“І виростив Бог рицинового куща, і він вигнався понад Йону, щоб бути тінню над його головою, щоб урятувати його від його досади. І втішився Йона від цього рицинового куща великою радістю” (Йон. 4:6).
До чого ж винахідлива любов Божа! Господь хоче “урятувати Йону від досади” і одночасно подає йому цікавий і повчальний урок. Як це не схоже на наше людське серце, на наше виховання! Ми в подібному випадку прочитали б нотацію, засипали б винного лавиною докорів і настанов, підкреслили б, наскільки він винен, і показали б, що ми ним незадоволені. Бог чинить абсолютно інакше. Перш за все, Він хоче звільнити Йону від незадоволення і знаходить спосіб це зробити. Небесний Учитель знає: коли людське серце озлоблене, коли в ньому, наче у вулкані, кипить гнів, образа, роздратування і гіркота, тоді важко чому-небудь навчити таку людину, важко вкласти в неї щось гарне і добре.
Спробуйте образити когось із своїх ближніх у той час, коли він настроєний проти вас, починайте його повчати, читайте для нього найкращі проповіді, доводьте його неправоту. Ви вважаєте, що ваші слова досягнуть його серця? – Ні в якому разі! Всі ваші слова будуть марними. Те саме відбудеться, коли ваша дитина ображена вами і роздратована. Переконати її, навчити чомусь у той момент ви не зможете, тому що серце її буде закритим для ваших слів. А багато хто дивується, чому діти абсолютно глухі до голосу батьків, які їх виховують. Такі діти тримають своє серце на замку, і через це, навіть якщо вони і не сперечаються з вами, вони не сприймають ваших добрих порад і повчань.
Писання говорить: “Розлючений брат протиставиться більше за місто твердинне, а сварки, – немов засуви замку” (Пр. 18:19). Ображене і озлоблене серце неприступне для напучувань, для щирої розмови. Людина, з якою ви у сварці, замикає своє серце міцним замком, і воно стає недосяжним для ваших прохань і повчань. Озлоблене серце братів Йосипа було черстве до його благань, прохань і сліз. І це не тільки в них, але скрізь, де є гнів і роздратування. Бог краще, ніж будь-хто інший, знає це жорстоке, мстиве і злопам’ятне людське серце. Він знає, як можна вилікувати його. Тому в першу чергу Він хоче звільнити Йону від гніву і роздратування, виростивши дерево біля самісінького намету Йони.
О, коли б ми навчились цьому в нашого Господа! Коли б зуміли звільнити від гніву і озлоблення тих, кого ми свого часу образили і чиє серце закрите від нас на залізний замок! Тоді наш успіх був би забезпечений, тоді люди прислухалися б до кожного нашого слова, тоді вони були б цілком щирими із нами, а їхні серця були б відкритими для нас. Та, на жаль, для нас це занадто важко, а іноді і взагалі неможливо. Адже набагато простіше завдати прикрощів людині, ніж звільнити її від них і знову здобути прихильність цієї людини. Часто і навіть дуже часто брат, який образив свого ближнього, потім шкодує про це, мучиться в душі, прагне знову прихилити до себе серце того, кого він образив, але надто нелегко знайти дорогу до серця ображеного і озлобленого.
Що ж у даному випадку чинить Бог? Вийшовши з міста і опинившись під спекотливим промінням південного сонця, Йона зробив собі намет із зелених гілок, щоб сховатися від спеки, щоб під тінню зелені прихилити свою голову і забути невеселі думки. Але намет, зроблений власноручно, не міг надійно захистити Йону, сонце все одно досягало його. Листя в’яло і опадало, сонце немилосердно палило. Бог, побачивши його потребу, приходить на допомогу: “І виростив Бог рицинового куща, і він вигнався понад Йону, щоб бути тінню над його головою…” Як ніжно Він турбується про нас! Наскільки чутливе Боже серце! Він хоче звільнити нас від наших тривог, від всіх неприємностей і незручностей, які зустрічаються в нашому житті.
Йону Він захистив від спекотного сонця, тих, хто проживає в північних краях, Він захищає від холоду, бідному Він посилає притулок і одяг, а голодних годує хлібом. Немає такої людини, про яку не турбувався б Бог. Щодня ми відчуваємо Його опіку над собою. Із тексту Письма ми бачимо, що Бог хотів зробити приємне для Йони, пом’якшити його серце і прихилити до Себе. Слава і подяка Господу! Він завжди з ніжністю матері турбується про нас. Він піклується про маленьких пташок, годує і гріє їх. Він одягає в найдорожчі шати польові ромашки, незабудки й інші квіти. Тим більше Він піклується про людину. Йому далеко не байдужі наші проблеми, наші турботи, всі наші насущні потреби. Він дбає про Ніневію, Він дбає про мене і тебе. Це велике щастя для нас.
Але Той, Хто так піклується навіть про ту людину, яка не заслуговує Його уваги, має право сподіватися на щирість і послух, на взаємність і вдячність. Коли б ми робили добро тим, кого ми у свій час образили, наша турбота про них, наше добре ставлення до них пом’якшили б їхні вражені серця. Побачивши нашу любов і прихильність, вони б відповіли нам взаємністю Ніщо так не торкається серця, ніщо так не впливає на нього, як безкорисна турбота і щира любов. Людині, яка нас любить, ми готові вибачити всі завдані нам образи. Любов, виявлена на ділі, здатна повернути втрачену прихильність, повернути довіру, покласти край роздратуванню і гніву. У даному випадку Йона даремно розгнівався на Бога, але Бог не хоче такого безпідставного гніву, і, щоб звільнити Йону від гніву, виростив чудове дерево, яке дало тінь над головою Йони, тобто зробив добро ображеному Йоні.
“І втішився Йона від цього рицинового куща великою радістю”. Бог знав, чим найкраще втішити стривожене серце Йони. У Своїй любові Він постійно піклується про те, чим би втішити серця дітей Своїх! У цьому питанні, як і в інших, Він просто незбагненний. Наскільки різноманітні засоби і способи, якими повний любові Бог втішає Своїх дітей, що живуть на землі! Коли Яків втікав від розгніваного Ісава, Бог втішив його в сні, пообіцявши Своє благословення. Коли Агар заблукала в пустелі і помирала від спраги сама, а також її дитина, Бог втішив її, відкривши джерело води. Коли бідній вдові в Сарепті погрожували тим, що продадуть у неволю обох її синів, Бог потішив її, примноживши оливу і подавши їй необхідні кошти. Наїнську вдову Він втішив, воскресивши її сина. Можна було навести ще багато прикладів, як Бог серед смутку посилає радість, але всіх випадків виявлення Божої любові і турботи не перерахувати. Навіть під час хвороби або при розлуці Бог знає, як втішити нас.
Насправді, Бог – єдине джерело радості. І чим ближче ми до Нього, тим повніша і глибша наша радість і наше щастя. “І втішився Йона від цього рицинового куща великою радістю…” Якою ж великою буде наша радість, коли ми, закінчивши свою життєву подорож, прийдемо в райські оселі, де красується дерево життя, де тече чиста ріка води життя, а на обох берегах її – чудові дерева, що дають свій плід щомісяця, а листя яких призначені для зцілення (Об. 22:1-2). “І Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре, і не буде вже смерті – ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде, бо перше минулося!” (Об. 21:4). Радість Йони, наша радість – все це лише слабка тінь тієї радості, яку Бог подарує нам на небесах. Хай це підбадьорить моїх братів і сестер, які часто бувають ображеними і засмученими, на чию долю припав особливо важкий хрест, і шлях котрих часто зрошується слізьми.
Яку ж науку ми можемо одержати, виходячи з цього вірша? Ми повинні навчитися поводитись так, як повівся в даному випадку Бог: ми повинні нести радість засмученим серцям. Можливо, це буде нелегко, можливо, це серце буде закритим для вас, але й тоді робіть добро всім, а особливо тим, кого ви образили, хто гнівається і ображається на вас. Не відмежовуйтесь ні від жодної засмученої душі. Справедлива її образа чи ні – немає значення: засвітіть промінь надії в душі такої людини, зігрійте її, розтопіть лід відчуженості і ворожнечі, зробіть їй добро.
