Давайте дослідимо сутність його молінь. Він сказав: «Молю Тебе, Господи, Боже Небесний, Боже великий та грізний, що дотримуєш заповіта та милість для тих, хто любить Тебе та дотримуєш заповіді Свої, – нехай же буде ухо Твоє чутке, а очі Твої відкриті, щоб прислухуватися до молитви раба Твого, якою я молюся сьогодні перед Твоїм лицем день та ніч за Ізраїлевих синів, Твоїх рабів, і сповідаюся в гріхах Ізраїлевих синів, якими грішили ми проти Тебе, – і я і дім батька мого грішили! Ми сильно провинилися перед Тобою, і не дотримували заповідей, і уставів, і прав, які наказав Ти Мойсеєві, рабові Своєму» (Неем. 1:5-7).
Дотепер у молитві присутні, головним чином, два елементи: захист Бога й сповідання гріхів. Неемія ясно визнає Божу вірність і те, що з Його боку не було неправди; і в той же час він повністю усвідомлює характер Божих взаємин з Ізраїлем – інакше кажучи, те, що Його ставлення до ізраїльтян залежало від поводження народу. Ти «дотримуєш заповіта та милість для тих, хто любить Тебе та дотримуєш заповіді Свої». Це, поряд з його наверненням до Бога, досить виразно виявляє контраст між законом і благодаттю. Яким би відданим і богобоязливим не був Неемія, неможливо не відчути відстань в термінах, які він використовує: «Господи, Боже Небесний, Боже великий та грізний», – відстань, обумовлену обставинами, при яких він жив. Як це відрізняється від місця, в яке Господь Ісус увів Своїх учнів після Свого воскресіння, як пояснюється в Його словах: «Я йду до Свого Отця й Отця вашого, і до Бога Мого й Бога вашого!» (Ів. 20:17).
Але на місці, котре займав Неемія, він навчився того, чого рідко в такій мірі вчаться навіть християни, – а саме тому, як бути заступником за свій народ. «День та ніч» він молився про них; і, як наслідок, він мав силу сповідувати їхні гріхи. Раб не може бути визнаний гідним більш вищого привілею, ніж той, котрий був дарований Неемії, – такою була сила ототожнення себе з Ізраїлем, котра дозволяла йому взяти на себе гріхи ізраїльтян і висповідати їх як свої власні. Він говорить: «Грішили ми проти Тебе – і я і дім батька мого грішили». Це щира ознака духовної сили. Багато хто може ремствувати про стан Божого народу; але деякі здатні ототожнити себе з ним. Тільки такі можуть істинно клопотати за них у присутності Божій. І слід зазначити, що на даний момент Неемія міг прийняти тільки позицію Бога проти нього самого і його народу. Бог завжди вірний тим, хто любить Його й дотримує Його заповіді. Але, на жаль, ізраїльтяни не зберегли ні Його заповідей, ні Його уставів, ні Його судів. Все це повністю було сповідано; але тепер Неемія звертається до обітниці, на якій він може засновувати свою молитву й розраховувати на втручання Бога заради них.
Неемія продовжує: «Пам’ятай же те слово, що Ти наказав був Мойсеєві, Своєму рабові, говорячи: як ви спроневіритеся, – Я розпорошу вас поміж народами! Та коли навернетеся до Мене, і будете дотримувати заповіді Мої й виконувати їх, то якщо будуть ваші вигнанці на краю небес, – то й звідти позбираю їх, і приведу до того місця, яке Я вибрав, щоб там перебувало Ім’я Моє!» (Неем. 1:8-9). Безсумнівно, це вказівка на благословення й покарання (див. Лев. 26), а також погляд на остаточне відновлення Ізраїлю. І в цьому полягав духовний розум Неемії, що направляється Духом; бо це відновлення, як читач зможе відчути, звернувшись до даного розділу, буде справою чистої благодаті, заснованої на абсолютному й безумовному заповіті Бога з Авраамом, Ісаком та Яковом (див. Лев. 26:42). Таким чином, Неемія дійсно, сповідуючи гріхи свого народу, поклався на милість і безумовні обітниці Бога. Так він піднявся над законом і у своїй вірі досяг джерела всякого благословення – серця Самого Бога. Як наслідок, він додає, отримавши силу від сподівання на Бога: «А вони – раби Твої та народ Твій, якого Ти викупив Своєю великою силою та міцною Своєю рукою» (Неем. 1:10). Отже, якими б грішниками й злочинцями не були ізраїльтяни, Неемія зворушливо представляє їх перед Богом на підставі відкуплення, нагадуючи Богові про Його наміри благодаті стосовно них, що Він у благодаті дозволяє Своїм людям робити.
Досягши єдиної основи, на яку Неемія міг покластися, він підносить особливе прохання, яке було в нього на серці: «“Молю Тебе, Господи, нехай же буде ухо Твоє чутке до молитви Твойого раба та до молитви Твоїх рабів, що прагнуть боятися Ймення Твого! І дай же сьогодні успіху Своєму рабові, і дай знайти милосердя перед оцим мужем!” А я був чашником царевим» (Неем. 1:11). Слід зазначити, що Неемія в цій молитві зв’язав інших із собою. Так постійно робив апостол Павло. Вірно те, що коли ми водимося Духом Божим, то неодмінно ототожнюємо з собою всіх тих, у чиїх серцях Він також діє, чи то в служінні, чи у вдячності, чи в молитві. Народ Божий настільки єдиний, що ізоляція в дусі неможлива; отже, коли Неемія схиляється перед Богом у своїй скорботі про стан Ізраїлю й бажанні його визволення й благословення, він має завірення в тому, що кожний благочестивий ізраїльтянин з’єднується з ним у його благаннях.
Його молитва дуже проста; він просить «милосердя перед оцим мужем». Бо він знав, що тільки через царський дозвіл його бажання могло бути виконане. Оскільки внаслідок гріха й повстання Божого вибраного народу скіпетр землі був переданий Самим Богом язичникам, на підтвердження влади, яку Він Сам установив, Бог тепер повинен був діяти тільки через і за допомогою язичницького царя. Отже, Неемія був у спілкуванні з розумом Бога, коли підносив цю молитву. Але ми також відзначимо, що, хоча він розумів становище, при якому він і його народ були поставлені в підпорядкування язичницькій владі, цар у Божій присутності був лише «оцим мужем». Монарх, який панував майже над усім світом, в очах віри зменшувався до мізерності, будучи не іншим чим, як людиною, наділеною короткочасною владою для здійснення намірів Божих. Отже, віра визнає, що, хоча цар і був призначеним каналом, через який повинен був бути отриманий необхідний дозвіл для відправлення в Єрусалим, усе залежало не від царя, а від Бога, Який впливав на його розум, щоб він надав те, чого бажав Неемія.
Після цього Неемія додає пояснення: «Я був чашником царевим», – щоб показати, наскільки, міркуючи по-людськи, він повністю був підлеглий цареві й залежав від нього. На цьому даний розділ закінчується. Неемія вилив своє серце перед Господом, відкрив своє прохання, і тепер повинен очікувати, і очікувати багато днів у надії одержати відповідь на свій крик. Молитва може повністю відповідати волі Божій та бути результатом спілкування з Його розумом, і, проте, відповідь може не прийти негайно. Це потрібно добре розуміти, інакше душа може поринути в смуток і невір’я без причини. Часто молитва буває почута, і на неї приходить відповідь, хоча Бог у Своїй нескінченній мудрості очікує підходящого моменту, щоб дарувати відповідь. Так було й у випадку з Неемією.
