Рабини часів Христових учили, що кривдника необхідно прощати до трьох разів, і тільки потім вдаватися до альтернативних сценаріїв. Згодом такий погляд був закріплений у Талмуді. Саме в цьому контексті євангеліст Матфей – єврей, що пише для євреїв, – записав добре знайоме нам запитання: «Тоді Петро підійшов до Нього і сказав: Господи, скільки разів прощати брату моєму, який згрішить проти мене? Чи до семи разів?» (Мф. 18:21). Якої реакції чекав апостол? Вау! Ну, ти крутий, Семене Іоновичу! Найбільші учителі закону падуть перед твоїм милосердям, що пропонує семикратне прощення замість триразового! Та ні. «Ісус говорить йому: не кажу тобі – до семи, але до сімдесяти разів по сім» (18:22). Природно, не йшлося про облік образ, поки число їх не досягне значення в 490. Суть відповіді: прощати треба завжди.
Далі ж Ісус розповів притчу (18:23-35) про те, що «Царство Небесне подібне до царя, який захотів порахуватися з рабами своїми; коли він почав рахуватися, привели до нього одного боржника, який винен був йому десять тисяч талантів». За нашими мірками це ні багато, ні мало, а близько ста мільйонів доларів! Важко уявити, як цей хтось примудрився заборгувати подібну суму, але з пісні слова не викинеш. «А оскільки він не мав чим заплатити, то господар звелів продати його, і жінку його, і дітей, і все, що він мав, і віддати». Пара тисяч доларів – максимум, що можна було б виручити з цієї операції в перерахунку на нинішні гроші. Отже йшлося не стільки про компенсацію, скільки про виховну міру, щоб інші зрозуміли.
«Тоді раб той упав і, кланяючись йому, говорив: господарю, потерпи мені, і все тобі віддам. [Уявляєте? Усе, ні шекелем менше!] Господар змилосердився над рабом тим, простив його і борг відпустив йому. Раб же той, вийшовши, зустрів одного з товаришів своїх, який був винен йому сто динаріїв». Це – пара сотень баксів. Не дрібниця, звичайно, але сума цілком «підйомна». «І, схопивши його, душив і казав: віддай мені, що винен. Тоді товариш його впав до ніг його, благав його і говорив: потерпи мені, і все віддам тобі. Але той не захотів, а повів і посадив його у в’язницю, доки не віддасть боргу. Товариші його, побачивши таке, дуже засмутилися і, прийшовши, розповіли своєму господареві все, що сталося. Тоді господар покликав його і каже: рабе лукавий! Весь той борг я простив тобі, бо ти ублагав мене. Чи не належало й тобі помилувати товариша твого, як і я помилував тебе? І, розгнівавшись, господар віддав його мучителям, доки не віддасть йому всього боргу».
А потім йде ще один вірш, що викликає в мене не просто дискомфорт, а справжній жах: «Так і Отець Мій Небесний учинить з вами, якщо кожен з вас не простить від серця свого братові своєму провини його» (18:35). Як нам імпонує ідея прощення, коли йде про прощення нас! І наскільки незручна вона, якщо йдеться про прощення нами… Господь же встановлює між цими двома проявами прощення пряму і безпосередню залежність.
Мистецтву прощати теж необхідно вчитися. А це не так просто. І з перешкод, що найчастіше зустрічається і які слід здолати на цьому шляху, – нерозуміння самої суті прощення. Вже дуже широко поширено п’ять основних помилок із цього приводу.
Помилка перша. Простити – означає сказати: «а, гаразд, нічого страшного; проїхали». Як це – нічого страшного? Віроломство, брехня, зрада, підступ, насильство – хіба це не страшно? Треба визнати: наскільки благочестивим не здавалося б з боку таке рішення, воно просто не працює. Ефект – той же, що і при ігноруванні: ти продовжуєш тягнути на собі тягар чужої провини. Ісус, прощаючи грішників, зовсім не стверджував, що гріх – це не страшно або маловажно. «Я не осуджую тебе», – казав Він. Але при цьому додавав: «Іди, і віднині більше не гріши» (Від Іоанна 8:11). Адже і Господар у притчі не сказав, що борг був незначний. Він просто узяв витрати за завданий збиток на себе. Прощення – це не «нічого страшного», а «ти мені більше ні за що не винен».
Друга помилка: прощення – це почуття. Треба почекати, поки ви відчуєте, що готові простити. Але і це – утопія. Саме по собі, без якихось зусиль з вашого боку, подібне почуття ніколи не з’явиться. Або ж ви думаєте, що в Ісуса, коли Він, спливаючи кров’ю, задихався на хресті, був настрій усіх простити? Прощення – це прийняте вольове рішення.
Помилка номер три. Простити – означає забути і більше не звертати уваги. Зовсім ні! Може так трапитися, що ви до кінця життя пам’ятатимете про завдану вам образу. Прощення не є забуття. Прощення – це пам’ять. Але пам’ять не про той біль, який спричинили вам, а про те, що зробив для вас Ісус, незважаючи на заподіяний вашим гріхом біль. Незалежно від того, чи пам’ятаємо ми про завдану нам образу, чи забули її – ми прощаємо, пам’ятаючи, що нам прощено значно більше.
Четверта помилка. Простити – означає знову почати довіряти. Важко придумати ідею наївнішу за цю. Прощають – раз і назавжди. Довіра ж відновлюється роками. Повірте, є досить людей, на яких я був злий, але простив. Але довіри моєї вони так і не заслужили. А в більшості своїй і не намагалися, і навіть не припускали, що повинні були. Але мені що з того? Я відпустив себе з цієї пастки.
Найпоширенішою, мабуть, є помилка п’ята. Для прощення необхідно, щоб кривдник усвідомив провину і попросив про прощення. Але, прощаючи, я відпускаю на волю не його, а самого себе, і це абсолютно не залежить від того, чи вибачаться в мене. Більше того – прощення взагалі не вимагає участі того, кого прощають. Просто люди схильні помилятися із цього приводу, не бачачи різниці між прощенням і примиренням.
Безумовно, примирення – це те, до чого ми повинні прагнути за першої-ліпшої нагоди. Але, заповідаючи: «Перебувайте в мирі з усіма людьми», – апостол додає: «якщо можливо і залежить від вас» (Рим. 12:18). Примирення вимагає взаємодії, а це не завжди реально. Тому Ісус дає із цього приводу цілком конкретні інструкції. Ось тут, якраз, і слід зробити три спроби (Мф. 18:15-17).
Спроба перша. У жодному разі не починайте нарікати і скаржитися всякому, хто готовий слухати! Спробуйте поговорити зі своїм кривдником наодинці. Нерідко цього буває достатньо. Людина могла образити вас за незнанням, і навіть не знати про це! Або ж виникло непорозуміння, і ви один одного просто не зрозуміли. Не уподібнюйтеся своєму кривднику. Здолайте гидливість – опануйте себе! Покажіть, що ваші з ним взаємини цінніші для вас, ніж власні почуття. Не опускайтеся до докорів і не апелюйте до абсолютних категорій на кшталт «вічно ти…» чи «ти ніколи…». Просто дайте знати, як ви сприйняли ті чи інші його слова або дії і що саме в них вас зачепило. «Якщо послухає тебе, то придбав ти брата твого» (18:15).
Але якщо це не допомогло, слід зробити наступну спробу: «Візьми з собою ще одного або двох, щоб устами двох чи трьох свідків підтвердилося кожне слово» (18:16). Спробуйте удатися до допомоги нейтральних посередників, чию думку ви обидва шануєте – служителів церкви, спільних друзів і т. п.
Лише в тому випадку, якщо і ця спроба не здобула успіху, можна посвятити в суть конфлікту інших спільних знайомих. Буквально написано: «Скажи церкві» (18:17). Але церкви в нинішньому розумінні цього слова тоді ще не існувало. Еклесією (грец.) або кагалом (євр.) звалася група людей, що збираються в одному будинку. Тобто йдеться про близьких вам людей, про безпосереднє коло спілкування. Найбільша помилка, якої ми припускаємося, шукаючи примирення, – починати саме з цього кроку, тут же усім розповідаючи про свою образу, тоді як це – останній крайній захід, за яким можливості для примирення більше немає: «Нехай він буде тобі як язичник і митар» (18:17). А з язичниками і митарями євреї просто намагалися не мати справ.
Тут, втім, доречним буде одне зауваження. Хоча Ісус каже саме про особисту образу («Якщо ж згрішить проти тебе брат твій» – 18:15), нерідко цей текст застосовують аналогічно до сфери церковної дисципліни, вважаючи його інструкцією з відлучення того, хто провинився. У цілому такий підхід прийнятний, але не варто забувати, що головна мета церковної дисципліни – не позбуватися незручних, а відновлювати порушене гріхом братське спілкування. Та і фраза «нехай він буде тобі як язичник і митар» у цьому контексті має абсолютно інше значення, бо контактів з грішниками церкві слід не уникати, а, навпаки, ділитися з ними Благою Звісткою, закликаючи до покаяння.
Але, як вже було сказано, мова в цих віршах ведеться саме про примирення, оскільки воно, коли можливе, припускає участь обох сторін. Для прощення ж цього не вимагається. Адже і Бог, прощаючи нас, послав Сина Свого в умилостивлення за наші гріхи, коли ми ще були грішниками – задовго до того, як ми це прощення прийняли і примирилися з Ним.
Буквальне значення слова «простити» в Біблії – це відпустити. У пастці непрощення перебуває не винуватець, а жертва. І, прощаючи кривдника, ми відпускаємо з цієї пастки на волю не його, а себе. Кажуть, що не прощати когось, таїти в серці своєму образу, це все одно, як усе життя пити отруту в надії, що в результаті помре та людина. Насправді усе йде ще гірше. Ви не просто самі п’єте цю отруту, але і поїте нею усіх, хто вас оточує.
Безліч шлюбів, що відбулися чи потенційних, були зруйнована через те, що один з партнерів привносив до нових стосунків гіркоту минулих образ, не намагаючись звільнитися від них. У результаті другий втікав – не від людини, до якої прагнув, а від цієї гіркоти, до якої не мав жодного стосунку, і тому був не в силах впоратися з нею. І так само безліч матерів-одиначок отруюють життя своїх дітей гіркотою образи на батьків, що їх залишили.
Від образи не врятують ні снодійне, ні йога, ні антидепресанти, ні якісь інші людські засоби. Єдиний даний нам Господом ключ, що розмикає цей капкан – це прощення. Не відкладайте, відпустіть себе на волю. Як це зробити? Спробуйте зробити наступні три кроки.
Перше. Якщо ви ще не отримали прощення в Христі, не тягніть – примиріться з Богом. Ви не можете дати іншим того, чого не маєте самі.
Друге. Моліться. Наприклад, так: «Боже, я не можу простити [ім’я]. Дай мені сил відпустити цю образу. Допоможи мені звільнитися від неї. Моя образа отруює моє життя і життя тих, хто мене оточує. Вона утримує мене від майбутнього, яке Ти підготував мені і моїй сім’ї. Сьогодні я приймаю рішення простити [ім’я], як Ти простив мене». Якщо потрібно – запишіть цю молитву у своєму щоденнику, напишіть на клаптику паперу. Якщо вам так буде легше – зробіть якийсь простий ритуал. Спаліть цей аркуш. Розвійте попіл. Спустіть його в унітаз. Не важливо, що саме ви зробите. Головне – прийміть рішення.
Крок третій. Прямо зараз згадайте когось, образу на кого ви носите у своєму серці. Не відкладаючи, прийміть рішення його простити. І якщо ви не можете цього зробити, причина тому лише одна: ви забули, якою ціною ви самі отримали прощення. «Благословляйте тих, хто проклинає вас, добро творіть тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто кривдить і гонить вас» (Мф. 5:44). І – пам’ятайте: прощення не змінить вашого минулого. Прощення змінить ваше майбутнє.
