Далі іде розповідь про огляд Неемією стану Єрусалима. Через три дні, говорить він, «встав я вночі, я та трохи людей зо мною, і не розповів я нікому, що Бог мій дав до мого серця зробити для Єрусалиму. А худоби не було зо мною, окрім тієї худоби, що я нею їздив» (Неем. 2:11-12). Це просте твердження відкриває характеристики справжнього служителя. По-перше, він відкриває джерело натхнення для своєї праці. Бог вклав у його серце думки про неї. Переконаність у цьому – це секрет всієї сили й наполегливості в служінні. Так Господь сказав Ісусові Навину: «Чи ж не наказав Я тобі: будь сильний та відважний?» (І. Нав. 1:9). Далі, як уже відзначено, Неемія не міг заспокоїтися, поки не почав своєї праці. Божа справа не терпить затримки. Цей принцип включений у доручення нашого благословенного Господа Своїм учням: «…не вітайте в дорозі нікого» (Лк. 10:4). Коли Він відправляв їх, вони повинні були негайно йти й виконувати свою місію.
Такі ж почуття були й у Неемії, і він при першій нагоді вирушив, щоб розвідати характер і обсяг роботи, яку Бог вклав у його серце, щоб виконати в Єрусалимі. Більше того, Неемія нікому не повідомляв своєї таємниці. Звичайно, це цілком могло викликати перешкоди з усіх боків. Коли Господь ясно вручає служіння одному зі Своїх рабів, часто немає нічого більш небезпечного, ніж питати поради в інших людей. Віра покладається на Того, Хто дає доручення на працю, черпаючи в Нього силу й мудрість, необхідні при її виконанні. Нарада з іншими часто викликає багато питань, таких як: «Чи можливо це?», «Чи мудро це?», «Чи підходящий зараз час?». І в результаті віра підпадає під вплив багатьох навіяних сумнівів, якщо взагалі не гаситься обачністю й здоровим глуздом. Коли наступає час для виконання місії, помічники можуть бути бажаними; але поки все не буде влаштовано відповідно до велінь віри, таємниця повинна зберігатися між даною душею й Богом.
Потім наводиться опис огляду, зробленого Неемією, і стану, в якому він знайшов стіни й ворота міста, – стану, який у точності відповідав повідомленню, доставленому йому в Сузи (Неем. 2:13-15; пор. з текстом Неем. 1:3). Ніхто не здогадувався про мету, яку Неемія поставив перед собою, бо він додає: «А заступники не знали, куди я пішов та що я роблю, а юдеям, і священикам, і шляхті, і заступникам, і решті тих, що робили працю, я доти нічого не розповідав» (Неем. 2:16). Неемія проводив огляд у тиші – тільки наодинці з Богом (хоча з ним були деякі помічники), і він, в урочистості цієї багатої подіями ночі, черпав силу зі свого спілкування з Богом; і якщо його серце було зворушене спустошенням святого міста, то це було лише слабке відбиття жалю й співчуття Ієгови з приводу місця, яке Він Сам обрав і в якому в часи царства Він жив між херувимами над віком ковчега.
Тепер усе було приготовлено, і, як наслідок, далі ми читаємо, що Неемія повідав свої таємниці намісникам. Він нікому не міг дозволити давати йому поради щодо його праці, бо він одержав свою місію від Господа. Тепер же, коли поставало питання щодо виконання праці, він міг приймати допомогу й спілкування інших. Такими є завжди шляхи людини віри. Вона не може змінювати або переробляти свої наміри; але вона радіє, коли інші приєднуються до неї, якщо вони готові допомагати, покладаючись на Господа, у досягненні мети, яку вона мала перед собою. Тому Неемія сказав намісникам та решті народу: «“Ви бачите біду, що ми в ній, що Єрусалим зруйнований, а брами його попалені огнем. Ідіть, і збудуйте мура Єрусалиму, і вже не будемо ми ганьбою!” І розповів я їм про руку Бога мого, що вона добра до мене, а також слова царя, які сказав він мені. І сказали вони: «Станемо й збудуємо!» І зміцнили вони руки свої на добре діло» (Неем. 2:17-18).
Із цього звернення також очевидно, що серце Неемії було надзвичайно обтяжене станом його народу й міста. Саме повідомлення про це вперше змусило його впасти на коліна в присутності Божій (Неем. 1:3-4); і слова, які він тоді використовував, здається, залишили незгладимий слід на його серці, бо він використовує їх пізніше (див. Неем. 2:13), а також коли говорить до народу (Неем. 2:17). У своїй ревності про Господа й про Єрусалим Неемія не міг змиритися з тим, що Богом вибраний народ перебуває в такому приниженні в язичників, які оточують його; і його єдиним бажанням було відбудувати стіну відділення й відновити правду й справедливість серед них, спорудивши ворота.
Чому лісовий вепр продовжує підривати виноградну лозу, яку Бог у Своїй милості знову виростив, а польовий звір об’їдає її? (Див. Пс. 80:14). Потім, після того як Неемія розбудив у них бажання будувати, він розповів їм про те, що рука Божа була добра до нього, а також про царський дозвіл (бо за Божим визначенням в результаті Його справедливого покарання вони всі були підлеглі владі царя) на здійснення праці, яку рука Божа поклала на нього. Бог діяв через слова Свого раба й створив приємний відгук у серцях Своїх людей, так що вони сказали: «Будемо будувати». Коли ми перебуваємо в спілкуванні з розумом Бога, у тому, що стосується нашого служіння, Він завжди готовий послати потрібних помічників. «Народ Твій готовий у день військового побору Твого» (Пс. 110:3), – коли Бог виступає в силі для здійснення якогось наміру, Він підготовляє рабів з готовим серцем для виконання Своїх задумів. Так і в цьому випадку вони «зміцнили руки свої на добре діло», бо відчули, що ця справа була від Бога.
Ця дія Духа Божого викликала нову хвилю опору ворога. Коли Бог діє, сатана протидіє. Так було й зараз: «І почув це хоронянин Санваллат та аммонітянин раб Товія, і араб Ґешем, і сміялися з нас, і погорджували нами й говорили: “Що це за річ, яку ви робите? Чи проти царя ви бунтуєтесь?”» (Неем. 2:19). На додаток до моавитянина й аммонитянина, тепер з’являється араб – ніби кожна форма плоті, яка збуджується хитрістю й підступництвом сатани, тепер противиться Духу. Також варто відмітити, що опозиція тепер набуває іншого характеру. Спочатку Санваллат і Товія були вкрай розсерджені втручанням Неемії. Вони вдали, що шкодують про те, що він прийде й порушить мир, який панував між Ізраїлем і язичниками; але тепер вони глузували з них, та говорили з презирством.
У руках ворога одна й інша зброя, по суті, однакові. Бачачи, що їхня прикрість не зашкодила намірам Неемії, вони вирішили застосувати глузування й презирство; і одночасно вони спробували, якщо можливо, навести страх, поширюючи обвинувачення в підготовці повстання. Безсумнівно, нам треба бути знайомими з вивертами й намірами сатани, бо він знає, як впливати на всілякі почуття звичайної людини. Неемія, переконаний у захисті Божому і знаючи, що він стоїть на шляху послуху, був недоступний для всіх його прийомів. Він сказав: «Небесний Бог – Він дасть нам успіх, а ми, Його раби, станемо й збудуємо! А вам нема ані частки, ані права, ані пам’ятки в Єрусалимі!» (Неем. 2:20).
«Тож підкоріться Богові та спротивляйтесь дияволові, – то й утече він від вас», – говорить апостол Яків (Як. 4:7). І Неемія спротивився йому сміливим сповіданням імені свого Бога, впевненістю в Його турботі, підтвердженням Його домагань щодо Своїх рабів і категоричною відмовою ворогам у будь-яких претензіях на права або участь у святому місті. Ніщо не може зрівнятися зі сміливістю перед лицем супротивника; але вона може виходити з Божественної мужності, породженої впевненістю в тому, що «коли за нас Бог, то хто проти нас?» (Рим. 8:31).
