Одного разу Явал пішов у гори. Жителі тих місць сказали йому: «У горах є звірі, схожі на рогатих духів. Люди бачили, як ці звірі видиралися на скелі. Ніхто не наважується піднятися до них нагору». Явал відповів: «Я ризикну видертися на скелю і подивлюся, що це за звірі». Він віддав свого коня під нагляд одному з жителів і почав підніматись усе вище й вище в гори. Раптом він побачив на скелях сарн – диких кіз, які паслися на траві та відпочивали. Вони не боялися Явала. Коли настав вечір, усе стадо рушило в одному напрямку. Явал попрямував за сарнами, і вони привели його до великої печери в скелі, де й вляглися на землю. Явал залишився там, щоб переночувати разом із сарнами. Зранку Явал побачив, як багато сарн підходило до скелі й лизало один камінь. Явал знайшов на цьому камені сіль і поклав шматок солі до шкіряної сумки. Сарни спокійно дозволяли Явалові доїти себе. Молоко їхнє було солодким на смак. Деякі тварини так звикли до Явала, що бігли за ним, куди б він не пішов. Тоді він зманив їх з гори в долину. Час від часу він давав їм полизати трохи солі. Сарни йшли за ним до людського житла. Явал подарував їх жителям тих місць і навчив будувати з каменю загороди для сарн. Позаяк сарни ставали все більш ручними, з них вийшли свійські кози. Невдовзі жителі гір самі рушили до скель і привели собі ще сарн, бо дуже цінували їхнє молоко.
Якось Явал прокладав собі шлях крізь густий ліс. Раптом його зупинило голосне шипіння. Коли він обернувся, то побачив велику лісову кішку, яка ображала маленьку. Велику кішку Явал прогнав, а маленьку взяв на руки. Шерсть її стояла дибки. Явал погладив кішку й посадив її до своєї торби. Коли він підійшов до людського житла, куди привів колись корову, то дав тваринці молока. Тоді вона потоваришувала з Явалом і почала тертись об його ноги. Хлопчисько спробував подражнити її прутиком, та кішка скочила йому на спину й пошкрябала його. Явал всюди брав кішку з собою. Коли він зі своїм конем відпочивав у полі, вона ловила польових мишей. Одного разу Явал, перебуваючи в гостях в однієї родини, відпочивав у хижі. Коли він намірився їхати далі і покликав кішку, вона не прийшла. Він заходився шукати пропажу і знайшов її неподалік у кущах, де вона народила сімох кошенят. Явал передав усе котяче сімейство жителям хижі, і відтоді на світі з’явилися домашні коти.
Іншим разом Явал почув у лісі виття й скавуління цуценят дикого собаки. Вони вже достатньо підросли, і мати залишила їх. Явал узяв одного з них із собою і навчив його під час скачки стояти позад нього на спині коня. А коли пес звалювався звідтіля, то весело біг поруч з конем. Явал навчив його приносити кинуту палицю, а також інших штук. Уночі пес завжди спав поруч зі своїм господарем та його конем. Одного разу Явал задрімав у холодку під деревом. Його кінь випасався на лузі. Якийсь негідник підкрався до того місця й збирався поцупити прирученого коня. Пес лежав біля ніг Явала.
Несподівано він схопився і, голосно загавкавши, стрибнув на злодія і вчепився йому в ногу. Тут Явал прокинувся і зрозумів, який у нього надійний сторож. А злодієві, що накульгував після нападу пса, наказав забиратися геть.
Відтак Явал приручав собак і для інших людей. І собаки добре охороняли стада кіз та овець.
