– Іване, ми співчуваємо тобі в смерті матері, – це був голос Ганнеля, одного з найбільш благочестивих мирян в Ізраїлі. – Однак потрібно прийняти рішення. Завтра кожен з нас має повернутися до свого дому. Тобі вирішувати, з ким із нас ти будеш жити. Хоч я й не є твоїм найближчим родичем, та прийшов сюди, бо знаю про твою відданість єврейській релігії, і я часто говорив з твоєю матір’ю про те, що міг би взяти тебе у свою сім’ю, якщо за Божим провидінням настане така потреба.
Іване, я знаю, як ти бачиш своє майбутнє: у служінні Богові. На мою думку, найкраще можливе рішення для тебе – це піти жити зі мною. Бог дуже добрий до мене, Іване. Наша оселя – вельми благочестивий дім. У ньому є молитва, є піст. Уся моя сім’я дуже віддана Богові. Я навіть маю кілька сувоїв Священного Писання. Мало який дім удостоєний такої честі.
Я присягаюся тобі зараз, на очах у твоїх родичів, що тебе навчатимуть найкращі рабини. Я обіцяю дати тобі найкращу релігійну освіту. У нас великий зручний дім. Ти зможеш проводити в молитві стільки часу, скільки забажаєш. Ти зможеш приходити і йти тоді, коли тобі це потрібно для навчання релігії. Коли тобі виповниться двадцять один, ти зможеш, якщо забажаєш, піти до Храму в Єрусалимі і навчатися у фарисеїв або вивчитися на храмового священика. І хоч ти з племені Юди, а не Левія, тобі дозволять увійти до будь-якої релігійної спільноти, зокрема й до левитського священства, адже ти прийняв обітницю назорейства.
Ганнель замовк. Іван нічого не відповідав і не виказував жодних почуттів.
Наступним заговорив Парнах – двоюрідний брат Захарії, людина впливова і багата.
– Іване, це правда, що ти можеш далі слідувати за своєю обітницею назорейства. З іншого боку, може настати день, коли ти вирішиш обрати якийсь інший шлях у житті. Якщо ти підеш жити зі мною, я обіцяю тобі найкращу освіту в Ізраїлі. Немає потреби розповідати про моє становище в уряді. Я належу до верхівки влади. Ти зростатимеш поміж найвпливовіших людей у нашому краї, бо серед моїх друзів є навіть найбільші правителі. Я пропоную тобі становище, престиж і доступ до влади. Якою б не була твоя мета в житті, якщо належатимеш до мого дому, ти дружитимеш з людьми, які мають найбільший вплив, і це допоможе досягти твоєї мети. Я б наполегливо радив тобі жити в мене.
І знову Іван нічого не відповів.
Тепер настала черга Йосифа і Марії. Марія заговорила.
– Іване, ми мало що можемо тобі запропонувати. Здебільшого, товариство твоїх троюрідних братів та сестер. У нас велика сім’я. Ви з моїм найстаршим сином завжди любили бути разом. Але якщо ти підеш з нами, то працюватимеш у столярні. Я гадаю, зважаючи на те, що запропонували ці люди, було б мудро тобі піти з кимось із них. Мені навіть ніяково запрошувати тебе до нашого дому. Як я вже казала, ми бідні, тож мало що можемо дати тобі, крім нашої любові.
– Я знаю, – нарешті відповів Іван. – Якщо б я мав обирати між Ганнелем, Парнахом і вашою родиною, то я вибрав би останнє.
– То ти підеш і житимеш з нами?
– Ні, – відповів Іван, – спокійно вдивляючись в обличчя Марії.
Марія мимоволі затулила уста долонею.
– Ессени. Ти хочеш жити з ессенами, так? – Марія замовкла, і на її обличчі відобразилось бажання отримати чітку відповідь.
– Так. Моє місце там.
На мить запала тиша.
– Іване, – продовжила Марія, – можливо ти не знаєш цього, але кілька ессенських сімей переїхали до Назарета. Чи пам’ятаєш ти двох хлопчиків, з якими ти колись грався там… і ох, так… і ту маленьку зеленооку…
– Маріє, – перебив її Іван рішучим, ледь не суворим голосом, що було дуже невластиве єврейському хлопцеві. – Я знаю, що повинен робити. Господь дуже чітко дав мені це зрозуміти. Я маю повернутися в пустелю і жити там.
Відтак Іван обернувся до Ганнеля і Парнаха.
– Я хочу подякувати вам обом за ваші люб’язні пропозиції. Ви завжди ставилися до мене з милосердям і турботою. Дякую за те, що вболіваєте за моє майбутнє. Однак я знаю, де моє місце. Я повертаюсь у пустелю.
Іван ще раз обернувся до Марії.
– Ти була найближчою подругою моєї матері. Вона ніжно тебе любила. І часто говорила про тебе. Однак я мушу покинути вас, не зволікаючи, й сам. Господь забрав моїх батька й матір. Я ні перед ким не маю зобов’язань. У мене немає братів чи сестер, немає бабусь чи дідусів, – Іван на мить замовк. – Не хвилюйтеся за мене; і хоч усім вам може здаватись, що я просто зник, зі мною все буде гаразд. Бог подбає про мене.
Я мало в чому впевнений, окрім того, що мушу жити в пустелі, поки Бог не скаже мені щось інше. Знаю я й те, що серед ессенів я пізнаю, чого від мене хоче Бог. Пустеля дасть мені відповіді. До виконання Його волі мене приготує не місто і не село, а пустеля.
Наступного ранку хлопець, якому не виповнилося і тринадцяти, попрощався з Парнахом, Ганнелем, а також Марією з Йосифом і своїм троюрідним братом, який був на рік молодшим за нього та мав ім’я Ісус.
