«Не уподібнюйтеся світові цьому, а змінюйтесь оновленням вашого розуму, щоб ви пізнавали, що є воля Божа, блага, угодна і довершена» (Рим. 12:2).
Завдання Божих дітей не пристосовуватися до світського способу життя, а прагнути жити за законами Царства Божого, за законами Христовими. Ми маємо постійно преображатися, тобто змінюватися для того, щоб більше і більше приліплюватися до Бога і розривати зв’язок зі світом. Тільки так ми зможемо пізнавати Божу волю. Його воля блага, угодна і довершена, вона доступна і її легко можна зрозуміти. Вона зовсім поряд, але в той же час ми можемо її не розпізнати, бо мислимо по-світському.
До тих пір, поки розум не оновлений, ми просто не здатні дивитися на життя «очима» Бога і відповідно не здатні сприймати Його волю.
До тих пір, поки розум не оновлений, ми не можемо жити за Духом і робити вибір на користь того чого від нас хоче Бог.
До тих пір, поки розум не оновлений, ми продовжуємо жити «під диктування» гріховної природи і це є однією з головних причин, чому ми не служимо.
«Бо ті, що живуть за плоттю, думають про тілесне, а ті, що живуть за духом, – про духовне. Помисли плотські є смерть, а помисли духовні – життя і мир, тому що помисли плотські є ворожнеча проти Бога; бо законові Божому не підкоряються, та й не можуть» (Рим. 8:5-7).
Образ думок диктує спосіб життя. Відповідно наші бажання і прагнення теж світські, а отже, ворожі Богові і далекі від пізнання Його волі.
«…Отже, браття, ми не боржники плоті, щоб жити за плоттю» (Рим. 8:12).
Настав час з цим покінчити.
Почніть прямо сьогодні оновлювати свій розум. Як? Наповнюйте його Словом Божим.
«Закон Господній непорочний, душу оживляє: свідчення Господні вірні, навчають простих. Повеління Господні праведні – звеселяють серце. Заповідь Господня світла – просвітлює очі» (Пс. 18:8-9).
Слово Боже оновлює душу, пелена з очей падає і (о, диво) ми починаємо бачити Божу волю. Оновлюється мислення, і ми стаємо здатними робити правильний вибір на Божу користь.
Чим більше ми наповнюватимемо себе Словом Божим, тим більше пізнаватимемо Христа і довірятимемо Йому. А Він допоможе фокус з людини замінити на фокус на Бога.
Ми не можемо змінитися самі. Тільки Дух Святий здатен навести Божий лад у нашому розумі, світогляді і житті.
Друзі, перебувайте в Слові, оновлюйте розум, приліплюйтеся до Господа. Інакше служіння здаватиметься непосильним тягарем. Ви не захочете платити ціну заради Того, Хто вам не близький і Його нагорода буде вам байдужа.
Людину, яка перебуває в Слові і по-справжньому щиро любить Господа, не треба примушувати працювати для Нього. Вона сама робить вибір, і готова платити ціну. Вона прагне робити те, що радує Бога і працює від щирого серця.
Працювати чи не працювати – це наш вибір. Бог нікого не примушує служити. За великим рахунком, наше служіння Йому і не треба, Він настільки самодостатній, що не потребує його.
«Бог‚ що створив світ і все, що в ньому, Він‚ будучи Господом неба і землі, не в рукотворних храмах живе і не вимагає служіння людських рук, ніби в чомусь мав би потребу, Сам даючи усьому життя і дихання‚ і все. Від однієї крови створив увесь рід людський для проживання по всій землі, наперед визначивши часи і межі їх перебування, щоб вони шукали Бога, чи не відчують Його і чи не знайдуть, хоч Він і недалеко від кожного з нас» (Діян. 17:24-27).
Бог не потребує нашого служіння, Йому дійсно нічого не треба. Але Він Бог взаємин і створив нас з потребою у взаєминах. Служіння – це взаємодія, яка дає нам можливість не лише дізнатися Господа, але навіть відчути Його. Саме взаємодія допомагає нам будувати і розвивати взаємини.
Цей принцип зрозуміли навіть невіруючі люди. Багато фірм влаштовують виїзні корпоративи на яких спеціальні тренери проводять командні ігри. На перший погляд, це просто прекрасно проведений час. Але організатори знають, що в процесі взаємодії люди дізнаються один одного і зближуються. Виїхав на вихідні з колективом, повернувся із згуртованою командою.
Служіння допомагає нам шукати Бога і стимулює перебувати в Його присутності, а це у свою чергу дуже зближує.
Друзі, повторюся ще раз, служіння – це не рабство, не тягар, і не пожирач нашого дорогоцінного часу. Це можливість знайти, відчути Бога і розвинути дуже близькі взаємини з Ним. Тільки пізнавши Господа дуже близько, ми захочемо відкидати себе і слідувати за Ним, захочемо платити ціну. Тільки Він допоможе нам не боятися труднощів і щосили бігти до переможного кінця.
Висновок
«У рік смерти царя Озії бачив я Господа, Який сидить на престолі високому і величному, і краї риз Його наповнювали весь храм. Навколо Нього стояли серафими; у кожного з них по шість крил: двома закривав кожен лице своє, і двома закривав ноги свої, і двома літав. І взивали вони один до одного і говорили: Святий, Святий, Святий Господь Саваоф! уся земля повна слави Його!.. І почув я голос Господа, Який говорить: кого Мені послати? і хто піде задля Нас? І я сказав: ось я, пошли мене» (Іс. 6:1,2,3,8).
Це питання звучить і сьогодні. Бог звертається до кожного вірного: «Хто піде?». Він як і раніше шукає тих, хто захоче працювати для Нього. Господь бажає послати на працю багатьох і в Нього є справа для кожного, але Він нікого не примушує. Бог шукає добровольців.
Ця історія завжди по-особливому чіпає моє серце, бо для мене дивне, незрозуміле, нелогічне те, що Бог шукає людей, які захочуть служити. Після того, що Він зазнав, після того, що Він зробив для нас, Він шукає тих, хто захоче працювати.
Друже, це не Він має шукати, це ми повинні бігти до Нього з почуття величезної вдячності і просити: «Ось я, пошли мене». Адже саме таке ставлення вдячності логічне і прийняте серед нас, людей. Якщо тебе підтримали, виручили, ти з почуття вдячності готовий заради людини на багато що: поміняти робочий графік, відпроситися, використовувати вихідний і т. ін. Чому ж до Бога інше ставлення? Він змінив твоє єство, твою вічність, твою долю. Він так багато зробив для тебе, набагато більше, ніж хтось, колись зможе зробити. Чому ж ти не квапишся служити? Адже якби ти не віддячив людині, яка заради твого спасіння ризикувала життям, це було б неправильно, погано, не пристойно. Бог заради тебе не просто ризикував, Він віддав Свого дорогоцінного, єдиного Сина на тортури і тяжку смерть. Щоб ти не страждав, не мучився в пеклі, щоб подарувати тобі надію і радість спасіння. Чому ж ти зволікаєш відгукнутися на Його заклик? Це так само неправильно, погано, не пристойно стосовно Бога, як і людини.
Ще є час змінити ситуацію, ще є час прийти до Бога і сказати: «Татусю, дякую, що Ти не залишив мене помирати, що віддав заради мене, грішника, найбільшу Коштовність. Ти кардинально змінив мою долю, і я не хочу залишитися невдячним. Я хочу присвятити усе своє життя на служіння Тобі. Я готовий платити ціну. Ось я, пішли мене».
Наше життя дуже швидкоплинне. Коли мені було 16, я була упевнена в тому, що 40 – це глибока старість. А коли мені виповнилося 40, я озирнулася назад і не зрозуміла, де поділися декілька десятків років? Куди летить життя? У порівнянні з вічністю воно дійсно лише мить. Яків описує його, як «пара, що з’являється на короткий час, а потім зникає» (Якова 4:14).
На що, мій друже, ти витратиш свою мить? Присвяти її Богу, і ти побачиш, як у цей короткий час Він зробить через тебе великі і дивовижні справи. Тоді настане день, коли ти з’явишся перед Ним, подивишся в очі і з чистим сумлінням вимовиш: «Я прославив Тебе на землі». І напевно почуєш у відповідь: «Гаразд!.. У малому ти був вірним, над великим тебе поставлю; увійди в радість господаря твого».
