«“Замкнений садок – то сестриця моя, наречена моя – замкнений садок, джерело запечатане… Лоно твоє – сад гранатових яблук з плодом досконалим, кипри із нардами, нард і шафран, пахуча тростина й кориця з усіма деревами ладану, мирра й алое зо всіма найзапашнішими пахощами, ти джерело садкове, криниця живої води, та тієї, що плине з Лівану!” «Прокинься, о вітре з півночі, і прилинь, вітре з полудня, – повій на садок мій: нехай потечуть його пахощі! Хай коханий мій прийде до саду свого, і нехай споживе плід найкращий його!» “Прийшов я до саду свого, о сестро моя, наречена! Збираю я мирру свою із бальзамом своїм, споживаю свого стільника разом із медом своїм, п’ю вино я своє зо своїм молоком! Споживайте, співдрузі, – пийте до схочу, кохані!”». Пісня над піснями 4:12-16; 5:1
Досліджуючи розділ за розділом, ми вже побачили, як наш чудовий Господь відкриває перед нами всі ті блаженства, яких ми вдостоїлися, одержавши найвище право спілкування з Ним. У цьому невеликому уривку перед нами постає віруючий (якщо ми виходимо з індивідуального сприйняття), або Ізраїль, або Церква – все залежить від того, який приклад ми самі захочемо вибрати, – зображений, як напоєний водою сад, відділений для нашого Господа, щоб принести чудові плоди, якими Він зміг би насолодитися. Це воістину прекрасний образ, який досить часто використовується в інших місцях Письма.
У Книзі пророка Ісаї Бог говорить про Свій народ саме як про такий сад: «І буде Господь тебе завжди провадити, і душу твою нагодує в посуху, кості твої позміцняє, і ти станеш, немов той напоєний сад, і мов джерело те, що води його не всихають!» (Іс. 58:11). Справді дивовижний образ! У першу чергу ці слова стосуються Ізраїлю, але в духовному розумінні їх можна застосувати до кожного віруючого, котрий має живе спілкування з Господом, радуючи Його своїм плідним життям.
У Книзі пророка Єремії ми читаємо: «І вони поприходять, і будуть співати на вершині Сіону, і до добра до Господнього будуть горнутись, – до збіжжя, і до виноградного соку, і до оливи, і до молодої дрібної худоби та до товару великого! І стане душа їхня, немов той напоєний сад, і не відчують уже більше стомлення!» (Єр. 31:12). Так, у нашому воскреслому Ісусі Христі знаходяться невичерпні джерела благодаті й милості, з яких ми можемо пити.
Але чи думали ми коли-небудь про те, що наші серця – це сад, в якому Він також може знайти для Себе радість? Ваше життя може бути тим садом, яким Він утішається, – саме це ми можемо побачити в досліджуваному уривку. З наповненим захопленням і радісним серцем наречений дивиться на свою наречену й говорить їй ці солодкі слова: «Ти моя прекрасна, ти – ніби дивний сад, що приносить найкращі плоди й квіти лише для мене єдиного».
«Замкнений садок – то сестриця моя, наречена моя – замкнений садок, джерело запечатане…» (П. Пісн. 4:12). У більшості країн надають перевагу відкритим садам, щоб усі могли милуватися ними, але, наприклад, у Сирії або якійсь іншій східній країні зі старими традиціями часто можна побачити обгороджені високими стінами сади, які замикаються. У деяких країнах це необхідно, щоб уберегти їх від зазіхань мародерів і злодіїв. Це те, чого очікує від нас наш Господь; Він говорить: «Я хочу, щоб Мій народ був відділеним для Мене, щоб він оточив себе стінами святості, бо Я Сам вибрав його, він належить Мені».
У Книзі Псалмів ми читаємо, що Господь відокремлює й освячує Своїх людей. Деяких християн лякає думка про необхідність відділення. Так, якщо це робити вимушено, без участі серця, то це буде дуже схоже на звичайне фарисейство, але якщо в основі такого відділення лежатиме прагнення душі більше зблизитися з Господом, якщо християнин відмовлятиметься від світських речей через любов до Нього, тоді у своєму відділенні від світу він знайде воістину найцінніший скарб. У такому випадку людина ніколи не сприйматиме свою залежність від Господа як неволю, але як найвищу перевагу! Чи можливо уявити собі більшу радість на землі, ніж та, котру приносить думка про те, що нами тішиться Сам Господь?
«Замкнений садок – то сестриця моя…» (П. Пісн. 4:12). З великою силою сатана намагається зруйнувати стіни навколо цього саду, щоб знищити принципи святості й відокремленості нашого серця для нашого Господа. Коли йому це вдається, тоді Божі діти стають схожими на сплюндрований та спустошений сад, відчуваючи розчарування самі й завдаючи болю серцю Господа. І, на жаль, це часто трапляється в житті тих, хто щиро шукає відділення від світу.
Тепер звернімо увагу на ще один образ – «замкнений садок, джерело запечатане…» (П. Пісн. 4:12). Чиста вода в спекотних східних країнах ціниться на вагу золота, і тому дуже часто, коли відкривають нове джерело, його обгороджують стіною, закривають і замикають на ключ, щоб уберегти від забруднення й ушкодження. Власник, звичайно ж, зберігає ключ у себе, щоб мати можливість приходити й пити з джерела, коли він захоче. Це те, що бажає бачити у Своєму народі Господь. Він послав нам Свого Святого Духа, Котрий, немов те живлюще джерело, тепер живе в наших серцях, приносячи славу й хвалу Богові. Неважко здогадатися, що прекрасні плоди й квіти в саду з’явилися саме завдяки благодатному джерелу живої води.
«Лоно твоє – сад гранатових яблук з плодом досконалим, кипри із нардами» (П. Пісн. 4:13). Плодові дерева з цього прекрасного саду теж багато про що говорять. Це вже не просто гарні квіти, якими можна помилуватися або насолодитися їхніми ароматами, це ще й щось корисне. Воістину дивні плоди може приносити віруючий, серце якого запечатане для Господа! Апостол Павло, звертаючись до улюблених святих у Филипах, говорить про свою впевненість у тому, що Той, Хто розпочав у них добру справу, робитиме її аж до дня Ісуса Христа, і далі він говорить: «І молюсь я про те, щоб ваша любов примножалась ще більше та більше в пізнанні й усякім дослідженні, щоб ви досліджували те, що краще, щоб чисті та цілі були Христового дня, наповнені плодів праведності через Ісуса Христа, на славу та на хвалу Божу» (Фил. 1:9-11).
Мені здається, що кожен має розуміти, що життя, присвячене Богові, повинно бути сповнене плодами праведності. Любов, чистота, благочестя, доброта, щирість, співчуття, турбота про інших – усе це ті прекрасні плоди, які ростуть у саду, якщо його зрошують живлющі потоки Святого Духа. Апостол Павло наводить довгий перелік плодів Духа (Гал. 5:22). Запитайте зараз у свого серця: «Чи приношу я всі ці плоди Йому? Чи є в мені любов, радість, мир, довготерпіння?». Чи є в нас терпіння, настільки необхідне для духовного росту? Але ж це саме ті дорогоцінні плоди, які жадає побачити в житті Своїх дітей Господь; Він хоче, щоб ми були родючим садом, який приносить багатий духовний урожай.
Слово, перекладене в тексті П. Пісн. 4:12 як «садок», відповідає перському слову «рай». Виходячи з цього, можна зробити досить чудовий висновок. Подібно до того, як Бог приготував небесний рай, де Його народ насолоджуватиметься вічним блаженством і щастям, серце віруючого, котрий приносить духовні плоди, є для Бога раєм, де Він знаходить радість і насолоду. Я ставлю собі запитання, чи досить часто ми думаємо про це? Чи ми не є занадто зосередженими на собі, сприймаючи Бога як Того, Хто служить нам? Так, звичайно, адже благословенний Ісус віддав Своє життя за нас, умер за нас, воскрес із мертвих за нас; Він піклується про наші душі, веде нас через пустелю цього світу до вічності й одного разу приведе нас у славу…
Деякі з пісень, які ми співаємо, тільки про те й говорять, що про благословення, які отримуємо ми. Проте це зовсім не допомагає нам зростати в християнському спілкуванні й наближатися до Христа. Це стає можливим тоді, коли ми, роздумуючи про те, що Він зробив заради нас, шукаємо можливості віддати Йому славу, звеличити Його святе ім’я. Коли ми всім серцем прагнемо до Нього, коли все наше життя виливається в подяці Богові, переповнюючись захопленою хвалою, тоді ми починаємо пізнавати справжнє щастя християнського життя. Тоді ми стаємо Його благословенним садом, де Він з радістю і втіхою збирає найрізноманітніші плоди.
