“І ніневітяни ввірували в Бога, і оголосили піст, і позодягали верети, від найбільшого з них аж до найменшого. І дійшло це слово до царя Ніневїі, і він устав зо свого трону, і скинув плаща свого з себе, і покрився веретою, та й сів на попелі. І він звелів кликнути й сказати в Ніневїі з наказу царя та його вельмож, говорячи: “Нехай не покуштують нічого ані людина, ані худоба, худоба велика чи худоба дрібна, нехай вони не пасуться, і нехай не п’ють води! І нехай покриваються веретами та людина й та худоба, і нехай сильно кличуть до Бога, і нехай кожен зверне з своєї дороги та від насильства, що в їхніх руках” (Йон. 3:5-8).
Коли ми не бажаємо кликати до покаяння людей або свідчити їм про Христа, Спасителя світу, ми виправдовуємось тим, що вони, мовляв, все одно не приймуть нашого свідчення і не повірять Слову Божому. І чим більш грішна людина, тим менше в нас бажання проповідувати їй. Ми, так само як і Йона, любимо викривати і наставляти своїх братів і сестер, але хто готовий іти в Ніневію? Хто готовий рятувати грішників, чаша беззаконня яких майже наповнилась? Але Бог – не людина, Він дивиться на все по-іншому.
Для чого Господь Ісус приходив на землю? У Мт. 18:11 написано: “Син бо Людський прийшов, щоб спасти загинуле”. Заради одного Закхея Він проходив через Єрихон, місто прокляття, у той час, коли про самого Закхея ходила недобра слава серед його співгромадян. Щоб врятувати самарянку, жінку сумнівної репутації, Господь Ісус прийшов у далекий Сихар, неймовірно стомився, але жінку все-таки врятував (Ів. 4:5-30). Юдеї називали Його “другом митників та грішників”, але Він став Спасителем грішників. Це серйозний урок для проповідників, які готові працювати серед «невеликих» грішників, але тримаються осторонь від тих, хто скотився на самісіньке дно. Бог не хоче смерті будь-якого грішника, а в Ніневії було багато цих грішників, великих грішників! Саме через це Бог і послав Йону проповідувати в Ніневії, а не в якомусь іншому місті, де люди були більш-менш богобійними і справедливими.
Де більша темрява, там більш потрібно світло. Де важча хвороба, там більш потрібен лікар, а де більше грішників, там більш потрібен Спаситель, там потрібні і пророки, і проповідники, здатні приводити грішників до спасіння. І коли ми відчуваємо свою безпорадність, розгублюємося, коли бачимо велику кількість грішників, боїмося стати проповідниками великого міста, злочини мешканців якого піднімаються до Бога, згадаймо проповідь Йони. Вона не була зразком ораторського мистецтва і не несла в собі наукової аргументації. Це було чисте Слово Боже – просте, дохідливе, зрозуміле, конкретне. І це слово Боже зробило більше, ніж безліч піднесених промов уславлених ораторів.
Що може зрівнятися зі Словом Божим? “Бо Боже Слово живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного, – проходить воно аж до поділу душі й духа… і спосібне судити думки та наміри серця” (Євр. 4:12). Хто міг би передбачити, що слово, сказане Богом через Йону, виявиться настільки ефективним і за кілька днів підкорить величезне місто? Кому спало б на думку, що проповідь Йони, як обосічний меч, швидко досягне “до поділу душі і духа” ніневітян? Однак це сталося. Неможливе людям – можливе Богу. Напевне, на початку проповіді Йони мешканці Ніневії противились слову Божому, гнівалися на проповідника, заперечували і протестували проти небесного присуду.
Засліплений невір’ям розум приводив різноманітні докази й аргументи, намагаючись довести неправомірність і неспроможність правосуддя Всевишнього. Але “як дощ чи то сніг сходить з неба й туди не вертається, аж поки землі не напоїть і родючою вчинить її, і насіння дає сівачеві, а хліб – їдцеві, – так буде і Слово Моє, що виходить із уст Моїх: порожнім до Мене воно не вертається, але зробить, що Я пожадав, і буде мати поводження в тому, на що Я його посилав!” (Іс. 55:10-11). І це слово виконало свою роботу – покорило серця ніневітян. Повірили ніневітяни Богові!
Зауважте, повірили не Йоні (він був лише вустами Господа), але повірили Богу. Слово Боже пробудило заснулу совість ніневітян. Пробуджена совість – це голос людського духу, який все голосніше й голосніше кричав: «Душе, ти помиляєшся! Душе, ти вся вкрита беззаконням і, коли не покаєшся, неодмінно загинеш. Божественний присуд справедливий і цілком заслужений тобою. Покайся! Благай у Бога прощення! А інакше вічна кара чекає на тебе!» Кому з віруючих не знайома ця боротьба душі та духу? Хто не відчував подібних сумнівів, перш ніж навернутися до Господа?
“І ніневітяни ввірували в Бога, і оголосили піст”. Коли людина не вірить Богу, вона живе, як ніневітяни, вкрай гріховним і аморальним життям. Її життєва дорога наповнена насильством, неправдою, ворожнечею, егоїзмом, заздрістю, вона непримиренна і жорстока. Невіруюча людина вважає зло добром, а добро – злом; її мислення спотворене, вся її ідеологія обертається навколо власного шлунка і комфорту; всі її дії прораховані наперед і спричиняються тільки заздрістю. Коли ж вона повірить Богу, пелена засліплення спадає з її очей, і все минуле життя вона бачить непристойним, порожнім і непотрібним. Людина сама вражається своєму минулому, вона визнає свої гріхи і кається.
Так сталося і з ніневітянами, так стається з кожним, хто навертається до Господа. Коли ніневітяни повірили Богові, вони зодягнулись у верета. До свого навернення вони одягалися в модний, багатий одяг. Це властиво всім ненаверненим людям. Напевне, ніщо інше їх так не полонить, як мода. Які тільки фасони і моделі не винаходять законодавці мод! Недарма кажуть, що «сатана плаче, що моди не настачить». Ніневітяни були схожими на сучасних людей – аморальні і розпущені; можна бути певними, що сережки, браслети, каблучки, золоті шати і інші прикраси доповнювали їхнє вбрання. Помпезність, розкіш, багатство на кожному кроці упадала в очі. Купці і вельможі Ніневії змагались між собою своїм дорогоцінним вбранням та високими посадами. Коли ж Слово Боже досягло цих пихатих і гордих ніневітян, коли вони побачили себе гинучими грішниками, то всі – від малого до великого – впокорились перед Богом.
На знак покори кожен мешканець великого міста зняв з себе свій дорогий одяг і одягнув верета, тобто простий одяг з грубої козячої вовни, яку, як правило, одягали на знак жалоби. Багато хто розривав свій одяг, а голову посипав попелом. Деякі падали на коліна, піднімали руки до неба і молились за прощення. Торгівля припинилась, ремісники покинули роботу і галасливою юрбою блукали містом, закликаючи співгромадян з постом і молитвою волати до Бога. Їхні обличчя були блідими і схвильованими. Багато хто з людей голосно молився і плакав. Жінки, які звикли до розкошів і насолод, забувши про своє високе становище і одягнувшись у верета, заламували руки і вигукували: «Боже! Прости нам!» Пригнічені і присоромлені старійшини і вельможі ходили, низько опустивши голови, і важко зітхали. Шум і сум’яття все збільшувалось. Плач і ридання ставали все голоснішими і частішими, місто наповнилось жалобою й плачем.
Ніщо не може так змінити внутрішнє і зовнішнє життя людини, як віра в Бога. Повіривши Богу, мільйони людей впокорились перед Ним, покаялись і стали новими, невпізнанними. Куди й поділась їхня гордовитість, пихатість, брутальність, нетерпимість! Повіривши Богу, люди з презирством почали дивитись на крикливу моду, якою й самі захоплювались до свого навернення. Людина, у серці якої живе Христос, не буде захоплюватись дорогим одягом, різноманітними прикрасами, їй буде огидним усе, що викликає “пожадливість тілесну, пожадливість очам, і пиху життєву”. Її одяг простий і скромний, її життя врівноважене і чисте, її діяльність повна милосердя і добрих діл. І коли зовнішній вигляд людини не свідчить про те, що це – християнин, то можна не сумніватись, що і в середині не все гаразд, що віра не зробила її новим творінням.
Даремно деякі люди намагаються виправдати себе, посилаючись на виховання, на те, що з ними ніхто ніколи не говорив про зовнішній вигляд. Ніневітяни також були виховані в дусі повної розпусти, але коли вони повірили слову Божому, змінилося не лише їхнє життя, але й зовнішність. І хто примушував їх зняти своє дороге і вишукане вбрання? Хто примушував їх одягатися у верета? Йона нічого не говорив їм про це, однак вони зрозуміли, що їхній одяг непристойний, що їхнє вбрання не свідчить про покаяння. І це зрозуміло. Справа в тому, що до покаяння приводить Дух Святий. Він навчає, який одяг пристойний, а який ні, чим віруюча людина повинна прикрашати себе, а від чого їй необхідно відмовитись, як їй потрібно поводитись і чого потрібно остерігатись. І коли Дух Святий не навчить і не наставить, то всі людські зусилля будуть марними. Тому не дивно, що дуже часто ми так багато говоримо людям про скромність і пристойність, але наші слова їх аніскільки не торкаються. “А людина тілесна не приймає речей, що від Божого Духа, бо їй це глупота, і вона зрозуміти їх не може, бо вони розуміються тільки духовно” (1Кор. 2:14).
Повіривши Богу, ніневітяни не тільки змінили свій одяг на верета, але й оголосили піст. Де немає віри в Бога, там немає посту. Піст – це свідчення про наше впокорення перед Богом. Душевні християни, тобто ті, які не мають Духа Божого, також «постяться», але це не є справжнім постом, це лише зміна їжі м’ясної на рослинну. Нехай би ці номінальні християни навчилися постити в ніневітян!
Піст – це повне утримання від їжі і води. Але це ще не все. Древні ізраїльтяни також іноді відмовлялись від їжі і води, вважаючи це постом. Але Бог говорить так: “Тож на сварку та заколот постите ви, та щоб кулаком бити нахабно… Тепер ви не постите так, щоб ваш голос почутий був на височині! Хіба ж оце піст, що Я вибрав його, – той день, коли морить людина душу свою, свою голову гне, як та очеретина, і стелить верету та попіл? Чи ж оце називаєш ти постом та днем уподоби для Господа? Чи ж ось це не той піст, що Я вибрав його: розв’язати кайдани безбожности, пута ярма розв’язати й пустити на волю утиснених, і всяке ярмо розірвати? Чи ж не це, – щоб вламати голодному хліба свого, а вбогих бурлаків до дому впровадити? Що як побачиш нагого, – щоб вкрити його, і не сховатися від свого рідного? Засяє тоді, мов досвітня зоря, твоє світло, і хутко шкірою рана твоя заросте, і твоя справедливість ходитиме перед тобою, а слава Господня сторожею задньою! Тоді кликати будеш – і Господь відповість, будеш кликати – і Він скаже: Ось Я! Якщо віддалиш з-поміж себе ярмо, не будеш підносити пальця й казати лихого, і будеш давати голодному хліб свій, і знедолену душу наситиш, – тоді то засвітить у темряві світло твоє, і твоя темрява ніби як полудень стане…” (Іс. 58:4-10).
Ні Ісайя, ні Йона або хтось інший не говорив ніневітянам усіх цих правил посту, однак вони вчинили саме так. Результатом такого покаяння, посту й молитви було повне прощення Боже – “милосердя бо ставиться вище за суд”. Коли і ми будемо постити таким чином, Бог відкриє нам щедрі потоки Своїх благословень. На жаль, багато хто взагалі недооцінює силу і значення посту, уникають його, нехтують ним. Інші постять, не учинивши гідного плоду каяття: під час посту можуть говорити образливі слова своїм ближнім, не розривають ланцюгів неправди, не роблять діл благочестя, а, можливо, навіть не моляться. Даремно такі люди мучать себе голодом, даремно називають своє утримання від їжі постом, даремно нарікають на Бога: “Чому ми постимо, а Ти не бачиш? Впокорюємо душі свої, а Ти не знаєш?”
Повіривши Богу, ніневітяни почали голосно кликати до Нього. Молитва – це ті «руки», які піднімають нашу потребу і прохання до престолу Всевишнього. А піст – це той важіль, який набагато збільшує силу молитви. Не варто відмовлятись від їжі, коли немає сильної молитви до Бога. Піст і молитва – невід’ємні. Перестаєш молитись – закінчуй піст. І коли для справжньої дитини Божої природно “безперестанку молитись” (1Сол. 5:17), то під час посту ця необхідність виявляється ще більше.
Зверніть увагу, що ніневітяни “від великого аж до малого” постились і голосно кликали до Бога. Дорослі і діти, цар разом з усім народом, навіть худоба – всі постили і кликали до Бога. Коли б усі царі і народи, яким загрожує небезпека знищення, так постили і молились Богу, як ніневітяни, то нещастя і біда не торкнулись би їх. Коли б усі жителі міст, зруйнованих війною або стихіями, так покаялись і молились, як ніневітяни, Бог зберіг би їх від загибелі. Коли б сім’ї, де немає миру, часто перебували в пості й молитві, там смуток дав би місце радості.
Але я не знаю, чи зустрічали ви хоча б одну сім’ю, де в пості брали б участь усі її члени, у тому числі і маленькі діти? І чи багато в нас таких сімей, в яких би всі, від малого до великого, щиро кликали до Бога? Багато християн вважає, що молитись можуть тільки дорослі, і навіть не намагаються призвичаїти до молитви маленьких дітей. Тому й не дивно, що такі діти, ставши дорослими, не вміють і не хочуть молитись. Дитина, навчена з дитинства молитись, не перестане молитись аж до смерті. Піст і молитва не тільки приносять багато благословень, але зміцнюють віру людини, відкривають їй силу «руки Господньої» і чудеса Його любові.
Можна легко відрізнити ті сім’ї, в яких піст і молитва займають належне місце: вони так відрізняються від тих сімей, де молитва – явище рідкісне, а то й взагалі відсутнє. У Йов. 5:7 ми читаємо: “…Бо людина народжується на страждання, як іскри, щоб угору летіти”. Чи не тому Бог посилає так багато горя й біди, щоб навчити нас молитись, щоб ми відкрили для себе силу посту? Та, на жаль, багато християн, проживши досить тривалий час серед народу Божого, жодного разу не постили так, як про це ми читаємо в Іс. 58:3-10. Можливо, вони перед кожною Вечерею Господньою відмовляються від їжі і води, називаючи це постом, але коли їхній піст не супроводжується глибоким покаянням, Бог не визнає його постом. Кватирка призначена для очищення повітря в кімнаті, а піст призначений для того, щоб очистити наше життя.
Для Бога не настільки важливо, їв ти цього дня чи ні, наскільки важливо, чи розв’язав ти ланцюги неправди, чи примирився з недругом і чи став на дорогу правди. Ніневітяни правильно зрозуміли й прийняли волю Божу, твердо вирішивши повернутися з лихої дороги своєї, від насилля своїх рук. І це врятувало їх і їхнє місто. Нехай же покаяння цього великого міста, піст і молитви його мешканців навчать нас правильно постити і “голосно кликати до Бога”. Коли б усі люди – від малого до великого, від простого селянина до керівника держави – звернулися до Бога, Він почув би їхні молитви і відвернув би всі нещастя і біди, у країні настав би час благополуччя і миру.
