Другим сином Каїна був Ювал, брат Явала. Удень, коли світило сонце, Ювал був сумним, та вночі, коли світили зорі, він ставав веселим. Чому ж Ювал був веселим тільки вночі? Коли темніло і Ювал засинав, він завжди бачив дивовижні сни: наче він входить крізь райдужну браму до небесного дому, слухає гру та спів янголів, а зорі дзвенять над ними, як дзвіночки, і Ювал тихенько підспівує янголам. Та тільки-но Ювал прокидався, він забував ці пісні.
На той час люди ще не знали ні пісень, ні музичних інструментів. Тому Ювал був засмучений, що на Землі немає ані небесної музики, ані пісень. Часто він думав: «От якби я міг повсякчас марити про небеса і співати! Якби ж то не потрібно було повертатися назад, на Землю!» Якось увечері, перед тим як лягти спати, Ювал помолився своєму янголу-охоронцю: «Забери мене з цієї Землі, де мені тоскно, бо немає ні співу, ні музики!» Тоді до нього з’явився янгол-охоронець і мовив: «Ювале! Бог почув твої молитви. Він зглянувся на тебе й усіх людей. Втративши небо, в утіху ти будеш на Землі великим співцем, нестимеш людям небесну музику». З цими словами янгол вручив Ювалові золотий келих і велів випити.
Щойно Ювал пригубив небесного напою, як почув музику і спів янголів. Коли він прокинувся, то вже не забував цих пісень, як раніше. Пісні лунали в нім так, що йому хотілося співати їх наяву. Ювала потягло до людей. Він ішов від оселі до оселі, від місця до місця і співав своїх пісень. Він приходив до пастухів і співав пісні пастухів та чабанів, селянам співав пісні хлібороба; він співав також пісні про сонце, зорі та місяць, що сходить уночі. Куди б він не приходив, його пісні розвіювали будь-яке горе. Дітям він співав про те, як Бог створив світ, як співає зозулька і скаче лоша. І люди не забували його пісень, а співали їх та передавали з покоління в покоління.
