«По ночах на ложі своїм я шукала того, кого полюбила душа моя. Шукала його, – та його не знайшла…» Пісня над піснями 3:1
Розділ 3 цієї особливої біблійної книги ділиться на дві частини; першу утворюють вірші 1-5, а другу, ніби врівноважуючи зміст, – вірші 6-11. Уривок, яким ми починаємо вивчення, пропонує нашій увазі зруйноване й відновлене спілкування.
Тут не повідомляється про те, що стало причиною відчуження між закоханими. Це могла бути, наприклад, відсутність коханого, у результаті чого його суджена втратила свіжість почуттів і стала сонною й апатичною. Можливо, у цьому уривку описується просто сон, і це здається найбільш прийнятним поясненням. Але дуже часто сни є прямим відбиттям стривоженого серця: «…сон наступає через велику роботу» (Екл. 5:2).
Вірш П. Пісн. 3:1 описує занепокоєння серця, яке втратило відчуття присутності Господа. Кому з Його святих не відоме це почуття? Давид у подібній ситуації вигукнув: «Господи, в ласці Своїй Ти поставив мене на горі моїх сил. Як лице Своє Ти заховав, то збентежився я» (Пс. 30:8). Відсутність світла Його обличчя не обов’язково й не завжди означає гнів, іноді це може бути застереженням. Це метод, який використовує любов, щоб допомогти людині усвідомити, що в її житті з’явилося щось занадто цінне для неї, але що засмучує Святого Духа Божого.
Або ж це може бути випробування віри, щоб побачити, чи буде людина довіряти в темряві так само, як і при світлі.
Подібний свій досвід Рузерфорд (Rutherford) описує так:
- Квітки мають потребу в живильній прохолоді,
- У місячному сяйві та росяній воді,
- Тому й Христос обличчя від погляду народу
- Улюбленого Свого ховає іноді.
Коли Ісус говорив учням про Свій відхід, Він сказав їм такі слова: «Віруйте в Бога, і в Мене віруйте!» (Ів. 14:1). Тобто, іншими словами, Він говорить: «Якщо ви повірили в Бога, Якого ніколи не бачили, вірте так само й у Мене під час Моєї відсутності. Це те саме, ніби Я залишаюся з вами. І Я дійсно буду з вами, ви просто не будете бачити Мене своїми фізичними очима». І тому, коли душа втрачає почуття Його присутності, Він все одно залишається вірним. Він ніколи не забуває Своїх вибраних, хоча іноді може здаватися, що Його немає поблизу, і Він ніяк не дає про Себе знати. Це дійсно час випробування віри й «перевірки на міцність» правдивості сердечного посвячення. Ми часто говоримо: «Розлука для любові – те саме, що вітер для багаття». Але часто правда полягає і в іншому, не менш відомому прислів’ї: «Геть з очей, і з серця геть». Коли Ісус Господь, ще будучи юним хлопцем, залишився в храмі, навіть Марія з Йосипом безтурботно пішли, думаючи, що Він іде з іншими, не відаючи про справжній стан речей.
В уривку з розділу 3 книги Пісня над піснями наречена відчуває свою втрату. Вона починає шукати нареченого, але його ніде немає. На її заклик ніхто не відповідає. Вона навіть не думає про те, щоб відпочити, настільки жахливе почуття самотності, що осягнуло її. Вона готова шукати його, поки не знайде; ні в чому для неї немає розради без Нього. Якби це завжди було станом нашої душі! Але, на жаль, дуже часто ми продовжуємо рухатися вперед, втрачаючи впевненість у Його присутності. Ми буваємо настільки байдужі, що взагалі ледве усвідомлюємо свою втрату. Тут же ми бачимо наречену, яка повна рішучості діяти: вона повинна відшукати того, хто є все у всьому для неї! Любов ненавидить порожнечу, і тільки відчуття присутності коханого може наповнити знову й задовольнити її серце.
У своєму сні – а може й наяву – наречена залишає свій дім у горах і вирушає на пошуки того, хто дорожчий для неї понад усе на світі. Вона поспішає в місто, бродить його вулицями, вдивляється в кожне затишне містечко, намагаючись відшукати його. Але її перші пошуки виявляються безрезультатними. Це триває доти, поки вона не починає говорити про те, наскільки прекрасний той, хто зачарував її серце. Зверніть увагу на її слова: «Я… шукала його, – та його не знайшла. Хай устану й нехай я пройдуся по місті, хай на вулицях та на майданах того пошукаю, кого полюбила душа моя!» (П. Пісн. 3:1-2).
Сторожа, що охороняє місто нічної пори, дивується, побачивши гарну й пристойну жінку, яка бродить містом у таку пізню годину. Але вона з благанням у голосі звертається до них, перш ніж вони встигають щось сказати їй, виплескуючи біль свого серця: «Чи не бачили часом того, кого полюбила душа моя?» (П. Пісн. 3:3). Настільки несподіване питання, звичайно, мало що пояснило їм. Для суворих стражів порядку воно взагалі було дивним і незв’язним, але для неї в цьому питанні було все. Адже в усьому світі існував тільки один, до кого линуло її серце, і вони, на її думку, теж мали його знати! Але, на жаль, вона була розчарована, не одержавши відповіді.
Залишивши нічних сторожів, вона кинулася бігти далі й відразу знайшла того, кого шукала. У невимовному захваті вона кинулася до нього, «схопила його – й не пустила його» (П. Пісн. 3:4), побоюючись, щоб він раптом знову не зник, і привела його у свій будинок, де вперше побачила світло дня.
Чим більше окремих деталей цього уривку ми розглядаємо, тим більше схиляємося до думки, що все це відбувалося вві сні. Проте це свідчить про глибину душевних переживань нареченої. Вона втратила улюбленого й тепер не може почувати себе щасливою, не відчуваючи його присутності. Її єдиною радістю є перебування в його любові. Вона змогла знайти його тільки, коли почала шукати всім своїм серцем.
Це було те, що порадувало його. І знову ми зустрічаємо вже знайомі слова любові: «Заклинаю я вас, дочки єрусалимські, газелями чи польовими оленями, щоб ви не сполохали, щоб не збудили любові, аж доки йому до вподоби!» (П. Пісн. 3:5). Ніщо не приносить нашому Господу більшої радості, ніж серце, що знаходить втіху тільки в Ньому. Занадто часто ми більше думаємо про Його дари й милості, які Він приносить у наше життя. Приймаючи безцінну благодать нашого Господа, ми дякуємо й славимо Його, але разом з тим це повинно спонукати нас до того, щоб більше пізнавати Його Самого й, радіючи в Його любові, поклонятися Йому в блаженному спілкуванні.
- Наречена не дивиться на своє вбрання,
- На коханого погляд її спрямований…
- Так на славу свою не дивитимусь я,
- А тільки на Бога погляну схвильовано.
- Не на вінець, що Господь мені дасть,
- А на зранені руки і ноги Спасителя…
- Агнець Божий – Йому вся належить хвала
- І слава прекрасних усіх небожителів.
