“І Йона встав і пішов до Ніневії, за Господнім словом. А Ніневія була місто велике-превелике, на три дні ходи” (Йон. 3:3).
Як приємно християнину чути Божий відгук: “Пішов… за Господнім словом”. На жаль, ми повинні визнати, що мільйони християн ідуть не за словом Господнім, а за покликом власного серця. Слово Боже не є головним правилом їхнього життя, і вони зовсім не узгоджують свої вчинки з ним. Вони називаються християнами, але нічого християнського в них не видно. Християнин – це той, хто народився згори, тобто “від води і Духа” (Ів. 3:5), той, кого породив Бог “словом правди” (Як. 1:18). Така людина буде постійно ходити “за словом Господнім”. І, навпаки, невідроджена людина завжди куди більше схильна керуватися власними думками, настроєм, обставинами, порадами друзів і знайомих, примхами і забаганками плоті, нечистим впливом світу і чим завгодно іще, тільки не словом Господнім. Вона більше довіряє своїм почуттям і розуму, ніж слову Господньому. Вона більше покладається на людський досвід, ніж на вказівки Святого Письма, і прямує своєю неправильною дорогою смерті, а не дорогою Господньою.
Але і відродженій людині не завжди буває легко йти за словом Божим. Річ у тім, що наше тіло ще не відкуплене від гріха (Рим. 8:23), наша кров ще отруєна гріхом, а їжа, яку ми вживаємо, вносить у наш організм наслідки прокляття і зла. Ось чому, аналізуючи свій стан, відроджений християнин говорить про себе: “Бо маю задоволення в Законі Божому за внутрішнім чоловіком, та бачу інший закон у членах своїх, що воює проти закону мого розуму, і полонить мене законом гріховним, що знаходиться в членах моїх. Нещасна я людина! Хто мене визволить від тіла цієї смерті?” (Рим. 7:22-24). Багато хто хотів би ці слова адресувати невіруючим, невідродженим, але ж душевна людина, тобто невідроджена, не знаходить задоволення в Законі Божому, для неї він незрозумілий і чужий. Отже, це голос відродженого християнина, але скільки в ньому звучить розпачу, коли він каже: “Бо не роблю я доброго, що хочу, але зле, чого не хочу, це чиню” (Рим. 7:19).
Щоб творити волю Божу і ходити за словом Господнім, християнин повинен докладати всіх зусиль (2Петр. 1:5). Господь Ісус Христос попередив нас: “…Царство Небесне здобувається силою, і ті, хто вживає зусилля, хапають його” (Мт. 11:12). Глибоко помиляється та людина, яка вважає, що святе й богобійне життя дається легко й без зусиль. На шляху виконання волі Отця Небесного, записаної на сторінках Святого Письма, лукавий ставить багато перешкод, але, прикладаючи зусилля, ми можемо й повинні її виконати. А оскільки воля Божа “добра, приємна та досконала” (Рим. 12:2), то тільки ідучи за словом Божим, ми знаходимо спокій душам нашим, уникаємо багатьох неприємностей і бід, здобувши впевненість, що нам відкриється вільний вхід у вічне Царство Господа нашого Ісуса Христа. Тому нехай допоможе нам Бог завжди йти за словом Господнім!
“І Йона встав, і пішов до Ніневії за Господнім словом”. Цього разу на дорозі Йони не могло бути невдачі, розчарування або якихось нездоланних перешкод. Успіх його проповіді був забезпечений, успіх настільки великий, що жоден проповідник у світі не переживав чогось подібного! Жоден найздібніший і найвідоміший працівник Царства Божого не міг би, на відміну від Йони, сказати, що його проповідь протягом декількох днів навернула до Господа мешканців такого великого міста, як Ніневія. Успіх Йони був передбачений заздалегідь. Оскільки він зробив усе за словом Господнім, то Господь пішов попереду, і ніякі сили землі і пекла не могли протистояти Йому. Де є Бог – там перемога! Ходіння за словом Господнім гарантує нам захист від найрізноманітніших невдач і поразок, від смутку і розчарування, від принижень і докорів.
Іноді ми дивуємося, коли бачимо наших малообдарованих і, як нам здається, «немічних» братів і сестер, які живуть спокійним, врівноваженим життям, у святості ходять перед Богом, здійснюють свою працю, яка приносить належний плід. Їхні перемоги і успіхи, можливо, не надто визначні і великі, але все-таки очевидні. І, навпаки, повною протилежністю для них є люди, щедро обдаровані, високоінтелектуальні, які мають великі здібності, добре знають Святе Письмо і, можливо, займають високе становище серед народу Божого, але не йдуть за словом Господнім. Їхнє життя не має постійності, воно наповнене падіннями і суттєвими помилками, вони здатні помилятись і вводити в оману інших; їхня праця – це бажання показати себе, а не прагнення прославити Господа, і результат праці вони завжди приписують собі, а не Богу. І коли в очах Божих добровільна лепта бідної вдови дорожча за набитий гаманець самовпевненого і самозадоволеного багатія, то й праця скромного християнина, котрий іде дорогою Господньою, набагато цінніша за працю того, хто «має десять талантів», але не йде шляхом безперечного послуху волі Божій. Ходити за словом Господнім – значить абсолютно у всьому керуватися Словом Божим – Святим Письмом.
Люди навчились будувати величезні кораблі, але щоб вони могли йти за правильним курсом і вкінці причалити до потрібної пристані, ними потрібно керувати, використовуючи компас, маленький, але такий необхідний прилад. Людством написана величезна кількість книг, багато з яких претендують бути дороговказом у житті, але це доволі жалюгідні путівники і порадники. Лише порівняно маленька книга Біблія, яка містить у собі правдиве Слово Боже, небезпідставно може бути названою компасом, що вказує правильну дорогу, яка веде до життя вічного. Біблія – це об’явлення Бога для людей, це слово Господнє, що “корисне до навчання, до докору, до направи, до виховання в праведності, щоб Божа людина була досконала, до всякого доброго діла готова” (2Тим. 3:16-17). І коли б хтось запитав: “Як можна в чистоті додержувати свою стежку?” – то найправильнішою була б така відповідь: “Як держатиметься Твоїх слів!” (Пс. 119:9).
Дитина Божа повинна берегти себе як від впливу світу цього, так і від ходіння за власними баченнями і бажаннями. Вона повинна керуватися тільки Святим Письмом, тобто Біблією. Слово Боже необхідне нам, як повітря, яким ми дихаємо, або як серце в грудях, з якого всі джерела життя. Те, чого ніколи не може дати нам наш досвід, наші знання або бачення, може дати Біблія. Блаженна людина, котра живе за словом Господнім! Вона не буде озиратися навкруги, шукаючи співчуття і підтримки від людей, вона цілком задовольниться велінням Божим. Вона не буде приглядатися і прислухатися до думок і бачень людей, для неї буде важливою думка Бога в тому чи іншому питанні. Її серце не знатиме вагань і невпевненості, сумнівів і страху, властивих людині, яка йде навмання. Така людина не буде “радитися з плоттю і кров’ю” і ніколи не ходитиме в пітьмі незнання, тому що “Твоє слово – світильник, то світло для стежки моєї” (Пс. 119:105).
Той, хто ходить за словом Господнім, ніколи не шкодуватиме про це у своєму житті. Йому не доведеться потерпати від власних помилок, тому що, живучи відповідно до Слова Божого, він безпомилково і правильно прямує своїм життєвим шляхом. Слово Боже розсіює будь-який морок, освічує різні темні незрозумілі питання. Воно є хлібом для душі і мечем для боротьби з ворогом. Це особливо важливо пам’ятати, коли ми йдемо в Ніневію, тобто до людей, які потребують спасіння. Християнин, який іде, щоб сповістити грішникам про спасіння, а сам не живе за Словом Господнім, не лише не досягне цілі, а ще й завдасть великої шкоди іншим. Ніхто так не відштовхує від Бога, як той, хто, називаючись християнином, не живе за Словом Господнім, але за пожадливістю очей і за велінням свого серця.
На превеликий жаль, багато тих, хто, проповідуючи не за Словом Господнім, стануть перед великим судом Божим і будуть засуджені. Тому давайте перевіримо свій життєвий шлях, чи у всьому він відповідає Слову Божому? Якщо ні, то перш ніж кликати до покаяння інших, потрібно покаятись самому. Посилаючи Йону в Ніневію, Бог конкретно вказав йому, що він має говорити ніневітянам, Йоні не потрібно було нічого вигадувати або складати промову. Він повинен був просто передати те, що звелів Господь. І потрібно зазначити, що ніякі людські слова не змогли б замінити слова Божого, дорученого Йоні передати. Найбільш піднесена промова і вишукані слова не спричинили б тієї дії, яку викликало слово Боже, вкладене Богом в уста Йони. Даремно деякі учителі й проповідники вважають, що їхнє красномовство, ораторський хист можуть замінити силу і переконливість слова Божого. Люди можуть говорити красиво, доладно, але коли це не те слово, яке Бог звелів сказати, воно не досягне сердець, не приведе людей до покаяння, воно не принесе благословенних результатів.
Нам можуть заперечити, мовляв, усі проповідники читають своїм слухачам одну й ту саму Біблію. Можливо, це й так, однак не кожне місце Святого Письма може бути необхідним на даний час нашому слухачеві. Одному потрібно сказати про любов Божу, іншому – про покаяння, ще комусь – про суд вічний, а комусь – про потойбічне життя. Скільки слухачів, стільки й запитів. І до кожного серця потрібен свій ключ – слово, необхідне для нього в дану мить. Ось чому заздалегідь спланована проповідь, хай навіть непогана, може не принести успіху. Тому, перш ніж стати за кафедру, перш ніж розпочати бесіду зі своїми слухачами, проповідник повинен у щирій молитві запитати Господа: “Що ти звелиш мені сьогодні сказати моїм слухачам?” І поки не прийде відповідь, поки Господь не вкаже йому відповідне місце із Святого Письма і тему, яку він повинен викласти, йому краще не проповідувати.
Пам’ятай, що найкращою підготовкою до проведення бесіди або проповіді є молитва. У молитві ти повинен попросити в Бога тему, тобто те, що ти сьогодні повинен сказати. У молитві ти повинен просити відкриття, тобто правильне розуміння того, що Дух Святий хоче сказати тобі у вказаному місці Святого Письма, і, нарешті, що дуже важливо, у молитві ти повинен просити, щоб сказане тобою було сказане в силі Духа Святого, тобто в тій силі, яка запалює серця слухачів, розчулює їх, відкриває серця і спонукає до сліз і покаяння. Добрим проповідником є той, хто, не спотворюючи змісту, дохідливо, правильно і “в явленні духа і сили” передає слово Боже, тобто говорить не від себе, а те, що прийняв від Самого Господа, що звелів сказати Сам Бог. Очевидно, саме це мав на увазі апостол Павло, коли сказав: “А пророки нехай промовляють по двох чи по трьох, а інші нехай розпізнають. Коли ж відкриття буде іншому з тих, хто сидить, – нехай перший замовкне!” (1Кор. 14:29-30).
Жалюгідним виглядає той проповідник, котрий говорить без відкриття, висловлюючи власні судження, про кого Бог міг би сказати: “Я не посилав його”. У житті можуть бути дві крайності: перша – коли Бог посилає людину на Свою працю, а вона впирається і відмовляється, так що Бог змушений буває вжити певних заходів стосовно неї, і друга – коли людина не є покликаною, посланою Богом, коли вона, будучи непідготовленою, поривається самовільно на служіння. Нехай збереже нас Господь від таких працівників! Такий проповідник замість того, щоб сповістити сучасним «ніневітянам» те, що звелів Господь, передасть їм своє розуміння і погляди, свій досвід, свої бачення, переповість прочитане оповідання або уривок з наукової літератури, вкаже на помилки і гріхи братів, додасть філософії, але не прочитає і не передасть чистого оживляючого слова Божого. Друзі! Несіть людям слово Святого Письма, несіть його з молитвою, і Бог благословить вас.
