Друга частина розділу 3 носить зовсім інший характер: тут більше робиться наголос на щирості посвячення, ніж на відновленні спілкування. Це справжня коштовність, яку ми можемо споглядати. Наречена тривалий час перебуває в очікуванні свого пастуха, любов якого для неї вища за все. Вона повірила його обіцянці повернутися й дбайливо зберігає її у своєму серці. Незважаючи на те, що час очікування іноді може бути таким тяжким, сповненим туги й страху, вона ніколи не втрачає впевненості в даній ним обіцянці; вона просто з нетерпінням очікує її виконання.
Одного дня весь місцевий люд помітно захвилювався, зненацька побачивши царський ескорт, що рухався до їхнього села зі славного міста Бога. Вершники, які супроводжували процесію, і сурмачі на гарцюючих конях сповіщали про наближення царської колісниці. «Хто це?! – запитували одне одного здивовані глядачі. – Чия це процесія? Хто це рухається в такій пишноті й славі?». Кожен намагався висловити своє припущення, слухаючи відомості тих, кому пощастило забратися вище й з подивом спостерігати за процесією, що наближалася. Тут питання звучить як: «Хто вона, що виходить із пустині..?» (П. Пісн. 3:6). Тобто це однозначно весільна процесія. Але хто ж вона, хто та прекрасна дівиця, що стала гідною любові Царя? Очевидно, спершу вони дарма вдивляються вдалину, намагаючись побачити її. Хоча все свідчить про те, що це весільна процесія, нареченої ніде не видно.
Наречений же тим часом у всіх на очах – це сам син Давида! Із захопленням і захватом весь народ, що зібрався, вигукує: «Ось ложе його, Соломонове!» – вони впізнали царську колісницю. Шістдесят доблесних лицарів охороняють царя під час його подорожі по країні. Всі вони одягнені в броню, кожен із мечем, вони готові захищати свого володаря від зазіхань будь-яких зрадників чи таємних ворогів. Вони рухаються струнким кроком, викликаючи ще більший шум захоплення й захвату серед молодих пастушок і дочок місцевих виноградарів. Не надто часто їхнім очам доводилося бачити подібне! І цілком можливо, це чудове видовище більше не повториться!
Який дивний, який прекрасний царський паланкін! Його цар приготував для своєї коханої, для своєї нареченої, котра все ще прихована десь між своїми односельчанами, не насмілюючись думати, що вся ця честь – для неї. Очі всіх звернені на царя. Це день його вінчання, день його одруження, день його сердечної радості. Він прийшов побачити й забрати до себе свою суджену, серце якої він скорив в образі пастуха й перед якою з’являється тепер як цар.
У книзі Пісня над піснями не згадується про те, як наречену покликали й привели до царя, але це так очевидно проглядається зі всього контексту. Він повернувся, щоб виконати обіцянку, дану їй, і назавжди зробити її своєю. З найглибшою радістю й завмиранням серця вона приймає царське запрошення й займає почесне місце поруч із ним. Процесія велично рушає з місця, залишаючи спантеличених глядачів, які ніяк не можуть отямитися від настільки раптової зміни в долі пастушки, що жила серед них упродовж багатьох років. Воістину гідна тема для Пісні над піснями! Вона найяскравіше описує славну реальність, яка очікує Наречену Агнця незабаром, коли її Пастир-Цар повернеться, щоб забрати її до Себе.
- Як Наречений Він іде,
- Готовий врешті всім розкрити
- Ту таємницю, що світ жде,
- Що від віків була закрита.
- І Наречена з торжеством,
- В Його красу вдягнувшись, сяє.
- «Він мій навік, а я – Його!» –
- Захоплено усім звіщає.
- Весільна радість настає
- І тайна Божої любові…
- «Він – мій, а я – навік Його!»
- Акорди пісні неземної.
Яким коротким у цьому випадку здасться час очікування і якими незначними й неважливими стануть ті земні дріб’язкові справи, від яких ми відмовляємося, щоб бути гідними в Його очах! Якими ж незначними виявляться всі наші нинішні страждання в порівнянні з тією славою, якою ми зможемо насолоджуватися. Якщо деякі наші припущення в чомусь здаються занадто відірваними від дійсності, незважаючи на те, що ми намагалися відтворити найбільш правдоподібну історію створення цієї прекрасної лірики, чи можливо все-таки в цьому помилитися?
Адже, фактично, все Письмо оповідає нам ту саму історію. Про що говорить нам створення Адама та Єви? Що розповідає нам історія про те, як слуга Авраама шукав наречену для Ісака? Що ми можемо побачити в любові Якова, коли він так віддано й без нарікань служив за Рахіль? Яку таємницю несе в собі образ Асенети, язичницкої дружини Йосипа, і про що оповідає любов Боаза до Рут? Також і Осія, що купив свою наречену на невільничому ринку, теж на диво гармонійно вписується в загальну картину, щоправда, представляючи її менш радісну сторону.
Усі згадані приклади проголошують те саме: «…як і Христос полюбив Церкву, і віддав за неї Себе, щоб її освятити, очистивши водяним купелем у слові, щоб поставити її Собі славною Церквою, що не має плями чи вади, чи чогось такого, але щоб була свята й непорочна!» (Еф. 5:25-26). Вона дійсно «вся прекрасна» у Його очах і пробуватиме з Ним навіки, бо як написано, «покине… чоловік батька й матір, і пристане до дружини своєї, – і будуть обоє вони одним тілом. Ця таємниця велика, – а я говорю про Христа та про Церкву!» (Еф. 5:31-32).
Усе це однозначно має знаходити відгук у наших серцях. Адже це ми за Його благодаттю одного разу були відкуплені для Нього, для того Єдиного, Кого ми не бачили, як написано: «Ви Його любите, не бачивши, і віруєте в Нього, хоч тепер не бачите, а вірувавши, радієте невимовною й славною радістю» (1Пет. 1:8). Яка невимовна радість буде того дня, коли ми побачимо Його, що йтиме у Своїй царській пишноті, щоб проголосити нас Своїми; коли ми впізнаємо у величному Царі царів нашого Доброго Пастиря, Який віддав Своє життя за овець, Котрий, ідучи, обіцяв: «А коли відійду… Я знову прийду… щоб де Я – були й ви» (Ів. 14:3). Цей радісний час вінчання наближається, тому нехай будуть наші серця готові до тієї миті, коли пролунає здивований вигук: «Хто цей, що гряде настільки велично?!»
Коли Наречений покличе Наречену й забере її до Себе, багато хто буде здивований, не розуміючи, як вона могла виявитися улюбленою Всевишнього Господа. Якими будуть думки людей того дня, коли вони усвідомлять, що Церква піднята з землі, коли небесні колісниці пронесуться повз них, несучи її з собою?
Але тут ми повинні зупинитися. Наступний розділ пропонує нашій увазі радісні відповіді на ці та інші запитання.
