“І зачав Йона ходити по місті, – на один день ходи, – і проповідував і казав: “Ще сорок день, – і Ніневія буде зруйнована!” (Йон. 3:4).
Людина, яка живе за словом Господнім, не шукає зручностей і комфорту, не зважає на втому і не надто дотримується режиму. Вона далека від усього цього. Християнин, що живе за словом Господнім, серце якого наповнене рішучим бажанням бути покірним Господу, служитель, що керується волею Божою, а не власним баченням і розумінням, не буде чекати гарної погоди і не буде поглядати на стрілки годинника. З раннього ранку до пізньої ночі, а коли потрібно, то й протягом цілої доби, він готовий сповіщати людям слово Боже, закликати грішників до покаяння і свідчити про великі діла Божі. Кожен робітник і службовець віддає третину свого життя виробництву, кожен користується відпусткою і вихідними. Тільки служитель Божий віддає служінню все життя, не знаючи ні відпочинку, ні вихідних. Він намагається пройти стільки, скільки можливо за один день. І так щодня.
У служінні Богу немає норми, немає спеціально відведених годин. Служитель робить усе, що тільки можна зробити за один день, не відкладаючи на завтра те, що можна зробити сьогодні. У служінні Богу не може завадити спека, холод, дощ чи сніг. У служителя відступають на задній план і особисті справи, і навіть сім’я. Служитель Божий – це свого роду левит, “що каже про батька свого та про матір свою: “Не бачив тебе», що братів своїх не пізнає, і не знає синів своїх” (Повт. Зак. 33:9). Звичайно, це не означає, що він позбавлений любові до своїх рідних і “не дбає про своїх, особливо ж про домашніх” (1Тим. 5:8). Як і кожен християнин, він піклується про своїх рідних і віддає їм належну увагу, але на першому місці в нього стоїть служіння Богові, а на другому – сім’я і все інше. Це означає, що коли б батько, мати, дружина чи діти спробували звести його з дороги послуху Богові або ставили перешкоди його служінню, він не зважав би на їхній спротив і поставив би волю Божу понад усе.
“І зачав Йона ходити по місті, – на один день ходи, – і проповідував…” Чим керувався він, роблячи так? Чи відчував він утому? Чи впливала на його діяльність полуденна спека? Безумовно, як і кожна людина, Йона стомлювався протягом довгого дня, сповненого важкою проповідницькою працею. Проходячи кожну вулицю, кожен квартал і кожен дім з раннього ранку і до пізньої ночі, він стомлювався і потребував відпочинку і спокою. Спекотне полуденне сонце, що розпікало повітря і землю, завдавало йому неабияких мук, від неймовірної спеки пересихало в горлі. Стомленими запеченими вустами він насилу вимовляв слова страшного попередження, ноги підкошувалися від утоми, їдкий солоний піт заливав очі. Але Йона йшов уперед, і слова його проповіді тривожно відлунювали по всьому місту. Не раз і не два тіло протестувало, і нарікання закрадалося в серце. Але Йона, випробувавши на собі, що спасіння в Господа, тепер вже керувався виключно волею Божою.
До свого спасіння Йона міг щось робити за покликом свого серця або ж за велінням свого розуму, але тепер він керувався виключно велінням Того, Хто підняв його з безодні моря і сказав: “Іди і проповідуй!”. Така доля кожної дитини Божої, спасенної від смерті й суду Господом Ісусом Христом, а тим більше проповідника Євангелії. Справжній служитель, який живе за словом Господнім і посланий Богом на справу благовістя, ніколи не зупиниться перед перешкодою, яку ставить ворог; його не зупинить втома або погода. Йона не шукав готелю, щоб там відпочити після денної праці, не шукав його і наш Господь Ісус Христос. Про Себе Він тільки сказав: “Мають нори лисиці, а гнізда небесні пташки, – Син же Людський не має де й голови прихилити” (Мт. 8:20).
Багато служителів Божих перебувають приблизно в такому ж становищі, а ті, які мають власний куток, дуже часто просто не мають часу для відпочинку. Особливо рідко доводиться бувати вдома благовісникам. Ми не можемо припустити й думки, що під час проповіді Йони сатана був бездіяльним і не чинив ніякої протидії. «Ворог всієї правди» не може не чинити опору слову Божому! Він противився Господу Ісусу Христу, викликаючи насмішки оточуючих, намагався через лукавих фарисеїв підловити Його на слові, або ж, підбурюючи поборників закону, закликав побити камінням Господа Ісуса Христа. Очевидно, насмішки, докори, погрози, вибухи ненависті не раз зустрічались на шляху Йони, але це не зупинило його. Все це, поза всяким сумнівом, зустріне на своєму шляху кожен християнин, що живе за Словом Господнім, і, у першу чергу, хто проповідує Слово Боже. Ми не маємо права розраховувати на швидкий і легкий успіх, на те, що нас зустрінуть з відкритими обіймами і будуть ловити кожне наше слово. Апостол Павло, збираючись в Єрусалим, знав, що там його чекають “кайдани та муки” (Дії 20:22-24), але, не маючи навіть тіні боязні й суму, він говорив: “Але я ні про що не турбуюсь, і свого життя не вважаю для себе цінним, аби скінчити дорогу свою та служіння, яке я одержав від Господа Ісуса, – щоб засвідчити Євангелію благодаті Божої”.
Дай Боже, щоб проповідники Євангелії думали і діяли так само! Обов’язок служителя Божого – сіяти насіння рятівної істини в серця людей, а Бог Сам зростить його. Йону не знічувало, коли на нього з презирством показували пальцями, і не підносило, коли зустрічав вражаючий успіх. Він прагнув лише проповідувати в день стільки, «скільки на один день ходи». Іншими словами, він намагався своєю проповіддю охопити якомога більше ніневітян, засвідчити якомога більшій кількості людей. У цьому відношенні нам варто було б навчитися від Йони. Багато хто з нас не тільки не намагається “скільки на один день ходи” проповідувати людям про Христа, але й взагалі ухиляється від свідчення про Нього. А є такі християни, які не тільки оточуючим їх людям не говорять про Бога, про покаяння, про спасіння і життя вічне, але й своїм сусідам, навіть домашнім. Та це зовсім не заважає їм співати в зібранні: “Хочу всім я розказати, як Христос мій постраждав, з тягарем гріхів розп’ятий на хресті Він помирав”. Урочисто проголосивши: “Хочу всім я розказати”, – вони так нікому й не розповідають про Ісуса, напевне, вважаючи, що замість них хтось інший це зробить.
Звичайно, не кожен може бути місіонером або подорожнім благовісником, не кожен може проповідувати, стоячи за кафедрою, але кожен християнин повинен свідчити про Христа і кликати до покаяння своїх домашніх, сусідів і тих, з ким він зустрічається. Це священний обов’язок кожної дитини Божої. Якщо ти бачиш, що смертельна небезпека загрожує твоєму ближньому, невже ти будеш чекати особливого розпорядження, щоб допомогти йому? Ні, ти в ту ж мить кинешся йому на допомогу, навіть коли він не проситиме тебе про це. Подібно до цього, кожний ненавернений грішник стоїть на грані загибелі, можливо, ще один крок – і він загине. Невже тебе не турбує його смерть? Невже, щоб вказати йому на Христа як на особистого Спасителя, ти будеш чекати особливого дару, таланту чи наказу? Веління спасати грішників дане кожній дитині Божій, веління виховувати дітей “у напоминанні й остереженні Божому” дане кожному віруючому батькові та матері (Еф. 6:4).
Справа не у велінні, але в тобі, у твоїй покірності Господу. “Рятуй узятих на смерть, також тих, хто на страчення хилиться…” (Пр. 24:11). І коли ти не вкажеш їм на Спасителя, чи не звинуватять вони тебе за твоє мовчання перед великим і страшним судом Божим? Чи не кинуть тобі в лице страшний докір: “Чому ти нам нічого не сказав про Христа і про спасіння наших душ?” Чи не скаже Суддя всієї землі багатьом із нас: “Я дав тебе вартовим для Ізраїлевого дому… Коли б Я сказав до безбожного: безбожнику, ти конче помреш! – а ти не говорив би, щоб остерегти безбожного від дороги його, то він, несправедливий, помре за свій гріх, а його кров Я вимагатиму з твоєї руки” (Єзек. 33:7-8). Подумай, чи не винен ти в цьому?
Безумовно, нелегко говорити людям про те, що коли вони не покаються, то неодмінно загинуть. Люди люблять, коли їх хвалять, коли їх возвеличують і підносять їхні досягнення й успіхи, коли їм пророкують щасливе майбутнє. Ось чому в останні часи служителів Божих, поставлених на служіння Духом Святим (Дії 13:2), князь світу цього замінить учителями, які б “вуха влещували” (2Тим. 4:3). Світ любить вчителів, які не втікають від гріха, які не борються проти гріха, не тривожать заснуле сумління, допускаючи зло і нечистоту, девіз яких: “Їж і пий, бо завтра помремо!” Плотська людина віддає перевагу проповіднику, який, подібно Седекії, здатний не тільки рекламувати успіх, але й готовий переслідувати і гнітити тих, котрі, як Михей, вказують на зіпсованість людської природи і пророкують про суд Божий і покарання за гріх (1Цар. 22:5-27).
Очевидно, Йоні також було нелегко сповіщати про суд Божий, але він мужньо виконував свою місію. Коли ви так само будете сміливо викривати зло, вам спочатку чемно натякнуть: “Ось слова тих пророків, – одноусто звіщають цареві добро. Нехай же буде слово твоє, як слово кожного з них, і ти говоритимеш добре” (1 Цар. 22:13). Коли ви не послухаєтесь і продовжуватимете говорити про гріх народу, можете бути певними: переслідування і утиски чекають на вас. Коли Господь Ісус почав викривати гріх, книжники і фарисеї спочатку зробили Йому чемне зауваження: “Учителю, кажучи це, Ти і нас ображаєш!” (Лк. 11:45). Коли ж Він продовжував вказувати на їхні гріхи, вони розіп’яли Його.
Слова Йони: “Ще сорок день, – і Ніневія буде зруйнована!” – багатьом були не до вподоби, але той, хто живе за словом Господнім, не рахується з бажаннями і вподобаннями людськими, але рівняється на Господа, і його відповідь така: “Як живий Господь, – те, що скаже мені Господь, я те говоритиму!” (1Цар. 22:14). Нехай же приклад Йони стане нам за добру науку.
