- «Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме щоденно свого хреста, та й за Мною йде». Луки 9:23
- «І хто не візьме свого хреста, і не піде за Мною слідом, той Мене недостойний». Матвія 10:38
Христос помер, щоб набути Собі супутників по дорозі до Голгофи. Голгофа – це назва гори, на якій Він був розіп’ятий. Він знав, що дорога Його життя насамкінець приведе Його саме сюди. Він, фактично, «постановив» піти туди (Луки 9:51). Ніщо не могло зашкодити Його місії зазнати смерті. Він знав, де і коли це мало статися. Коли хтось застерігав Його на дорозі до Єрусалиму, що Йому загрожує небезпека від царя Ірода, Він посміхався при думці, що Ірод міг зашкодити Божому плану. «Ідіть і скажіть тому лисові: Ось демонів Я виганяю, і чиню вздоровлення, сьогодні та взавтра, а третього дня закінчу» (Луки 13:32). Все відбувалось за планом. І коли нарешті настав кінець, коли натовп схопив Його в ніч, напередодні Його смерті, Він сказав їм: «Це ж сталось усе, щоб збулися писання пророків» (Матвія 26:56).
У певному значенні дорога до Голгофи – це місце, де кожен з нас зустрічається з Ісусом. Правда, що Він вже пройшов цей шлях, і помер, і воскрес, і тепер царює на небесах аж до Свого другого приходу. Але коли Христос сьогодні зустрічається з людиною, це завжди стається по дорозі на Голгофу – по дорозі до хреста. Кожного разу, зустрічаючи когось на цій дорозі, Він каже: «Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме щоденно свого хреста, та й за Мною йде» (Луки 9:23). Коли Христос пішов на хрест, Його метою було покликати за Собою великий натовп віруючих.
Причина цього – не в тому, що Ісус сьогодні знову повинен помирати, а що вмирати повинні ми. Коли Він запрошує нас взяти свого хреста, Він має на увазі, прийти і померти. Хрест був місцем жахливих знущань. У часи Христа носити хрестик, як прикрасу на ланцюжку, – було чимось неймовірним. Це було рівноцінно тому, що носити на ланцюжку мініатюру електричного стільця чи мотузки для повішення. Його слова, напевно, мали приголомшливий ефект: «І хто не візьме свого хреста, і не піде за Мною слідом, той Мене недостойний» (Матвія 10:38).
Ці слова і сьогодні мають витверезливий ефект. Вони, щонайменше, означають, що коли я слідую за Ісусом, як моїм Спасителем і Господом, моє старе незалежне, самозакохане «я» має бути розіп’ятим. Я кожного дня повинен рахувати себе мертвим для гріха і живим для Бога. Такою є дорога життя: «Вважайте себе за мертвих для гріха й за живих для Бога в Христі Ісусі» (Римлян 6:11).
Але товариство по дорозі на Голгофу значить значно більше. Воно означає, що Ісус помер, щоб ми були готові витримати Його наругу. «Ісус … постраждав поза брамою. Тож виходьмо до Нього поза табір, і наругу Його понесімо» (Євреїв 13:12-13). І не тільки наругу. Якщо потрібно, то й смерть мученика. Біблія змальовує декого з Христових послідовників в такий спосіб: «І вони його [диявола] перемогли кров’ю Агнця та словом свого засвідчення, і не полюбили життя свого навіть до смерти!» (Об’явлення 12:11). Отже, Агнець Божий пролив за нас Свою кров, щоб ми могли перемогти диявола, повіривши в Його кров і через пролиття власної. Ісус кличе нас на дорогу до Голгофи. Ця дорога – це важке, але прекрасне життя. Приходьте.
