«Вся ти прекрасна, моя ти подруженько, і плями нема на тобі!» Пісня над піснями 4:7
Зовсім не дивно, що наші серця відчувають настільки глибоке хвилювання, коли ми думаємо про нашого Господа Ісуса Христа, небесного Нареченого, але нам набагато складніше зрозуміти те, що Він відчуває до нас набагато більшу любов, ніж ми до Нього. І саме тут, у розділі 4 книги Пісня над піснями Соломона, ми чуємо звернення нареченого до своєї коханої, в якому він виливає свої почуття до неї. Читаючи ці прекрасні слова, із завмиранням серця вслуховуючись у ці піднесені звернення, ми повинні пам’ятати, що насправді ці слова вимовляє наш Господь Ісус Христос; образ нареченої, як уже згадувалося, можна розглядати з декількох позицій. У пророчому розумінні ми можемо думати про наречену як про Ізраїль, яким тішитиметься Яхве того дня. При більш індивідуальному підході ми бачимо наречену як будь-яку спасенну душу, і Господь радіє кожному, кого Він відкупив Своєю дорогоцінною Кров’ю. Або ж це Церква, яку Христос полюбив, віддавши Своє життя за неї.
Отже, у захоплених словах нареченого ми бачимо захоплення Христа Своєю Церквою. У віршах П. Пісн. 4:1-7, можна побачити, що наречений звертається безпосередньо до нареченої, описуючи її красу так, як він сам її бачить, вибираючи найвишуканіші вирази. Поетична образність тут, як, втім, і в усій книзі, носить винятково східний характер, і значною мірою виходить за межі нашого мислення. Та проте, читаючи цей уривок, ми не бачимо в ньому нічого непристойного, що могло б збентежити когось занадто скромного. Це найбільш повне, найбільш захоплене вираження нареченим захоплення своєю нареченою, але при цьому кожне слово начебто оповите святістю цієї невеликої книги.
Спочатку він говорить про її зовнішній вигляд. Тільки в цьому розділі чотири рази він говорить їй про її красу. Двічі він заявляє про це: «Яка ти прекрасна, моя ти подруженько, яка ти хороша!» (П. Пісн. 4:1); «Уся ти прекрасна, моя ти подруженько, і плями нема на тобі!» (П. Пісн. 4:7). Не менш піднесені слова у вірші: «Яке любе кохання твоє, о сестрице моя, наречена! Скільки ліпша любов твоя за вино…» (П. Пісн. 4:10). Але все-таки, її краса не полягає в ній самій, так само як і ми не являємо собою ніякої цінності. У розділі 1 ми читаємо її слова: «Я чорна та гарна, немов ті намети кедарські, мов занавіси Соломонові!» (П. Пісн. 1:5). Але, дивлячись на свою кохану очами любові, наречений вигукує: «Уся ти прекрасна!».
Чи не нагадує нам це дивну любов і милість нашого Спасителя Христа, дорогоцінною Кров’ю Якого ми були відкуплені? Ми б ніколи не пізнали радості спасіння, якби одного разу не усвідомили своєї незначності, не побачили, наскільки грішні й зіпсовані наші серця. Усвідомлення власної гріховності спонукало нас шукати порятунку в Нього, визнаючи, що ми були якими завгодно, але аж ніяк не «прекрасними», не добрими. Ми смиренно зайняли своє місце поруч із Йовом і вигукнули: «Тільки послухом уха я чув був про Тебе, а тепер моє око ось бачить Тебе…» (Йов. 42:5-6). Ми впали на коліна й разом з Ісаєм сповідали: «Я чоловік нечистоустий, і сиджу посеред народу нечистоустого» (Іс. 6:5). Ми приєдналися до Петра, котрий говорить: «Господи, – вийди від мене, бо я грішна людина!» (Лк. 5:8). Але коли ми прийшли до місця свого покаяння, де усвідомили свою природну зіпсованість і потворність, Він поглянув на нас у Своїй благодаті й сказав: «Ти досконалий у Моїх очах завдяки тій красі, якою Я Сам тебе наділю».
І тепер, звертаючись до нас як до тих, чиї гріхи були обмиті в Його дорогоцінній Крові, Він говорить нам такі ж чудові слова, які ми читаємо у вірші: «Уся ти прекрасна, моя ти подруженько, і плями нема на тобі!» (П. Пісн. 4:7). Як, на нас немає плями? На тих, які в минулому були повністю заплямовані гріхом, опоганені злом, немає плями? Про нас можна було сказати по-іншому: «Від підошви ноги й аж до голови нема цілого місця на ньому: рани й ґудзі, та свіжі порази невичавлені, і не позав’язувані, і оливою не порозм’якшувані…» (Іс. 1:6). І ось тепер Його святі очі не бачать на нас навіть цятки гріха, навіть ознаки чогось нечистого. Тож нехай це допоможе нам зрозуміти, що зробила для нас Його благодать:
- Дивовижна благодать…
- Любо серцю знати:
- Таких грішників, як я,
- Може врятувати!
Тільки завдяки незрівнянній Божій благодаті ми удостоїлися Його прийняття й любові.
1 Далі ви можете помітити, що наречений, милуючись своєю нареченою, вживає більш палкі вирази, що стосуються до семи інших речей. Спочатку він говорить їй про красу її очей: «Твої оченятка, немов ті голубки» (П. Пісн. 4:1). Що б це могло означати? Голуб був чистим птахом, птахом любові й смутку, птахом, якого можна було принести в жертву на жертовнику. Таким чином, голуб символізував нашого Господа Ісуса, Який зійшов із небес. І тепер Він бачить в очах своєї нареченої Своє відбиття: «Оченятка твої, немов ті голубки». Можливо ми ніколи не думали про це, але в голуба дуже гострий зір.
Коли наш благословенний Господь говорить нам: «Яка ти прекрасна, моя ти подруженько, яка ти хороша! Твої оченятка, немов ті голубки», – це означає не тільки те, що в нас гарні очі, але й те, що очі наші здатні швидко й точно відшукувати всі ті чудові речі, приховані для нас у Його святому Слові. Чи завжди ми робимо це? Або, можливо, ці голубині очі іноді десь блукають, намагаючись відшукати щось для себе в жалюгідному безбожному світі?
2 Він говорить: «Твої коси – немов стадо кіз, що хвилями сходять з гори Гілеадської!» (П. Пісн. 4:1). Він має на увазі сирійську козу з її довгою шовковистою вовною. Можна уявити собі прекрасну картину, коли десь удалечині в долину спускається череда гірських кіз. «Твоє волосся нагадує мені це», – говорить наречений. У Святому Письмі волосся – це жіноча слава. Це одна із причин, чому жінка не поривається за віяннями цього світу й не обрізує свою красу й славу. Чи пам’ятаєте ви ту жінку, котра, люблячи Ісуса, схилилася на коліна біля Його ніг, обмила їх слізьми, а потім витерла їх своїм волоссям? Те, що було свідченням її краси й честі, вона використала, щоб послужити Тому, Кого любила, благословенному Спасителю. Нехай пробачать мені деякі з моїх сестер, якщо я скажу, що їм було б нелегко витерти чиїсь ноги своїм волоссям! Так, волосся жінки – це її слава й краса, і саме тому Слово Боже говорить, що жінка повинна покривати свою голову, приходячи в присутність Господа.
Коли жінка приходить у присутність Того, славою Якого наповнені небеса, щоб уклонитися Йому разом з Його народом, вона повинна покрити свою власну славу, щоб увага всіх була прикута тільки до Христа. Якщо ви осягнете глибоку духовну сутність цих речей, то відкриєте для себе в них щось прекрасне й дійсно благословенне; і тоді виконання настанов Слова Божого перестане бути для вас нудним обов’язком, який дозволяє діяти на власний розсуд. Деякі речі в Письмі необхідно виконувати, бо це правильно, а деякі є правильними, бо Письмо каже нам їх виконувати. Коли Господь відкриває Свою волю, слухняний християнин схиляється перед Його Словом, будучи впевненим, що для цього є причина, хоча, можливо, він не завжди розуміє все відразу. З великою радістю наш Спаситель дивиться на слухняних Йому людей, насолоджуючись їхньою глибокою внутрішньою красою!
3 Третя річ, про яку говорить наречений, – це зуби його нареченої. Можливо, для нас таке вихваляння здасться чудернацьким, але й справді немає нічого прекраснішого, ніж ряд рівних перлинок, наполовину захованих у роті. «Твої зубки – немов та отара овець пообстриганих, що з купелю вийшли, що котять близнята, і між ними немає неплідної» (П. Пісн. 4:2). Білі «ягнята-близнючки» – це два ряди зубів, що сяють у своїй білизні й чистоті, й вони дуже приємні його погляду. А наскільки ж важливими є зуби в духовному сенсі, говорячи про «пережовування», про вміння «розкушувати» й «перетравлювати» духовний хліб. На жаль, виходячи з такої точки зору, існує занадто багато «беззубих християн». Деякі з них говорять: «Я не розумію, у чому тут причина, але багато з людей, читаючи Біблію, знаходять у ній стільки всього корисного, я ж у своїй зовсім не бачу нічого цікавого».
Проблема в тому, що у вас не склалося з «духовними зубами», і ви не можете як слід пережувати свою їжу. Свій насущний духовний хліб Слова Божого ми засвоюємо через молитовні роздуми. Давид говорить: «Буде приємна Йому моя мова, – я Господом буду радіти!» (Пс. 104:34). Якщо Господь ще не дав вам «нових духовних зубів», то ви повинні якнайкраще використовувати ті, які у вас уже є. Дяка Богові, що Він уже наділив деяких Своїх служителів новими «зубами», – читайте їхні книги й беріть із них щось корисне для себе! Одного чудового дня, якщо ви прагнутимете цього, Господь дасть і вам ваші «зуби», – навіть якщо колись ви їх втратили, і ви знову знайдете здатність насолоджуватися істиною.
