний, сильний, пронизуючий, зимовий вітер, і було б цілком природно, якби наречена ухилялася від нього, як це часто робимо ми. Але виявляється, для гарного багатого врожаю зимові холоди потрібні так само, як і літнє тепло. Вона тут начебто говорить: «Благословенний Бог, якщо це потрібно, нехай Твій Дух повіє наді мною через випробування, страждання, труднощі й переживання; забери від мене все, на що я покладаюся за своєю людською природою; позбав мене всього, чого Ти хочеш, але нехай здійсниться Твоя воля; я зможу жити в холоді, убогості й самотності, але без Твоєї любові я загину…».
Найкращі сорти яблук ростуть у північному кліматі, де бувають суворі зими з холодами й морозами. Ті сорти, які вирощують у теплому кліматі, як правило, несмачні й несоковиті. Виявляється, щоб яблука були смачними, їм необхідний холод. Щось подібне відбувається в нашому житті. Ми маємо потребу в північних вітрах нещасть і проблем точно так само, як і в приємному теплому вітерці, що дує з півдня. Саме ті речі, яких ми часто прагнемо уникнути, дають нам необхідний практичний досвід, що допомагає нам принести мирний плід праведності. Якби все завжди навколо нас було легким, безхмарним і приємним, то ми стали б зовсім «несмачними», у нас не було б нічого приємного, що могло б стати радістю для Божого серця. Саме тому північний вітер нам потрібний так само, як і південний. Але, звичайно ж, при цьому не можна заперечувати й важливості південного тепла, і наш незрівнянний Господь вдало поєднує всі вітри в житті кожного з нас. «Прокинься, о вітре з півночі, і прилинь, вітре з полудня, повій на садок мій: нехай потечуть його пахощі!» (П. Пісн. 4:16). Це велике благословення, якщо наша душа здатна повністю, скрізь і в усьому довіряти Йому.
Чарльз Сперджен (Charles Spurgeon) розповідає про людину, яка на своєму флюгері написала слова: «Бог є любов». «Досить дивне місце для таких слів, – зауважив хтось із цього приводу. – Чи не хочеш ти цим сказати, що Божа любов настільки ж мінлива, як вітер?» – «Ні, звичайно, – відповів мудрий чоловік. – Я маю на увазі, що, звідки б не подув вітер, потрібно пам’ятати, що Бог є любов». Ніколи не забувайте про це. У наше життя може ввірватися північний вітер важкої втрати, коли нас покидають найдорожчі нам люди, але й тоді «Бог є любов»; холодний вітер того, що світ називає нещастям, може закрутити над нами смерчем, віднімаючи все, над чим ми працювали все життя, але й тоді «Бог є любов». Написано: «…Господь – у бурі та в вихрі дорога Його, а хмара – від стіп Його курява» (Наум. 1:3).
Можливо, ви намагаєтеся знайти відповідь на питання: «Чому Бог дозволив усі ці страждання в моєму житті? Чому Він допустив ці важкі тижні й місяці, коли я не можу знайти роботу, а всі заощадження вже витрачені?». Дороге дитя Боже, Він не звітує перед нами за Свої дії зараз, але коли ми станемо разом із Христом у славі, оглядаючись на історію свого життя, тоді Він усе пояснить нам, і ми зрозуміємо, чому Він дозволяв холодним північним вітрам дути на Його сад так само, як і південним. Якби ти, мій любий друже, схилився перед Ним зараз, намагаючись осягнути Його незмінну любов, то можливо, ти б почав довіряти Йому набагато більше, ніж раніше. Ми далеко не завжди охоче погоджуємося з волею Божою, і нам ще потрібно засвоїти важливу істину про те, що «тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре» (Рим. 8:28).
«Прокинься, о вітре з півночі, і прилинь, вітре з полудня, – повій на садок мій: нехай потечуть його пахощі!» (П. Пісн. 4:16). Або, іншими словами: «Використай усе, що завгодно, Господи, все, що допоможе мені стати кращим християнином, більш присвяченим і святим; усе, що зробить мене більш вірним Твоїм дитям, щоб Ти зміг з насолодою спостерігати за мною». Чи можете ви погодитися з цими словами?
Читаючи книгу Пісня над піснями, ми бачимо наречену, котра, глянувши в очі своєму коханому, говорить: «Хай коханий мій прийде до саду свого, і нехай споживе плід найкращий його!» (П. Пісн. 4:16). Як Бог жадає завжди чути таке запрошення від Своїх дітей! Він відгукується негайно, бо текст П. Пісн. 5:1 відноситься саме до цього уривка. Наречена ще не встигла вимовити слово «прийди», як коханий відповідає: «Прийшов я до саду свого, о сестро моя, наречена! Збираю я мирру свою із бальзамом своїм, споживаю свого стільника разом із медом своїм, п’ю вино я своє зо своїм молоком! Споживайте, співдрузі, – пийте до схочу, кохані!». На цьому сцена дивного, прекрасного спілкування закінчується.
Пам’ятайте, як тільки ви, подивившись в обличчя Нареченого свого серця, скажете: «Будь ласка, прийди у Свій сад, куштуй солодкі плоди його», – Він негайно відповість: «Іду!». Вам ніколи не доведеться чекати, ні на мить Він не затримається з відповіддю. Якщо у вас буде час для Нього, у Нього завжди буде час для вас.
