- «Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха. Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать». Євреїв 4:15-16
Христос став нашим Священиком, принісши в жертву Самого Себе на хресті (Євреїв 9:26). Він наш посередник між Богом і нами. Його послух і Його страждання були настільки досконалими, що Бог від Нього не відвернувся. А тому, якщо ми приходимо до Бога через Нього, Бог не відвернеться і від нас.
Але є дещо навіть краще. Протягом свого тридцятирічного шляху до хреста, Христос переносив спокусу, так само як спокушується кожна інша людина. Так, Він ніколи не грішив. Але мудрі люди підкреслюють, що це означає, що Його спокуси були значно сильнішими, ніж наші, і аж ніяк не слабшими. Якщо людина піддається спокусі, то це стається не під час її найповнішого і найдовшого штурму. Ми здаємось ще тоді, коли натиск тільки наростає. А Ісус ніколи їй не поступався. А, отже, переживав весь тиск спокуси аж до кінця, і ніколи не згинався під нею. Він розуміє, що значить бути спокушуваним на повну силу.
Життя повне спокус, яке завершилось видовищними знущаннями і залишенням, дало Ісусові таку здатність співчувати людям, які терплять спокуси і страждання, яка немає собі рівних. Ніхто не страждав більше за Нього. Ніхто не терпів більших знущань. Ніхто не заслуговував цього менше, ніж Він, і не мав більшого права оборонятися. Апостол Петро сказав: «Не вчинив Він гріха, і не знайшлося в устах Його підступу! Коли був лихословлений, Він не лихословив взаємно, а коли Він страждав, не погрожував, але передав Тому, Хто судить справедливо» (1 Петра 2:22-23).
Тому Біблія каже, що Він здатний «співчувати слабостям нашим» (Євреїв 4:15). І це дивовижно. Воскреслий Син Божий на небі по правицю Отця, маючи всю владу над всесвітом, відчуває те, що відчуваємо ми, коли ми приходимо до Нього зі своїм болем чи смутком, або приходимо стривожені обітницями гріховного задоволення.
Що це змінює? Біблія відповідає, роблячи поєднання між співчуттям Ісуса і нашою впевненістю у молитві. Сказано, що оскільки Він здатний «співчувати слабостям нашим… [значить ми повинні] приступати з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать» (Євреїв 4:15-16).
Очевидно тут криється наступна думка: скоріш за все ми почуваємось у присутності Бога небажаними, коли приходимо з боротьбою. Ми відчуваємо чистоту і досконалість Бога настільки гостро, що все, що нас оточує, здається в Його присутності нічого не вартим. Але тоді ми згадуємо, що Ісус здатний «співчувати». Він відчуває за нас, а не проти нас. Ця впевненість у Христовому співчутті дає нам сміливість приходити до Нього. Він знає наш плач. Він пізнав смак нашої боротьби. Він пропонує нам приходити із впевненістю, коли ми відчуваємо потребу.
