Пастор Девид, потомствений індійський місіонер, був у замішанні. Друзі і сусіди обривали телефон, поздоровляючи його з народженням першого онука. Подія ця була, звичайно ж, радісною. Нерозуміння викликало те, що Девид вже десять років як був дідусем, радіючи життю в оточенні улюблених внучок і онучат. Але навіть друзі-християни, що добре знали Девида, поздоровляли його з народженням саме першого онука!
Уся справа була в народній традиції. Старшими дітьми Девида були дочки, і попередні онуки були дітьми дочок. Тепер же син народився в його сина, наймолодшої дитини в сім’ї. А в тих краях прийнято вважати, що онуки, народжені дочками, – не твої онуки. Там слово «видати» у виразі «видати дочку заміж» – не порожнє слово. Дочок заміж саме віддають. З цієї миті вони стають частиною іншої сім’ї, так само як і діти, ними народжені. Тільки син, народжений сином, вважається своїм онуком. «Хіба це справедливо? – засмучувався «новоявлений» дідусь. – Недобре, коли один з братів, рідних або двоюрідних, опиняється в привілейованому становищі відносно інших. Тим більше – молодший!»
Втім, що в такій ситуації нового? Чи не в подібному становищі між братами був правнук Авраама на ім’я Йосиф? У нього було десять старших братів. Але доводилися вони йому єдинокровними братами. Тобто батько в них усіх був один, Яків, але матері – різні. Шестеро були дітьми Лії, тітки і «старшої мами» Йосифа. Ще чотирьох народили служниці дружин Якова. У древньому Ізраїлі сурогатне материнство було звичайною справою. Вважалося, що дитину народжує батько. Роль матері – лише виносити дитя подібно до того, як земля виношує кинуте в неї насіння. Тому хазяйка цілком могла передоручити цю роботу іншій жінці.
Але Яків, навіть не будучи знайомий з основами генетики, виділяв свого молодшого сина, Йосифа, серед усіх інших. Ця дитина була сином Рахилі, його коханої. Тієї самої, за яку Яків батрачив у свого дядька Лавана двічі по сім років, «і вони видалися йому за кілька днів, тому що він любив її» (Буття 29:20). Саме первісток Рахилі став в очах Якова і його первістком. Йосифу діставався кращий одяг, і, наскільки ми можемо припустити, він отримав найкращу освіту можливу на той час. Судячи з покладених на нього згодом обов’язкам, він не лише умів читати і рахувати, але розбирався також в адмініструванні, бухгалтерському обліку і менеджменті.
Проте до цього було ще далеко. Поки ж серед десяти старших братів жив малюк, якому батько віддавав явну перевагу. А коли юнакові виповнилося сімнадцять, він із задоволенням став переказувати братам свої сни, які провіщали, що не лише вони, але навіть мати і батько вклоняться йому. Це стало останньою краплею, що переповнила чашу братського терпіння.
Продовження історії відоме. Брати вирішили було убити Йосифа, але потім продали його в рабство чужоземцям. Погодьтеся, це стало досить радикальною зміною в житті татового улюбленчика. З часом, втім, життя налагодилося: він зробив непогану для раба кар’єру – став домоправителем високопоставленого вельможі. Звичайно, далися взнаки його освіти і здібностей, але, значною мірою, причина була в іншому: «Був Господь з Йосифом: він був успішним у справах» (Буття 39:2). Втім, тривали ці добрі часи недовго. Саме за свою богобоязливість Йосиф потрапив у безстрокове тюремне ув’язнення. І хоча обіцянка царського сомельє замовити слівце обнадіяла в’язня, два роки ця надія залишалася марною.
У цілому пригоди Йосифа тривали цілих тринадцять років. Згодом же, коли він обійме посаду верховного правителя наймогутнішої держави у світі, Йосиф скаже своїм братам: «Ось, ви замишляли проти мене зло; але Бог перетворив це на добро, щоб зробити те, що тепер є: зберегти життя великій кількості людей» (Буття 50:15-20). Історики продовжують сперечатися про те, як звали фараона – «народного годувальника і рятівника», – при якому відбувалися ці події. Ім’я ж Йосифа, через якого було збережено життя не лише декількох сотень нащадків Якова, але і великого числа людей з інших народів, що населяли ті землі, відоме усім.
Звісно, так буває не завжди. Не кожного разу історія зберігає імена справжніх героїв. Мало хто сьогодні, завдяки геніальному фільму Стівена Спілберга, не знає, хто такий Оскар Шиндлер. А ось ім’я Іцхака Штерна згадає, мабуть, не всякий. Хоча горезвісний «Список Шиндлера» з тим же успіхом можна було б назвати «Список Штерна» або «Штерна-Шиндлера». Іцхак був сином заможного краківського економіста. Здобувши освіту у Віденській школі комерційних наук, він успішно займався імпортно-експортними операціями і вів активну громадську роботу, будучи віце-президентом Єврейського агентства в Західній Польщі.
Коли німецькі війська окупували Краків, Штерн нарівні з усіма своїми одноплемінниками опинився в сумнозвісному гетто. Але саме його порекомендували заїжджому аферистові, агенту абверу Оскару Шиндлеру – тоді ще відчайдушному опортуністові без якихось моральних принципів – як кращого бізнес-експерта в місті. Якраз Штерн і запропонував своєму новому хазяїну, подібно до єгиптян, збагатитися, використовуючи дармову рабську працю євреїв. Втім за ситуації, коли насельники гетто ділилися на працюючих і смертників, поневолення означало порятунок.
Саме Штерн став виготовляти фальшиві документи, надаючи жителям гетто робочі спеціальності. Усі – від домогосподарок до рабинів – ставали слюсарями, токарями, операторами печей, емалювальниками та іншими цінними працівниками. Коли ж прийшов наказ ліквідувати краківський концтабір, відправивши в’язнів на знищення в Освенцім, саме Штерн організував евакуацію заводу і тисячі його працівників у Моравію.
Я не применшую заслуг самого Шиндлера, який розтратив на порятунок євреїв увесь свій зароблений на них же капітал. Але саме Штерн створив не лише імперію Шиндлера, але і самого Шиндлера – палкого гуманіста і одного з найбільш відомих захисників знедолених. Сам Шиндлер згодом (у 1956 році) писав про Штерна: «Його високі етичні цінності, його безстрашна готовність допомогти, його жертовні зусилля для його братів у поєднанні із скромністю у власному житті неодноразово викликали моє захоплення і повагу. Пан Ісаак Штерн був важливою складовою тих умов, завдяки яким мої зусилля із порятунку були успішними».
Чи були ненависть братів, продаж у рабство, безпідставні звинувачення і наступне тюремне ув’язнення благом для батьківського улюбленчика Йосифа? Чи була рабська праця на безпринципного ділка-нациста благом для процвітаючого економіста Штерна? Чи подобалася їм така доля?.. Але Бог зло, що випало на їх долю, перетворив на добро. Знегоди, як правило, сприймаються як невдалий збіг обставин. Лише з часом нам може відкритися їх справжня мета.
