Євангеліє від Івана 13:2-17
Господь більше не міг залишатися разом зі Своїми учнями в їхній земній подорожі, проте Він не перестане бути їхнім слугою в Його новому місці на небі. Таким чином, у наступній події, описаній у віршах з 2-го по 17-й, ми бачимо дію благодаті, яка, завершуючи служіння любові Господа Його учням на землі, вказує на Його майбутнє служіння тим, хто належить Йому, коли Він займе Своє нове місце в славі. Якщо Він більше не може мати частки з нами на нашому шляху приниження, Він зробить так, щоб у нас була можливість мати частку з Ним у місці Його слави. У цьому, як ми вважаємо, полягає значення такої благословенної дії як обмивання ніг. Протягом усього Свого досконалого життя Христос Ісус повністю забував про Себе, виконуючи служіння любові іншим людям; і в цій останній дії, вже добре відчуваючи зловісну тінь хреста, Господь продовжує відкидати Себе, щоб послужити тим, хто належав Йому.
Вірші 2-й та 3-й описують це прекрасне служіння, показуючи, з одного боку, його глибоку необхідність, а з іншого – досконалу здатність Господа служити.
Необхідність обмивання ніг виявлена в тому, що учні будуть залишені в світі, в якому диявол і плоть об’єдналися в смертельній ворожнечі проти Христа. Натяк на зраду Юди на початку цієї події, а також на зречення Петра дещо пізніше, ясно показує, що тіло – чи то грішника, чи то святого, є лише знаряддям для диявола, яке він використовує. Незасуджене і невідкинуте потурання тілу зробило серце Юди відкритим для пропозицій диявола. Зрадити друга, використавши для цього знак любові, є огидним навіть для звичайної грішної людини; але непереборне бажання задовольнити свою пожадливість готує серце прийняти пропозицію, яка є чужою людській природі і може походити лише від диявола.
У присутності цього жахливого прояву влади тіла й диявола думка про необхідність залишатися в світі зла – з гріховною природою всередині і дияволом зовні – могла неабияк страхати серце учнів. Однак наші серця відразу отримують підбадьорення, спрямовуючись від тіла й диявола до Христа і Отця, осягаючи істину про те, що «Отець… дав усе» в руки Христа. Велика влада знаходиться в руках диявола, який ненавидить нас, проте ВСЯ влада знаходиться в руках Христа, Який любить нас. І те, що «вся влада» була дана Христу – це ще не все: Він мав відійти в місце перебування цієї влади, Він прийшов від Бога і до Бога повертався.
Завдяки Своїм досконалим почуттям Він добре знав, що невдовзі мало відбутися зрадництво неправдивого учня і зречення одного з учнів правдивих, проте продовжував Свій шлях у спокійному усвідомленні того, що вся влада була в Його руках і що Він ішов у місце її перебування. Він хоче, щоб і ми проходили через цей світ зла подібним чином – з усвідомленням того, що Він має всю владу і перебуває в місці, звідки її застосовує. Та й це ще не все: крім того, що Господь перебуває в місці влади, будучи наділеним усією владою, у наступній події Він дозволяє нам зрозуміти, що Він використовуватиме цю владу для нашого благословення. Той, Хто має всю владу в Своїх руках, є Тим, Хто має ще й всю любов у Своєму серці. Таким чином, ми далі бачимо, як Той, Хто має всю владу у Своїх руках, керуючись наповненим любов’ю серцем, бере цими ж руками забруднені ноги Своїх стомлених учнів. Той, Хто є Господом для всіх, стає слугою для всіх.
Від Івана 13:4-5. Щоб виконати це прекрасне служіння, Він «устає від вечері». Він піднімається від пасхальної вечері, яка вказує на Його ототожнення з нами в Царстві слави (Лк. 22:15-16), щоб зробити те, що веде до нашого єднання з Ним у небесній славі. У Своїй досконалій благодаті Він підперізується, щоб виконати це останнє служіння, і «налив Він води до вмивальниці, та й зачав обмивати ноги учням, і витирати рушником, що ним був підперезаний».
Від Івана 13:6-7. «І підходить до Симона Петра…». Якщо інші учні приймають Господнє служіння в мовчазному подиві, то Петро зі своїм імпульсивним характером озвучує всі свої думки. Тричі він говорить певні слова, щоразу виказуючи своє повне нерозуміння шляхів Господніх. Своїм першим висловлюванням він засуджує смиренне служіння Господа; другим він його повністю відкидає; третє його висловлювання свідчить про те, що він імпульсивно приймає це служіння, проте робить це таким чином, що скасовується його глибоке значення. Однак, як хтось сказав: «Якщо ми отримуємо застереження через помилки учнів, то тим більше отримаємо корисні уроки з відповідей, якими вони виправляються». З відповіді Господа ми дізнаємося глибоке духовне значення цього останнього служіння Ісуса.
Для Петра було цілковито незбагненним те, що Господь слави мав схилитися, щоб вимити його норовливі ноги. Тому його перші слова виражають протест, змішаний із подивом: «Ти, Господи, митимеш ноги мені?». Господь відповідає йому: «Що Я роблю, ти не знаєш тепер, але опісля зрозумієш». Так ми дізнаємося, що на той момент учні не були спроможні осягнути духовне значення цього вчинку Господа. Згодом, коли прийшов Святий Дух, все стало ясно. Ми розуміємо, що це служіння не мало на меті, як часто стверджують, дати урок смирення на прикладі найвищого смирення з боку Господа. У такому випадку в Петра не було б жодної необхідності чекати іншої нагоди, щоб «опісля» зрозуміти смиренність у цій дії. Його висловлювання як раз і показують, що саме смиренністю Господа були найвищою мірою зайняті його думки на той момент.
Від Івана 13:8. Не звертаючи уваги на відповідь Господа, яка б мала зупинити Петра і змусити помовчати до подальшого повного просвітлення, він тепер рішуче заявляє: «Ти повік мені ніг не обмиєш!». Господь у Своїй терплячій благодаті пробачаючи це образливе невігластво, виправляє імпульсивність Петра, кажучи: «Коли Я не вмию тебе, ти не матимеш частки зо Мною». У цій короткій відповіді ми тепер, маючи Святого Духа, можемо побачити, яке духовне значення має обмивання ніг. Ми дізнаємося, що воно символізує теперішнє служіння Господа, через яке Він видаляє з нашого духа все, що може перешкодити нам мати частку з Ним.
Зауважте, що Господь не сказав «частку в Мені». Насправді неймовірно дорогоцінним є служіння обмивання ніг, та все ж воно ніколи не може гарантувати «частку в Христі». Для цього була необхідна велика робота хреста, яка була здійснена один-єдиний раз і більше ніколи не повториться. Завдяки цьому неперевершеному служінню була назавжди забезпечена «частка в Христі» для кожного віруючого. Обмивання ніг є символічним відображенням на землі служіння, яке здійснюється на небесах – служіння, яке дозволяє віруючим на землі мати єднання з Христом на небесах: адже хіба слова Господа «частка зо Мною» не означають спілкування з Ним у місці святої любові в домі Отця? Звичайно, безперечним є той благословенний факт, що Господь приходить до нас і має спілкування з нами в наших домівках, як, наприклад, це було, коли Він зайшов у дім в Еммаусі; однак «частка з Ним» несе в собі ще більш благословенну думку про те, що ми можемо мати спілкування з Ним у Його домі, як це було з учнями з Еммауса, які того самого вечора зустрілися з Господом посеред Його святих, що зібралися в Єрусалимі. І чи не цю ж подвійну істину підтверджують слова Господа, сказані Лаодикійській церкві: «…коли хто почує Мій голос і двері відчинить, Я до нього ввійду, і буду вечеряти з ним, а він зо Мною»?
Крім того, можна побачити, що обмивання ніг не є винятково символом служіння нашого Господа як Заступника, а також Його священицької благодаті, хоча насправді воно містить у собі природу як одного, так і другого. Священицьке служіння Господа спрямоване на наші слабкості; заступництво Господа вирішує проблему реальних гріхів. Обмивання ніг – це видалення затверділості душі й охололих почуттів, які можуть з’явитися в турботах нашого повсякденного життя і які суттєво впливають на наше спілкування з Христом на небесах.
Втома і немічність тіла може завадити нам бути свідками Христа на землі, а тому благодать священицького служіння Христа покликана підтримувати нас у нашій немічності. На превеликий жаль, ми можемо падати і чинити гріх і через це ставати неспроможними свідчити про Христа; у таких випадках Христос як Заступник відновлює душу. Проте якщо почуття охололи, то це може стати серйозною перешкодою для спілкування з Христом – хоча при цьому не буде нічого, що турбуватиме совість, – і тоді здійснюється служіння обмивання ніг, щоб усунути цю перешкоду. Крім того, існує ще одна відмінність між заступництвом та обмиванням ніг: через служіння заступництва наші душі відновлюються в тому місці, де знаходимося ми, а обмивання ніг відновлює наш дух для спілкування з Христом у тому місці, де знаходиться Він.
У дні мандрування Ізраїля священики були зобов’язані обмивати свої ноги, перш ніж вони могли увійти до скинії. Вони, можливо, були в достатньо гарному стані і відповідали вимогам народу, табору і пустелі, але щоб увійти в присутність Господа, вони конче мусили виконати обряд обмивання ніг. Тому біля входу в скинію стояла умивальниця (Вих. 30:17-21; 40:30-32).
Від Івана 13:9-11. Отже, якою є природа служіння, яке символізується обмиванням ніг? Відповідь на першу фразу Петра показує, що воно має духовне значення; відповідь на його друге висловлювання вказує на його мету; відповідь на його останні слова більш чітко вказує на його природу або спосіб його здійснення.
Петро, отримавши певне уявлення про благословення служіння обмивання ніг, тепер повертається в протилежний бік від своєї заяви про те, що Господь ніколи не обмиє йому ноги. Керуючись щирою любов’ю до Господа, він тепер із властивою йому імпульсивністю говорить: «Господи, не самі мої ноги, а й руки та голову». Хоча ці слова видають невігластво Петра, вони, безумовно, свідчать про те, що він глибоко цінує можливість мати частку з Христом.
Господь відповідає: «Хто обмитий, тільки ноги обмити потребує, бо він чистий увесь». У Письмі вода часто виступає символом очищаючої дії Божого Слова. При наверненні Слово застосовується силою Духа, виробляючи повну зміну в людині і наділяючи її новою природою, яка цілковито змінює думки, слова і дії віруючого. Саме ці зміни маються на увазі під словами Господа «бо він чистий увесь». Ця велика зміна не може повторюватися, але люди, які були таким чином повністю обмиті, часто можуть переживати занепад у своєму дусі. Як ноги мандрівників бувають забруднені і стомлені дорожнім пилом, так і віруючий, маючи різноманітні щоденні справи, виконуючи обов’язки сімейного життя, вирішуючи певні питання у своїй роботі або бізнесі, а також постійно відчуваючи на собі тиск зла цього світу, часто може відчувати втому у своєму дусі, й це заважає йому спілкуватися з Христом і насолоджуватися тим, що Він має. Це не стосується таких вчинків, за які судить сумління і які вимагають сповіді і заступницького служіння Христа. Це стосується тих випадків, коли дух стає слабким і потребує оновлення, і таке оновлення Христос з радістю нам посилає, якщо тільки ми віддаємо свої «ноги» в Його руки. Якщо ми звернемося до Нього, Він освіжить наші душі, поставши перед нами у всій Своїй досконалості через Слово.
Таким чином, завдяки милостивій відповіді, яку Господь дав Петрові, ми осягаємо духовну природу цього служіння, його кінцеву мету, а також спосіб його здійснення.
На жаль, серед них був присутній дехто, для кого це не мало ніякого значення, бо Господь був змушений сказати: «…І ви чисті, та не всі… Він знав Свого зрадника, тому то сказав: Ви чисті не всі». Зрадник ніколи не був «весь чистий». Він не був відроджений і тому ніколи не міг відчути потребу в освіжаючому, благодатному служінні Господа і пізнати його дію.
Від Івана 13:12-17. Завершивши це служіння і повернувшись на Своє місце за столом, Господь продовжує давати настанови стосовно служіння обмивання ніг. Хоча це винятково Його служіння, проте Він часто здійснює його через інших людей. Таким чином, на нас покладається обов’язок – а водночас і привілей – обмивати ноги один одному. Це благословенне служіння повинне здійснюватися серед святих не з метою виправляти один одного (хоча в цьому виникає потреба час від часу), і тим більше не з метою шукати один в одному помилки, але щоб принести один одному Христа, тому що тільки Його служіння може дати оновлення стомленій душі. Через кілька років після цієї події в горниці апостол Павло скаже нам, що однією з рис побожної вдови є те, що вона обмиває ноги святим (1Тим. 5:10). Це, звичайно, не означає, що вона просто докоряла за недобрі вчинки або ж вказувала на помилки, а те, що вона підбадьорювала занепалий дух святих, приходячи від Христа з Його служінням.
А хіба Онисифор не обмив ноги апостола Павла? Адже про нього апостол міг написати такі слова: «…багато разів він давав мені відраду і не соромився моїх кайданів» (2Тим. 1:16)? І чи не виконав подібним чином цей обов’язок стосовно своїх братів Филимон, про якого Павло сказав: «…ти, брате, заспокоїв серця святих» (Фил. 7)? А чи Сам Господь не здійснював це благословенне служіння, коли Він звернувся до Свого стомленого служителя Павла вночі, кажучи: «Не бійся… бо Я з тобою» (Дії 18:9,10)?
Більше того, обмивання ніг – це не тільки служіння, що приносить оновлення стомленій душі, але й утіха для серця того, хто його здійснює, бо Господь говорить: «Коли знаєте це, то блаженні ви, якщо таке чините!».
