Енох на самоті йшов темним лісом. Несподівано він зачув крики й регіт. «Там, певно, є люди, – подумав він, – тільки голоси в них недобрі. Може, обійти їх стороною?» На мить зупинившись, від мовив до себе: «Світло має сяяти в темряві! Я піду до них, хто б вони не були». Він рушив на ґвалт і побачив купку харцизяків, які розбишакували в тих місцях. Вони сиділи біля вогню й смажили м’ясо. Енох помітив, що всі вони сажею поставили собі на чолі чорні зубчасті мітки. Він голосно привітався. Від подиву жоден з розбійників не посмів прогнати його, і вони запросили його до вогню. Крики й регіт припинилися. Ніхто з розбійників раніше не бачив Еноха, і вони подумали: «Ким може бути цей відважний мандрівник, що без страху сідає до нашого вогню?» Вони мовчки жували м’ясо та обгризали кістки.
Енох подивився на вогонь багаття й мовив: «З Першовогню та Першосвітла Бог створив усі речі на Землі і людину також. З Нього з’явилося життя, яке є в деревах, тваринах і людині!» Розбійники здивовано слухали розповідь Еноха про Сім днів творіння. Такого вони ніколи не чули. Один з них викинув кістку, втер рота й ліг біля вогню, слухаючи Еноха. Коли той розповідав про Царство янголів, один із розбійників сказав: «Але ж Бог існує для янголів, а диявол – для людей! Так учив мене один чародій. Бог вигнав нас із раю та передав до рук диявола. Йому ми й служимо як можемо». Тоді Енох продовжив: «Людина перебуває між Богом і дияволом, як квітка між світлом і темрявою: пелюстки її відкриваються під сонячним промінням, а корінням вона занурена в пітьму і тримається в ній». У сміливих висловах Енох вихваляв сутність та справи світла так, що розбійники один за одним стирали темні знаки зі свого лоба. Вони й не помітили, як від багаття залишилися самі тільки жарини. Тоді один з них підкинув у вогонь хмизу, яскраве полум’я вихопилось угору, й усі побачили, що в них чисті лоби.
Енох підвівся, дістав із торбинки шматочок духмяної смоли та кинув її у вогонь. Далі він вимовив священні слова. По обличчях розбійників покотилися сльози сорому і каяття, коли вони збагнули святість жертви й задумалися про своє минуле грішне життя. Розбійники попросили Еноха взяти їх із собою: «Віднині ми не хочемо залишатися в наших розбійницьких печерах!» Наступного ранку вони скупалися в річці, аби змити сажу. З того часу Еноха супроводжував цілий натовп, який зростав щоденно, і, нарешті, за ним пішов великий народ. Тоді Енох вирішив зупинитися. Він обрав місце біля печери, де було заховано книгу Адама, неподалік від гори. Відтак він почав жити в цій печері. Його супутники збудували собі житла навколо, почали обробляти поля й були щасливі, що живуть поруч з Енохом.
