Образи та зміст Книги Об’явлення
Тлумачити Книгу Об’явлення, або Одкровення, – заняття ризиковане. Блаженний Ієронім казав, що в ній стільки ж таємниць, скільки слів, і до цього дня багато проповідників у побожному трепеті намагаються за можливості не мати з нею справи.
Саме Об’явлення (грецькою – «апокаліпсис») рання Церква найдовше не наважувалася включити в число текстів, які мала за Боже слово і з яких уклала згодом канон Нового Завіту. А Мартін Лютер хотів вилучити її з канону, вважаючи, що ця новозавітна книга нічого не відкриває. Інші ж завжди готові прискіпливо розшифровувати значення кожного з її образів, складаючи план-графік або навіть сценарій, відповідно до якого Бог, мовляв, зобов’язаний буде здійснити «кінець світу».
«Іван побачив багато химерних чудовиськ, але жодне з них не було таке чудернацьке чи жахливе, як дехто з його тлумачів», – писав Честертон. Що тільки не привиділось людям у Книзі Об’явлення! Хтось в описах навали сарани бачив гелікоптерні атаки, а в зірці Полин – Чорнобильську катастрофу («чорнобиль» – українська назва полину). У сталінські роки існувала думка, що «батько народів» – «інший звір», який змушує всіх поклонятися зображенню Леніна – звіра, «в якого була її рана смертельна» (мався на увазі замах Фаїни Каплан на «вождя світового пролетаріату»). У будь-яку епоху віруючі сприймали те, що відбувалося з ними, як події Апокаліпсису. Схоже, Об’явлення не описує події якогось конкретного часу, але дає образи, що відбивають певну позачасову реальність. Тому будь-яке покоління бачить у ній те, що стосується саме його.
Коротенько зміст Книги Об’явлення можна звести до трьох пунктів:
- Усе – погано.
- Усе буде ще гірше.
- Ми перемогли.
Вавилон уже впав. Ми вже – громадяни Небесного Єрусалима. Але, оскільки ми продовжуємо жити на території вже полеглого Вавилона, нас підстерігають два роди небезпек. Перша загроза – це гоніння. Вавилон намагається підпорядкувати нас, змусити забути наше справжнє громадянство. Друга небезпека – спокуси. Вавилон старається заманити нас, пропонуючи все, що може. І через видіння, дані Іванові, Ісус закликає нас: «Пам’ятайте: перемога вже здобута! Будьте вірні й непохитні».
Однак не слід випускати з уваги, що Іван бачить небачене й озвучує невимовне. Недарма ключовими словами книги служать «як», «ніби», «подібно». Наприклад, апостол пише: «почув за собою голос гучний, немов сурми» (1:10). Й одразу – «голос Його, немов шум великої води» (1:15). Чому тайновидець удається до двох різних порівнянь? Відповідь очевидна: жодне з них не описує почуте ним повною мірою.
Іван вирішує складне завдання – передати словами явлені йому зорові образи. «Блаженний, хто читає, і ті, хто слухають слова пророцтва», – пише він (1:3). Але насмілюся припустити, що серед нас, жертв загальної грамотності й тотального раціоналізму, той, хто слухає, блаженніший за того, хто читає. Бо маючи справу з друкованим текстом, ми в першу чергу намагаємося не уявити описане, а розшифрувати значення слів, які використовуються для опису. Але спробуйте якось прослухати Книгу Об’явлення в аудіозаписі, та ще й таким чином, як слухали її сучасники Івана – від початку до кінця, без поділу на розділи. Перевірте – вона відкриється вам абсолютно по-новому!..
У будь-якому разі, думок щодо змісту Книги Об’явлення безліч, і суперечок вона породила чимало. Книга, яку було дано, щоб підбадьорити Церкву перед обличчям гонінь і спокус, нерідко стає причиною чвар. У точці зору, що викладається тут, нема нічого нового, і тому, сподіваюся, масла у вогонь вона не додасть. Я поважаю помилки тих, чия думка не збігається з моєю, і найбільше, про що прошу – про в міру шанобливе ставлення до моїх помилок також. Чому особливо вчить Об’явлення, так це богословському смиренню. Ми маємо пам’ятати, що в перше пришестя Христа найкращі богослови того часу помилилися щодо того, як це має статися. Тому небезпідставно було б припустити, що й наші уявлення про Його друге пришестя можуть виявитися, м’яко кажучи, не зовсім точними.
Структура
Книги Об’явлення більш-менш зрозуміла. За посланнями до семи Церков ідуть три цикли по сім явищ: сім печаток, сім труб, сім чаш. Але про що йдеться? – Ось питання. Описується або двадцять одна послідовна подія, або по сім аспектів трьох подій, або ж двадцять один раз говориться про одне й те ж саме, але кожного разу інакше? Скільки разів настає суд Божий: тричі, сім разів або двадцять один раз?
А якщо видіння зображаються в хронологічному порядку, то скільки разів, скажімо, з’являються ангели з чашами – один або три (15:1,6,7)?
Насмілюся припустити, що форму Книги Об’явлення найкращим чином характеризує поняття «прогресивний паралелізм». Це коли та ж сама річ повторюється кілька разів, але з кожним повторенням розкривається все більше й більше аспектів описуваного або зростає інтенсивність опису. Якщо вже ми маємо справу з видіннями, то за формою сприйняття з усіх мистецтв до них найближчим є кіно. Чудовий приклад прогресивного паралелізму – фільм «Титанік» Джона Джонсона, випущений 2012 року – до сторіччя катастрофи. Взагалі катастрофі «Титаніка» присвячено багато гарних фільмів, і кожен із них гарний по-своєму. Але якщо мелодрама з Вінслет і Ді Капріо – єдине, що ви дивилися, ви просто не бачили жодного з них. Так ось, ювілейний фільм складається з чотирьох серій, що описують ті ж самі події ночі з 14-го на 15 квітня 1912 року. При цьому в першій серії вони розгортаються в контексті взаємин пасажирів першого й другого класів. У другій – пасажирів другого й третього класів. Герої третьої – члени екіпажу й команди. У заключній серії історії всіх персонажів переплітаються воєдино фіналом трагедії.
Треба пам’ятати, що Книга Об’явлення написана була в першу чергу не для експертів-богословів чи умільців розгадувати потаємні знаки. Її призначення – не зашифровувати, а відкривати те, що було таким необхідним переслідуваній Церкві на рубежі І та II століть. І, насмілюся припустити, таємниця була потрібна їй менше за все. Церква потребувала підбадьорення та надії. У них вона має потребу й сьогодні. І Господь посилає їй цю вість через видіння, відкриті Іванові «в дусі».
Через тричі семикратні образи бід Господь нагадує, що:
- Пануючі в світі страждання – наслідок гріха;
- Бог постійно тримає все під контролем;
- Гріх приречений. Трисвятий не терпітиме його. Справедлива відплата невідворотна.
Драматизм розповіді зростає в повній відповідності до принципів прогресивного паралелізму. У першому циклі (сім печаток) стражданням піддається чверть творіння (6:8). У другому (сім труб) – третина творіння (8:7-12). У третьому (сім чаш) біди спіткають весь світ (16:1-21). Причому в кожному циклі перед сьомою, фінальною, дією звучить інтерлюдія. Темою першої з них (7:1-17) є безпека святих; другої (10:1-11:14) – свідчення святих; третьої (16:5) – пильність святих.
